Сторінки

неділя, 28 лютого 2016 р.

Foundation Ivan Sirko/ФОНД СІРКА: ЗАРЯДКА КОЗАЦЬКА

Foundation Ivan Sirko/ФОНД СІРКА: ЗАРЯДКА КОЗАЦЬКА: Як запорізькі козаки з зимової сплячки виходять Топ-10 вправ справжньої січової зарядки від головного козака України Олександра Притули...

пʼятниця, 26 лютого 2016 р.

ПІЛСУДСЬКИЙ ТА БАНДЕРА ДВА ГЕРОЇ КОЖНИЙ СВОГО НАРОДУ

"Борці за незалежність" проти "борців за незалежність"

27.02.2013 _ Святослав Липовецький
Версія для друку
Коли поляки питають про моє ставлення до діяльності Бандери, я намагаюся відповісти іншим: "А як Ви ставитеся до діяльності Пілсудського та його соратників?"
Дискусії щодо постаті Степана Бандери, як і цілого бандерівського руху, тривають ще з першої половини ХХ століття. І хоча загальне сприйняття побудоване на протиставленні "бандерівців" і комуністичної системи, проте головними опонентами українського революційного руху була й залишається польська сторона.
На відміну від надуманих аргументів прихильників "проросійського" напряму, поляки до сьогодні пам’ятають і принагідно нагадують українцям про політичний терор, направлений проти державних діячів ІІ-ої Речі Посполитої.
Безпосередня участь у цьому руслі - як і керівництво революційного руху на Галичині - належить Степану Бандері.
Відтак у дусі відомого гасла "ніхто не забутий, ніщо не забуто" поляки при різних нагодах намагалися пригадати це "бандерівцям"- чи це політичні вироки у 1930-х роках, чи знущання та вбивства українців у німецьких концтаборах, чи резонансна резолюція Європарламенту трьохрічної давнини, де з подачі польських депутатів засудили надання звання Героя України Степану Бандері.
З польської точки зору все, на перший погляд, є логічно, проте залишається "одне але": український націоналістичний рух в міжвоєнний період певною мірою наслідував польських революціонерів, які ідентичними методами боролися за свою незалежність.
 8 листопада 1906 року, станція Рогув під Лодзем. Напад бойовиків Польської Соціалістичної партії (бойове крило якої очолював Пілсудський), на поштовий поїзд Російської імперії з метою пограбування. Малюнок польського художника 1937 року
Початки підпільного українського революційного руху уже мали ознаки мімікрії з польської історії – не лише назва Української Військової Організації (УВО), що суголосно Польській Військовій Організації, але й одне із псевдполковника Євгена Коновальця "Дідо" дуже нагадувало псевдонім Пілсудського "Дзядек" (з пол. – "дідусь"). Це випадковість? Мемуари не дають відповіді на це запитання.
Проте подальший розвиток визвольної боротьби свідчить, що польський слід був аж надто виразний. Насамперед, мова йде про ідеологічну та психологічну настанову. Хоч би як, але українці в Галичині змушені були навіть у власних навчальних закладах вчити польську історію та літературу.
 Польська пам'ятна листівка 1928 року, яка є перекладом оголошення про розшук державного злочинця Пілсудського 1887 року. Фото: польська вікі
Як пізніше це відобразив один із визначних діячів ОУН Володимир Янів: "Найгірше дратувала та обставина, якої ми всі були свідомі, що ще перед десяти роками самі поляки були в подібному положенні в трьох різних займанщинах[захоплені трьома різними державами - ІП], і вони мусіли добре пам’ятати подібні ситуації, описані з такою трагічною плястичністю поетами-патріотами, яких ми читали, і навіть їм співчували".
І не лише співчували. Історія польського визвольного руху була визначальною для багатьох українських підпільників. Коли у 1926 році році у Львові судили членів "Летючої бригади", які здійснили цілий ряд нападів на державні установи, в т.ч. й львівську пошту, то один із підсудних – Іван Паславський виголосив цілу промову присвячену польським революціонерам:
"В очах пана прокурора – я бандит. Але для всіх людей, що розуміють, що таке воля, свобода і незалежність народу і як поодинокі члени того народу хочуть її здобути – я не бандит.
Коли в ґімназії я завдячував дуже багато вашим поетам від Міцкевіча, до Сєрошевського, то в довгому часі сидження в таборах і на еміґрації я читав, переймався і здобував собі основи для кращої будучини моєї нації на творах і споминах ваших великих революціонерів від Окшеї, Мірецького, Барона аж до живучих ще сьогодні теперішнього маршалка Йосифа Пілсудского, його жінки, колишнього президента Войцєховського (Едмунд), Медарда Довнаровіча та всіх тих, що сьогодні стоять на чолі польської держави.
 19 травня 1905 року. Вулиця Медова у Варшаві, після замаху бойовиків ППС на життя генерал-губернатора Костянтина Максимовича
Їм завдячую, що в страшних часах психічного занепаду в таборі і на еміґрації, коли я бачив руїну моєї держави, я не попав у розпуку, і я, малий чоловік, пішов слідами тих великих революціонерів і будівничих Польщі.
Я поступив подібно, як радив італійцям поступати в їхніх визвольних змаганнях ваш великий поет Адам Міцкевич. Я поступив так, як колись ваш перший маршалок Польщі, ваш національний герой, Йосиф Пілсудскі.
І я не бандит, панове судді! Я карний член моєї організації, виконав тільки її наказ – особистих користей я не мав. І прошу мене судити не як бандита, але як члена українського народу, вояка української армії, що виконував наказ своєї організації для добра мого українського народу."
В майбутньому важко зустріти подібні промови – українці за короткий час сформували свою традицію підпільної боротьби з своїми героями та поетами. Втім, адвокати на політичних процесах ще не раз намагалися зворушити лаву присяжних згадками про ідентичний досвід боротьби польського народу.
Уже в кінці 1920-х років підпільне видання УВО "Сурма"вмістило цілий цикл статей про польський досвід боротьби, головними фігурантами якого були державні керівники Польщі.
От хоча б перелік назв: "Як Пілсудський організував атентат на варшавського генерал-губернатора Скалона?", "Як Пілсудський карав провокаторів?", "Як Пілсудський переводив експропріації?", "Як польські боєвики вбили шефа царської жандармерії" та ін.
 Члени бойової групи ПСП - колишні терористи, а нині статечні члени суспільства. Під №1 - Олександра Пілсудська, дружина Й.Пілсудського, 2 і 3 - парламентарі Валерій Славек та Раймонд Яворовський
Мемуари польських революціонерів, які з великою посвятою боролися проти царського режиму за незалежність Польщі були улюбленим чтивом націоналістів у польських тюрмах. Зокрема, перебуваючи у концтаборі "Береза Картузька", член ОУН Володимир Макар писав:
"І мені, і багатьом іншим друзям найбільше подобалися писання Пілсудського. Всі його речі писані дуже добрим стилем, образово, ясно, з вояцьким гумором... Ми з приємністю читали його вказівки про спосіб фабрикування й кольпортування "бібули" [підпільна записка – С.Л.], чи орудування зброєю і відтак у розмовах порівнювали методи польської революційної організації з нашими. Це теж була для багатьох з нас наука, якої ми не відкидали."
Лише підкреслимо, що ця література знаходилася в концтаборі й за задумом влади мала б перевиховувати українських революціонерів.
Українці на польських прикладах вчилися боротися за свою незалежність. Водночас, колишні польські підпільники, а в 1930-х високопосадовці ІІ Речі Посполитої, ставали мішенями для українських революціонерів.
Показовою є пам’ятна таблиця, яку в 1933 році було відкрито на приміщенні Міністерства закордонних справ у Варшаві. Її присвятили політику та парламентарю Тадеушу Голуфкові, який два роки перед тим загинув від української кулі.
Відкриття меморіальної таблиці Голуфкові - борцеві за незалежність, який загинув від рук таких же борців 
На таблиці був символічний напис: "Борцеві за незалежність, гартованому жовнірові ідеї". Парадокс полягав лише в тім, що польський "борець за незалежність" загинув від рук таких же "борців за незалежність", але українських.
Чи поляки розуміли українську боротьбу, яка з запізненням на кілька десятиліть відтворювала їх боротьбу з царським режимом? У певних колах, напевно, "так", адже є свідчення, що коли у 1932 році страчували українських революціонерів Василя Біласа та Дмитра Данилишина, то четверо колишніх бойовиків Польської Соціалістичної Партії [одним із засновників цієї партії і був Пілсудський - ІП] написали звернення до президента з проханням помилування українців.
А у Львові були чисельні випадки, коли українські бойовики походили із змішаних родин і часто польською розмовляли краще, ніж українською. Цю ситуацію влучно характеризує вислів, приписаний львівському географу Ромеру, що на цій території "кордон між українцями й поляками часто пролягав серединою подружнього ліжка".
Втім, згаданий випадок про бойовиків ППС є радше винятком. Крилатий латинський вислів "Quod licet Jovi, non licet bovi" ("Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику") досить точно характеризує ставлення поляків до боротьби за свою незалежність і сприйняття української боротьби.
Українці у кращому випадку заслуговували на термін "гайдамаки", що було синонімом "розбійники", але ще частіше їх зневажливо називали "грицями" та "кабанами".
Від рук українських революціонерів за міжвоєнні два десятиллітя за підрахунками істориків загинуло 25 поляків. Водночас, лише насильницьке здобуття Пілсудським влади у польській державі (проти офіційного польського уряду) у травні 1926 року вартувало понад 400 осіб вбитих та близько 1000 поранених. Проте переможців не судять.
Звісно, можна заперечити, що поляки так довго пам’ятають "кривду" нанесену їм в 1920-1930-х роках українськими націоналістами. Ба, більше – пункт 20 резолюції Європарламенту, прийнятий три роки тому, 25 лютого 2010 року, з подачі польських парламентарів, чітко звучить, що Європейський парламент:
"Глибоко шкодує щодо рішення колишнього президента України Віктора Ющенка посмертно нагородити Степана Бандеру, лідера Організації українських націоналістів (ОУН), яка співпрацювала з нацистською Німеччиною, званням "Національного Героя України"; сподівається у зв`язку з цим, що нове українське керівництво перегляне такі рішення і зберігатиме відданість європейським цінностям".
 Так виглядали марші наймасовішої польської партії - національних демократів - у 1920-30 рр. Фото: Zaxid.net
Так виглядає, що полякам тут йшлося не про якісь кривди нанесені націоналістами в 1930-х (саме в цей час Степан Бандера очолював ОУН на Галичині й у свої 27 років двічі був засуджений польським судом на довічне ув’язнення). В резолюції йдеться про злочини в зв’язку із "співпрацею з нацистською Німеччиною". Дарма, що Бандера в часі війни перебував у концтаборі Заксенхаузен, а його рідні брати були замордовані поляками, які займали керівні пости в концтаборі Авшвіц.
Очевидно, що Польщі, яка спільно з гітлерівською Німеччиною та хортистською Угорщиною поділила у 1938 році Чехословаччину, вигідно сьогодні в Європі визначати, хто "співпрацював із нацистською Німеччиною". А Європарламент не напружився пошукати історичного чи юридичного підкріплення "слідів співпраці" ОУН, проте, нагадав про відданість "європейським цінностям".
До останніх безперечно відноситься і польське гасло, яке було звернене до українців: "За вашу і нашу свободу!". І хоча полякам йшлося про спільну свободу від Російської імперії, але у спільній польській державі. Коли ж українці зажадали, вслід за поляками, здобути свою свободу та незалежність – їх провідники набувають статусу "колаборантів", "бандитів" і т.д.
Коли мені часом задають поляки питання стосовно ставлення до діяльності Степана Бандери, я намагаюся відповісти на питання питанням: "А як Ви ставитеся до діяльності Пілсудського та його соратників, спрямованої на здобуття польської незалежності?..."
Читайте також:
Святослав Липовецький
Публіцист (Тернопіль)
Теми: 

5000 ПОВСТАНЬ ПЕРЕД ГОЛОДОМОРОМ

четвер, 18 лютого 2016 р.

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: НА ВІРШ НАДІЇ ТАРШИН

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: НА ВІРШ НАДІЇ ТАРШИН: НЕ КИВАЙМО НА «КАЦАПА», НЕ КЛЯНІМО «ЖИДА»  Не киваймо на «кацапа», не клянімо «жида» Бо «хохол» у Україні, псує її вида. Українець і «хо...

середа, 17 лютого 2016 р.

Січеслав (Дніпропетровськ).: ПО МАФАХ БЕЗ ДЕМОКРАТІЇ ІДЕ ВСЕ ДО ПЛУТОКРАТІЇ

Січеслав (Дніпропетровськ).: ПО МАФАХ БЕЗ ДЕМОКРАТІЇ ІДЕ ВСЕ ДО ПЛУТОКРАТІЇ: ПО ЗНОСУ МАФІВ В БІЛІЙ ЗАЛІ Олег Черненко 30  ПО ЗНОСУ МАФІВ В БІЛІЙ ЗАЛІ ВЕЛИКІ СТРАСТІ БУШУВАЛИ Відтворити вс...

Foundation Ivan Sirko/ФОНД СІРКА: ДЕКОМУНІЗАЦІЯ В КАМ'ЯНСЬКОМУ ТАКИ НАПОЛОВИНУ ЗРОБЛ...

Foundation Ivan Sirko/ФОНД СІРКА: ДЕКОМУНІЗАЦІЯ В КАМ'ЯНСЬКОМУ ТАКИ НАПОЛОВИНУ ЗРОБЛ...: Представники обласного центру не залишили побратимів в Кам'янському без підтримки і деяка кількість наших козаків побували на забезпече...

вівторок, 9 лютого 2016 р.

Козаки: ОДНОСТРОЇ УНР, ЗУНР ТА ПОВСТАНСЬКИХ ЗАГОНІВ

Козаки: ОДНОСТРОЇ УНР, ЗУНР ТА ПОВСТАНСЬКИХ ЗАГОНІВ: одностроїв Українських армій (ДАУНР, Директорія, Гетьманат і УГА) Стрілець 4-го полку Січових Стрільців (Київських), початок 19...

Козаки: Козаки неукраїнського степу

Козаки: Козаки неукраїнського степу: Історія земель від східного пограниччя сучасної України й аж до Каспійського моря з відгалуженням до Передкавказзя заперечує нав’язуван...

понеділок, 8 лютого 2016 р.

РЕЧНИК ПОЛІЦІЇ ПРОТИ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ

  Ну що ж, сьогодні рибний день - пііймався ще один добрячий шмат маскальщини і це від речника поліції, що була в батальйоні "Донбас" а потім "Дніпро-!"
 Я розумію , що недостатнья освіта молодої і талановитої щось і компенсує. але вдаватись до блокування інакомислячих та тих, хто виступаю за дотримання законів в Україні, це вже занадто.

   Висновок мій з прочитаного був простий. Незнання історичних наслідків трудів Карла Маркса не звільняє від відповідальності, та ще речника поліції, що має нести не маскальську пропаганду . а затверджувати тут законніть та порядок. Тож виконання законів має стояти на першому місці.


 

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: ВІЧЕ ПАРТІОТІВ. СІЧЕСЛАВ

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: ВІЧЕ ПАРТІОТІВ. СІЧЕСЛАВ: ВІЧЕ ПАТРІОТІВ. СІЧЕСЛАВ Золота паланка 20 видео Відтворити все

пʼятниця, 5 лютого 2016 р.

ЗМІ заблоковані в ЛНР

  Наші деякі активісти помилково визначили всі ці ЗМІ українськими за суттю. Насправді те, що вони є загрозою до ЛНР не робить їх суто українськими. Просто вони несуть якусь інформацію не вигідну до розповсюдження на тій території. Заносити олігархічні ЗМІ до проукраїнських не радив би і є ще деякі , що можна пошерстити.
  Найбільше б радив довіряти західним представництвам відомих компаній і то в певній мірі, бо не всі вони досконало обізнані з українською дійсністю та традицією і тим більше піклуватись про них в них нема резону. Але як засоби масової інфрмації ім довіряти варто більше набагато  ніж олігархічним...

СПИСОК ЗАБОРОНЕНИХ В ЛНР КАНАЛІВ
1. 10minut.info
2. 112.ua
3. 24tv.ua
4. 5.ua
5. 7days-ua.com
6. apostrophe.com.ua
7. BBC.co.uk
8. censor.net.ua
9. comments.ua
10. crime.in.ua
11. day.kiev.ua
12. daily.com.ua
13. depo.ua
14. dialoginfo.org
15. donbass.ua
16. donbass.lg.ua
17. donetskie.com
18. dyvys.info
19. eizvestia.com
20. espresso.tv
21. facenews.ua
22. galinfo.com.ua
23. galnet.org
24. gazeta.ua
25. gazeta1.com
26. glavcom.tv
27. glavnoe.ua
28. glavred.info
29. gogetnews.info
30. fakty.ua
31. focus.ua
32. hromadske.tv
33. hronika.info
34. hvylya.net
35. informnapalm.org
36. intvua.com
37. joinfo.ua
38. ictv.ua
39. infokava.com
40. informator.su 41. infoprostir.com.ua
42. interfax.com.ua
43. INTVua.com
44. ipress.ua
45. irtafax.com.ua
46. izvestiya.in.ua
47. kavyn.kr.ua
48. kriminal.tv
49. kp.ua
50. lb.ua
51. lg-news.net
52. liga.net
53. lugradar.net
54. magnolia-tv.com
55. mediasat.info
56. nbnnews.com.ua
57. nedelya.net.ua
58. news-for.me
59. newsoboz.org
60. newsradio.com.ua
61. newsru.ua
62. novosti.dn.ua
63. novostiua.net
64. NV.ua
65. nua.in.ua
66. obozrevatel.com
67. ostro.org
68. ostrovok.lg.ua
69. podrobnosti.ua
70. pohlyad.com
71. press-centr.com
72. proua.com.ua
73. puls.kiev.ua
74. racurs.ua
75. radio24.ua
76. radiosvoboda.org
77. rbc.ua
78. replya.net
79. reporter-ua.com
80. real-vin.com
81. socportal.info
82. segodnya.ua
83. slovoidilo.ua
84. sprotyv.info
85. strana.in.ua
86. stb.ua
87. svidok.ua
88. telegraf.com.ua
89. timenews.in.ua
90. timeUA.com
91. tribun.com.ua
92. tsn.ua
93. tyzhden.ua
94. vchaspik.ua
95. vgolos.com.ua
96. vidomosti-ua.com
97. vlasti.net
98. uainfo.org
99. unian.ua
100. unian.net
101. u-news.com.ua
102. unn.com.ua
103. ukrinform.ua
104. ukrpohliad.org
105. vesti.ua
106. vesti-ukr.com
107. vidomosti-ua.com
108. zaxid.net
109. zik.ua
110. ZN.ua
111. Укроп.org
112. uapress.info
113. forbes.net.ua
http://rublacklist.net/14459/http://rublacklist.net/14459/

середа, 3 лютого 2016 р.

Січеслав (Дніпропетровськ).: 100 річчя Леніна дошку забули внести на зняття.

Січеслав (Дніпропетровськ).: 100 річчя Леніна дошку забули внести на зняття.: Хай не вводить в оману напис дошка з входу що виходить на Шмідта

Січеслав (Дніпропетровськ).: АЙТІШНИКИ ТА ВЛАДА

Січеслав (Дніпропетровськ).: АЙТІШНИКИ ТА ВЛАДА:  Позавчора став свідком цікавого дійства - розмови представників влади з молодими айтішниками, що далекі від життя нашого міста, але хочуть...

вівторок, 2 лютого 2016 р.

"НАХТІГАЛЬ"

Кінець «легенди» про «Nachtigall»

Володимир В’ЯТРОВИЧ
Нещодавно відбулись чергові Громадські історичні слухання в рамках спільного гуманітарного проекту Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті. У заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, науковці, представники громадських організацій та журналісти.

Між роботою чесного історика (якщо він є таким) і методами заангажованого політика, або ж «бійця ідеологічного фронту», як висловлювались у радянські часи, все ж таки є кардинальна різниця. Перший завжди прагне встановити й дослідити достовірні факти історії й лише потім, у разі підтвердження такої достовірності, давати їхню інтерпретацію та аналіз. Натомість другому така дослідницька робота геть не потрібна, бо він вже має готову точку зору (спущену згори), а все інше його не цікавить.

Яскравий приклад цьому — полеміка, не стільки наукова, скільки суто політична — навколо уявних злочинів, скоєних нібито командувачем Української Повстанської армії Романом Шухевичем та керованим ним батальйоном «Нахтігаль». Радник в.о. голови СБУ, співробітник Інституту національної пам’яті, історик Олег В’ятрович вже не один рік займається цією проблемою. Пропонуємо читачу «Дня» його міркування.
Коли у 2006 році автор цих рядків взявся за написання роботи «Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи», то не звернув особливої уваги на ситуацію довкола звинувачень проти «Нахтігалю». «Як свідчить спроба звинуватити бійців «Нахтігалю» у розстрілах польської та єврейської інтелігенції у Львові у 1941 році, — читаємо тут, — ці закиди мають яскраво виражений політичний характер і — як показали найновіші дослідження науковців — не відповідають дійсності». Оце й усе. Тоді цих слів разом з посиланням на ряд авторитетних істориків з України, Польщі та Німеччини видавалося достатньо, а будь-яка додаткова дискусія із цієї проблеми беззмістовною. Проте через рік після виходу книги тема звинувачень проти «Нахтігалю» знову зазвучала в Україні та світі на повний голос. Про них писала чи не вся світова російськомовна преса.
А почалося все із заяви голови Ради ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем» Йосипа Лапіда, який в ефірі «Німецької хвилі» заявив, що в архівах цієї організації міститься ціле досьє, яке доводить участь Романа Шухевича і «Нахтігалю» загалом в антиєврейських акціях. Шквал публікацій, який слідував за цим, окрім очевидних помилок та свідомих перекручень (наприклад, написання назви батальйону як «СС «Нахтігаль»), містив у собі однозначне повідомлення: Президент Ющенко надав звання Героя України гітлерівському карателю та погромнику. За цим слідували висновки про очевидність нацистського характеру усього визвольного руху ОУН—УПА.
Наступним кроком після інформаційної хвилі стала активізація «обуреної громадськості»: численні пікети та протести, спалення українського прапора перед посольством у Тель-Авіві та навіть оголошення головним ідеологом євразійства Олександром Дугіним української влади поза законом і розгортання «антинацистського руху опору» в Україні.
Аби внести в цю бурю емоцій бодай трохи інформації, яка допомогла б неупередженому спостерігачеві розібратися в ситуації, я написав для «Української правди» статтю «Легенда про «Нахтігаль». Публікація не містила принципово нових тверджень, її метою було послідовно викласти факти, більшість яких відома не лише історикам, а й усім, хто бодай трішки цікавиться проблемою. Очевидно, що ця стаття, хоч і мала певний резонанс, не зупинила хвилю наклепів на Шухевича. Тому група науковців, до якої, крім мене, ввійшли співробітник архіву СБУ Олександр Іщук та доцент Київського національного університету Іван Патриляк, вирішила підготувати спеціальний інформаційний захід для журналістів, на якому подати максимум інформації щодо проблеми «Нахтігалю». Інформація містила як загальні дані про це військове формування — мету створення, завдання, чисельність та персональний склад, особливості відносин з німцями, так і конкретні факти щодо діяльності батальйону у Львові в липні 1941 року. Для посилення аргументації в дискусії проведено попередню пошукову роботу в Галузевому державному архіві СБУ, яка дала дуже цікаві результати. По-перше, у жодному із вироків воякам «Нахтігалю» (в архіві було знайдено кілька кримінальних справ на них) НКВС-КДБ не згадував про їхню участь в антиєврейських акціях. Хоча очевидно було, що радянське правосуддя не мало жодних підстав покривати «злочини українсько-німецьких буржуазних націоналістів», більше того, радянська пропаганда з радістю використала б цей сюжет в ідеологічній боротьбі з ОУН—УПА, яка тоді, коли проводилися допити, ще активно тривала. По-друге, було віднайдено дуже цікавий документ — хроніку ОУН з 1941 року, яка чітко показувала, як німці реалізовували свою антиєврейську політику, закликали українців до єврейського погрому в липні 1941 року та негативне ставлення до цього з боку ОУН. І врешті, третє і найважливіше, — вдалося віднайти цілу теку матеріалів з 1959—1960 років, які чітко показували, як фальшувалися докази проти «Нахтігалю», спеціально готувалися свідки, залучалася до роботи із компрометації агентура КДБ.
Усі ці факти були викладені на громадських слуханнях «Звинувачення проти «Нахтігалю»: історична правда чи політичні технології», що відбулися 6 лютого у прес-центрі СБУ. Слухання викликали значний інформаційний резонанс: за їхніми результатами підготовлено цілий ряд публікацій, зокрема, розгорнуту статтю «Як творилася легенда про «Нахтігаль» у тижневику «Дзеркало тижня». Очевидно, не забарилася й реакція на ці дії. В деяких виданнях про нас почали писати як про «спецгрупу істориків», яка «на завдання президента відбілює злочинців та підчищає українську історію»; згаданий документ-хроніка був названий пропагандистським матеріалом післявоєнного періоду, а то й спеціально підготовленою фальшивкою. Але найцікавіше, як відреагували на інструкції про підготовку свідків, розгортання операції із компрометації, нагородження її учасників керівництвом КДБ — все було просто проігноровано. Жодної критики цих документів чи сумнівів щодо їхньої достовірності не знайдете в матеріалах, що висвітлюють дискусію. Напевно, заперечити ці аргументи виявилося надто складно, тому вирішили промовчати.
Врешті, останнім вбивчим аргументом на користь звинувачень проти Шухевича стало те, що українська сторона чомусь вперто не хоче ознайомитися із досьє на Шухевича в архіві «Яд Вашем». Українські історики та цілі інституції, писали ЗМІ, загадково відмовчуються з приводу заяв Лапіда. Хоча з українського боку мовчання якраз і не було: вже 18 грудня офіційного листа із проханням ознайомитися із матеріалами досьє надіслав Державний комітет архівів України, через кілька днів після цього аналогічного листа від Українського інституту національної пам’яті було передано через заступника міністра закордонних справ Ізраїлю. Жодної відповіді за понад два місяці не отримано.
27 лютого 2008 року до Ізраїлю вирушила урядова група, до складу якої увійшли голова Українського інституту національної пам’яті І.Юхновський та радник голови СБ України з науково- дослідної роботи, співробітник УІНП В.В’ятрович. Їхнім завданням, зокрема, було ознайомитися із документами про Романа Шухевича в архіві «Яд Вашем». Зустріч із керівництвом «Яд Вашем» на чолі з директором Авнером Шалевим відбулася 28 лютого у Єрусалимі. Українська сторона передала представникам меморіального комплексу копії документів з архіву СБУ, які розповідають про ситуацію у Львові влітку 1941 року, та матеріали керівництва КДБ про те, як фабрикувалися факти про участь «Нахтігалю» в антиєврейських акціях. У відповідь ізраїльська сторона заявила, що не готова передати матеріали про Романа Шухевича із власних архівів, оскільки вони не зібрані в окремий комплекс, можуть бути розкидані по всьому архіву, для їх віднайдення потрібна спеціальна тривала дослідницька робота. Директор архівного департаменту цієї організації Хаїм Гертнер підтвердив, що жодного досьє на Шухевича в архіві немає, а Йосип Лапід, який повідомляв про його існування, не є співробітником цього архіву.
Як доказ участі Шухевича в антиєврейських акціях, українській стороні було передано дві невеличкі папки із копіями документів обсягом 7 і 18 аркушів. Перша з них містила копію протоколу допиту КДБ одного з керівників УПА Луки Павлишина, де містяться лише загальні фрази про участь «Нахтігалю» у «знищенні радянських людей». У цій же папці подані свідчення Ярослава Шпиталя (він, як і Лука Павлишин, ніколи не служив у «Нахтігалі»), в яких більш детально розповідається про «злочини» українських націоналістів. Згаданий документ відомий історикам, адже свідчення Шпиталя ще у 1960 році були опубліковані в радянській пропагандистській брошурі «Криваві злочини Оберлендера». А про те, як робилися ці свідчення за вказівками КГБ, вже вказувалося.
Друга папка містила перекладені німецькою мовою свідчення ще одного «героя» згаданої брошури Григорія Мельника, колишнього вояка «Нахтігалю», який є у списку тих, кого, за вказівками КДБ від 13 листопада 1959 року, слід було «належно підготувати до допиту». Більше того, документи, віднайдені в архіві СБУ, свідчать, що Григорій Мельник був завербований КДБ для участі у суді. Він, як і Шпиталь, брав участь у судовому процесі у Східній Німеччині, завданням якого було скомпрометувати одного з німецьких командирів «Нахтігалю» Теодора Оберлендера. Ото й всі матеріали, які вважалися достатньою підставою для гучних заяв про компрометуюче досьє.
У мене як державного службовця виникає питання щодо відповідальності Йосипа Лапіда, працівника державної установи, якою є «Яд Вашем», за виголошені заяви, врешті, питання щодо реакції самої цієї установи на те, що її ім’я використовується для прикриття брудної наклепницької кампанії. Присутній на зустрічі із керівництвом «Яд Вашем» голова Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський запропонував ізраїльській стороні не робити жодних заяв до моменту, коли буде завершена «спеціальна тривала дослідницька робота». На що отримав відповідь, що факт участі Романа Шухевича в антиєврейських погромах є загальновідомим і не потребує особливих доказів. З цього приводу є чудова американська приказка: «Do not bother me with facts my mind is made-up» («Не турбуйте мене фактами, моя точка зору сформована»).
На новину про відсутність досьє, оголошену на спеціальній прес-конференції 4 березня, цікаво відреагувало багато українських та закордонних видань. Частина з них подала її як спростування попередніх заяв «Яд Вашем», інші далі наполягали: «Те, що досьє немає, не є доказом невинності Шухевича». Особливо прореагувала на новину та сама «Німецька хвиля». Незважаючи на те, що її журналіст був присутній на брифінгу, інформацію було подано через день під дуже цікавим заголовком «Яд Вашем» повторно запросив дослідників до ознайомлення з архівом». Навряд чи з такої назви-повідомлення хтось зробить висновок про неправдивість попередньої заяви Йосипа Лапіна, оголошеної «Німецькою хвилею». Далі в цьому повідомленні йдеться про відповідь «Яд Вашему» на запит журналістів цього ЗМІ щодо брифінгу: «У дещо узагальненій відповіді наголошується, що архів комплексу налічує близько 70 млн. документів, серед яких багато матеріалів про діяльність батальйону «Нахтігаль», його провідників, загалом воєнну добу в Україні. Архів «Яд Вашем» є принципово відкритим для міжнародних та українських дослідників, яких керівництво комплексу запрошує до відвідин і ознайомлення з його вмістом». На жаль, як показав досвід, з першого разу ця відкритість чомусь не спрацювала.
Загалом складається враження, що маємо справу із чистої води презумпцією винуватості. Замість того, аби обвинувачувачі навели переконливі аргументи причетності Романа Шухевича до злочинів, вони вимагають знайти все більше і більше фактів, які спростовували б це. І кожного разу після наведення таких фактів — така фраза: «Але це не може остаточно заперечити звинувачення». Цікаво, що одним із запроваджувачів цього нового юридичного принципу є Йосип Лапід, колишній міністр юстиції Ізраїлю.
У спробі звинувачення Романа Шухевича маємо не тільки перекручення фактів, використання фальшованих свідчень, а й попрання загальних принципів права чи навіть звичайної здорової логіки. Все це, покладене на міцну основу стереотипів, помножене зусиллями заангажованих ЗМІ та зацікавлених політиків, формує легенду про «Нахтігаль», забезпечує її живучість в інформаційному полі та суспільній свідомості. Хочеться вірити, що зусилля істориків, які опираються на документальні джерела, покладуть край цій легенді. Адже після довгих дискусій довкола проблеми видається цілком логічним повернутися до написаного у 2006: «Як свідчить спроба звинуватити бійців «Нахтігалю» у розстрілах польської та єврейської інтелігенції у Львові у 1941 році, ці закиди мають яскраво виражений політичний характер і — як показали найновіші дослідження науковців — не відповідають дійсності».http://incognita.day.kiev.ua/kinecz-legendi-pro-nachtigall.htmlhttp://incognita.day.kiev.ua/kinecz-legendi-pro-nachtigall.html