Сторінки

вівторок, 2 грудня 2014 р.

Бірюкову і іншим псевдоукраїнцям про мову і націю

Надія Паливода
Навіщо ви в це полізли, Юрий Бирюков? Навіщо вам те питання мови, вам нудно було жити? Важко знайти людину в Україні, яку б я поважала і чиїми вчинками захоплювалася би більше, ніж вашими. І як же прикро, що навіть такі люди здатні на абсолютно тупі й бездарні речі.
З якого переляку ви вирішили, що якщо лупанути з усієї дурі в рану, то її можна таким чином вилікувати? Ви в силу своєї прямолінійної кипучої діяльності не стикалися, може, ніколи з таким поняттям у психології, як "хворе місце" - в людини чи в нації...воно потребує проникливості, уважного обходження й елементарних психологічних знань. Не дав вам Бог таких якостей - нащо воно вам здалося? Так ні ж, треба було з витонченістю носорога розсікти немалу купу своїх підписників на "я и мои пацаны, мы все русскоязычные" и "вышеВАТНИКИ". Хірург хрєновий. Навіщо нам ті фсб-шники і провокації Кремля? ми й самі все зробимо. Вас обурила шалена реакція обурених людей? Бляха, ну прийдіть у дитбудинок, зберіть навколо себе сиріт і видайте на гора розумну думку: "У мене є мама й папа, а у вас немає, хахаха", або зберіть групу батьків, чиї діти хворі на дцп, і ловко протиставте: "У вас діти хворі, а в мене здорові, ляляля" - і спостерігайте за реакцією. Ви думаєте, якщо наступити на найбільш болюче місце, то хтось змовчить? Та вас знесе нахрін лавиною обурення, а ви будете летіти й кричати - "НеадекВАТНІКИ!!!", не розуміючи (справді - не розуміючи??) причин такої поведінки.
У хворої знедоленої нації найбільш болюче місце - її мова. Подивіться на карти поширення української мови до революції 17-го року, подивіться на карти її поширення вже в 70-ті роки при радянському союзі. Де поділися всі ці люди? Куди за два покоління могли зникнути мільйони людей, цілі україномовні села й містечка? Скільки болю, вбивств, репресій, депортації, зруйнованих сімей ховається за цими цифрами? Застиг той біль десь там у підсвідомості - то не чіпайте вже його, не руште. Ми ж, українці, уміємо гарно забувати - це в нас прямо дар. Чудово ладнаємо в побуті з російськомовними, майже не помічаємо, як у маршрутці на "На зупинці, будь ласка" обов"язково пару чоловік на тебе вилупляться, майже не нервуємо, коли дитина приходить зі школи заревана, бо "вони сказали, що не будуть зі мною дружити, бо говорю українською", майже не обурюємося, коли не можемо знайти в магазинах українську книгу чи пресу, майже спокійно просимо якийсь там український сайт започаткувати україномовну версію.
Цей майже спокій, Юрію, дається нам непросто. Хитку рівновагу вдається зберегти тому, що ми в першу чергу вмикаємо розум, а потім емоції. І розуміємо, коли варто щось сказати, а коли краще просто жувати.
В День української мови та писемності, повірте, не варто було.
Сподіваюся, ви надалі будете діяти виключно з розумом.

https://www.facebook.com/groups/sicheslav/?fref=nf

Я особисто. Олег Черненко до псевдо українців відношу тих, хто називає українців "вишиватники" та тих, хто вважає можливим залишити як є - напівзнищену українську і процвітаючу російську мову в Україні. адептів новоствореної секти "Русскоговорящие Украинские Националисты"...

Немає коментарів:

Дописати коментар