У квітні 2022 року світ облетіло фото з Ватикану: Папа Римський Франциск під час загальної аудієнції розгортає і цілує потемнілий, обпалений війною синьо-жовтий прапор із намальованим від руки козацьким хрестом, перехрещеними шаблею та булавою і написом «4 Козацька сотня Майдану». Цей стяг привезли понтифіку з щойно визволеної від російських окупантів Бучі як мовчазне свідчення трагедії та незламності українців.
Для мільйонів людей у світі він став символом Бучі — «міста-мученика». Але для тих, хто стояв біля витоків Революції Гідності в Дніпрі та Києві, це полотнище — насамперед живий літопис козацького братерства, яке пройшло крізь вогонь 2013–2014 років, відродилося після втрати штатного знамена і продовжує тримати фронт сьогодні.
Старосамарська сотня: як Дніпро формував козацький щит Майдану
Історія 4-ї Козацької сотні Самооборони Майдану нерозривно пов’язана з Січеславщиною. Коли наприкінці листопада 2013 року після побиття студентів у Києві спалахнули масові протести, козаки Старосамарської сотні з Дніпра організувалися для захисту людей. Саме з Дніпра, зусиллями козацького активу, формувалися та вирушали на київський Майдан групи добровольців, які увійшли до складу Самооборони Майдану під четвертим номером.
Через велику ротацію добровольців підрозділ постійно оновлювався: люди приїжджали з різних куточків країни, ставали в стрій і тримали барикади в центрі столиці. Вести точний облік намагався козак Юрій Єгоров (позивний «Гедзь»), який вів реєстр бійців сотні. Проте у найкритичніші дні лютого 2014 року, коли існувала пряма загроза зачисток та репресій з боку силовиків, цей реєстр довелося знищити тим, кому «Гедзь» передав документи на зберігання — щоб списки побратимів не потрапили до рук ворога. Через це багато імен залишилися не зафіксованими на папері, але назавжди збереглися в пам’яті тих, хто стояв пліч-о-пліч.
Бій у Кріпосному провулку 18 лютого 2014 року
Найтяжчим і найкривавішим випробуванням для сотні стало 18 лютого 2014 року. Під час «мирного наступу» на урядовий квартал спецпідрозділи «Беркут» та внутрішні війська за підтримки озброєних «тітушок» перейшли в жорсткий контрнаступ у Маріїнському парку, на Інститутській та в Кріпосному провулку. Чимало беззбройних цивільних протестувальників опинилися в оточенні без засобів захисту.
Поки окремі політичні сили (зокрема підрозділи «Свободи» та «Правого сектору») відходили до Жовтневого палацу чи інших будівель, а окремі сотні після застосування запалювальних сумішей залишили позиції, саме козаки 4-ї сотні залишилися на передовій лінії в Кріпосному провулку, прикриваючи відхід цивільних. Бій був нерівним і вкрай жорстоким. За спогадами очевидців і свідченнями Юрія Єгорова («Гедзя»), тодішній перший сотник Владислав Ладигін під час атаки прикинувся мертвим і згодом повернувся в підрозділ живим і здоровим у бронежилеті, тоді як решта козаків, які до останнього тримали оборону, зазнали тяжких каліцтв — переломів рук і ніг, пробитих голів.
Саме в тому бою в Кріпосному провулку народилася одна з найвідоміших легенд підрозділу: козак Сашко відбивався від нападників власноруч викуваною шаблею, за що й отримав своє бойове псевдо — Сашко Шабля.
Втрата стандартного прапора, народження стяга з хрестом та реорганізація
Під час тих буремних лютневих днів стандартний сотенний прапор, який видавався штабом Самооборони Майдану, зник. За давньою військовою та козацькою традицією втрата штатного знамена означає припинення існування підрозділу як бойової одиниці. Проте козаки 4-ї сотні не склали зброї й не визнали розформування: натомість вони створили власний, саморобний стяг. На синьо-жовтому полотнищі власноруч намалювали козацький хрест із перехрещеними шаблею та булавою і нанесли напис «4 Козацька сотня Майдану». Саме цей стяг став символом відродження та незламності підрозділу після лютневих боїв.
Після подій середини лютого в сотні змінилося керівництво: після Владислава Ладигіна підрозділ очолив Микола Бондар, а згодом сотником став Іван Сіряченко. Наприкінці існування сотні, коли відбувалася її трансформація, козаки утворили Українське козацьке військо й обрали генеральну старшину — генеральним хорунжим став саме герой бою в Кріпосному провулку Сашко Шабля.
Три реліквії одного шляху: Дніпро, Ватикан і США
Після перемоги Революції Гідності шляхи бійців сотні розійшлися фронтовими дорогами — майже всі козаки Старосамарської сотні, яких відправляли з Дніпра на Майдан, пішли добровольцями на схід у 2014 році й продовжують боронити Україну зі зброєю в руках досі. Історія ж бойових стягів підрозділу розгорнулася одразу у трьох вимірах:
- Дніпровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького. Ще у 2014 році, одразу після завершення активної фази Революції Гідності, один зі справжніх прапорів із написом «4 сотня Майдану» — той самий, що пройшов обидва Майдани, у Дніпрі та Києві — був переданий до фондів музею імені Яворницького. Там він став частиною офіційної історії боротьби дніпрян за свободу.
- Ватикан. Саморобний прапор 4-ї Козацької сотні з козацьким хрестом, шаблею та булавою зберігався у когось із побратимів, хто мешкав у Бучі. Навіть попри те, що через знищений у 2014 році реєстр та велику кількість добровольців досі не вдалося встановити точне ім’я козака, який беріг його вдома і передав волонтерам чи капеланам у квітні 2022 року, цей стяг виконав велику історичну місію: у руках Папи Римського Франциска він на весь світ засвідчив трагедію Бучі та силу українського духу.
- Музей у США та пряма допомога ЗСУ. Коли у 2022 році з’явилося фото понтифіка з прапором 4-ї сотні, у Дніпрі було створено копію цього стяга — але з особливим, глибоким меморіальним змістом. На цьому полотнищі було вписано імена всіх бійців Старосамарської сотні, які вирушали з Дніпра до 4-ї сотні Майдану. Фактично цей стяг відновив знищений у 2014 році реєстр «Гедзя». Цим прапором зацікавився один із музеїв у США, а всі виручені від його передачі кошти були спрямовані безпосередньо на фінансування допомоги Збройним Силам України, де продовжують воювати побратими по сотні.
Пам'ять, яка тримає стрій
Навіть попри те, що ім’я власника прапора з Бучі досі залишається невідомим, про 4-ту Козацьку сотню та Старосамарську сотню сьогодні знають далеко за межами Дніпра й Києва — і не лише завдяки одному фото з Ватикану. Їхня історія зафіксована у музейних вітринах України та Америки, у хроніках Святого Престолу, у літописах козацького руху та у відеосвідченнях безпосередніх учасників тих подій. Імена, вписані на козацькому стязі, продовжують захищати Україну, доводячи, що боротьба, розпочата на барикадах у 2013 році, обов’язково завершиться перемогою.
Джерела та матеріали для подальшого вивчення
- Блог ГО ТО «Золота паланка» — локальний архів та публікації про історію козацького руху Січеславщини, бійців Старосамарської та 4-ї Козацької сотень Майдану (зокрема матеріали про Сашка Шаблю та побратимів): blogspot.com
- Офіційна сторінка «Золота паланка» у Facebook — спогади та хроніка бойового шляху учасників 4-ї сотні Майдану і Старосамарської сотні: facebook.com
- Усна історія та відеосвідчення учасників подій — розповіді козака 4-ї Козацької сотні Юрія Єгорова (позивний «Гедзь») про події 18 лютого 2014 року в Кріпосному провулку та долю реєстру сотні (особистий YouTube-архів автора / Козака Ворона).
- Фонди Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького — експонат 2014 року: прапор із написом «4 сотня Майдану», який пройшов Революцію Гідності в Дніпрі та Києві.
- Радіо Свобода — матеріал про передачу стяга 4-ї Козацької сотні Майдану з визволеної Бучі до Ватикану 6 квітня 2022 року: «Папі Римському передали прапор України з Бучі»
- Суспільне Новини — репортаж про загальну аудієнцію у Ватикані та заяву Папи Франциска щодо Бучі: «Папа Римський під час молитви розгорнув український прапор із Бучі»
- Gazeta.ua — інтерв’ю одного зі сотників 4-ї Козацької сотні Миколи Бондаря про бої на Майдані та втрати підрозділу: «Козацький сотник Микола Бондар»
- Офіс Генерального прокурора України — матеріали розслідування подій 18 лютого 2014 року в урядовому кварталі та Кріпосному провулку: Розділ «Справи Майдану»



