Позичений гонор: як українці дали назву головному убору московитів

  

Оля Полякова у Москві та кокошнику.

Оля Полякова перефарбувалась і вже в українській кошниці.

Коли дивишся сучасні медіа, де знову по всіх каналах транслюють Олю Полякову, згадалось її трансформування з московських на українські корені. Одним з показових стала заміна кокошника на кошницю - вінок високий на голові з живих квітів, що все одно схожий за формою на те фіно-угорське вбрання давнини. Зі своїм кокошником вона вляпалась так, що не відмиється нічим з людської пам'яті.

Проте, копнемо глибше, історія взаємин між Україною та Московією — це багатовікова хроніка не лише політичної, а й культурної та мовної експансії. Поки залісські племена жили у своїх етнічних кутках, цивілізаційний імпульс йшов із Києва. Одним із найяскравіших і водночас кумедних прикладів такого мовного «шефства» є історія кокошника — убору, який сьогодні вважається ледь не головним символом «ісконно русской» культури. Насправді ж, навіть назву для свого фіно-угорського каркаса ці невігласи спромоглись отримати лише завдяки слов’янському (давньоукраїнському) кореню.

Фіно-угорська форма, український зміст

Сам по собі кокошник — річ абсолютно не слов'янська. Археологія та етнографія давно довели: цей глухий, твердий короб, що повністю ізолює волосся жінки, є автохтонним винаходом фіно-угорських племен (мері, муроми, мещери), які населяли Волго-Окське межиріччя задовго до приходу туди будь-яких слов’янських колоністів.

Проте дикувата автохтонна культура Залісся не мала розвиненої лінгвістичної системи, здатної красиво інтегрувати свої побутові речі в писемний простір. Коли почалася слов’янська колонізація та християнізація цих земель русичами (предками сучасних українців), місцеве населення почало активно переймати мову цивілізаторів.

Ось тоді фіно-угорський високий щит і отримав свою назву від давньоруського (давньоукраїнського) слова «кокошь», що означало курку-квочку. Слов’яни, дивлячись на дивну високу конструкцію на головах асимільованих жінок, влучно нарекли її за аналогією з пташиним гребенем. Без українського мовного субстрату цей убір так і залишився б безіменним локальним елементом одягу лісових племен.

Граматика для безграмотних: від Федорова до Смотрицького

Цей процес «називання речей своїми іменами» для московитів з боку українців не був випадковістю. Московія століттями не мала власної кодифікованої мови та граматики. Весь їхній інтелектуальний та релігійний апарат був імпортований з України.

Перші букварі Івана Федорова, надруковані у Львові та Острозі, а згодом — фундаментальна «Граматика» Мелетія Смотрицького (1619 рік) стали першими підручниками, за якими московити взагалі вчилися писати й формувати речення. Українські просвітителі та випускники Києво-Могилянської академії буквально «причісували» живий мовний хаос Московії, даруючи їм терміни, назви та поняття.

Саме через це у паперах московських царів та описах майна XVI–XVII століть фіно-угорська «кичка» чи «сорока» раптом починає благородно іменуватися слов’янським словом «кокошник».

Культурний підсумок

Кокошник є ідеальним маркером московської культури як такої:

1. База — запозичена або асимільована у фіно-угрів.
2. Форма — нагадує високі плетені конструкції (кошниці) чи вінки, які московити бачили в українців і намагалися копіювати у своєму стилі.
3. Назва — чисто слов’янська, подарована українськими предками для опису чужого побуту.

Московія вкотре підтвердила свій статус культури-імітатора, яка, навіть пишаючись своїм «національним костюмом», змушена користуватися лінгвістичними дарами українців-слов'ян. А Оля Полякова, з якої ми почали це дослідження, все тими ж ворогами України, нині просовується в політику?

ДЖЕРЕЛА.

Лінгвістика та етимологія слова «кокошник»

• Словникове походження: Корінь і походження слова від праслов'янського «кокошь» (курка-квочка) зафіксовано в академічних працях. Детальний розбір споріднених слів та історичних словотворчих варіантів (зокрема, дієслова «кокошитися») представлено на Порталі українських словників «Горох».
• Порівняльний аналіз форм: Історію функціонування терміна в давньоруських текстах, де «кокошь» означає квочку, а сам головний убор повторює обриси пташиного гребеня, описує освітній ресурс Образование на vc.ru. 

Етнографія та зв'язок із фінно-угорським субстратом

• Етнографічні дослідження: Дослідження народних костюмів Залісся вказують на те, що закриті тверді головні убори (кичка, сорока) історично притаманні саме автохтонному фінно-угорському населенню (меря, мурома). Про це детально йдеться у дослідницькому матеріалі про історичні міфи на платформі Garmatny. 
• Еволюція убору: Конструктивні відмінності між слов'янськими відкритими вінками та фінно-угорськими закритими коронами (рогатими кичками) описані в історичному нарисі на порталі Lovers of Art. 

Культурний та освітній вплив України на Московію (XVII–XVIII ст.)

• Історична роль Києво-Могилянської академії: Про те, як випускники академії будували освітню мережу, кодифікували мовні норми та привносили європейські освітні стандарти до тогочасної Московської держави, розповідає доктор історичних наук Максим Яременко у матеріалі на Zaxid.net.
• Спроби цивілізаційної інтеграції: Аналіз масштабів інтелектуального впливу українських просвітителів, богословів та авторів перших підручників (зокрема Мелетія Смотрицького) наведено в інтерв'ю та дослідженнях на ресурсі Локальна історія.