Останні заяви представників та очільників ПС безумовно не залишили байдужим жодного члена НВР ПС. Як бути, хто є Вірний та Істинний, з ким лишатися, за ким іти? Безумовно, кожному – своє. Нижче спробую висловити власне бачення ситуації.
Як вдало зазначав друг Пилипась, «одним із принципів націоналістичного руху є його внутрішній авторитаризм. Без нього структура націоналістичного руху просто немислима.
Те, що 2×2=4 не є результатом якогось демократичного голосування. Це апріорна істина. Навіть якщо 99% населення Землі проголосує, що 2×2=5 істинним буде твердження 2×2=4. Так само з націоналізмом. Націоналізм випливає з певних аксіом, принципів, ідей. Самі учасники націоналістичного руху знаходяться у підпорядкованому становищі відносно цих ідей. З цього і народжується націоналістичний авторитаризм.
Націоналістичний рух виразно ієрархічний: Ідея – Провід – Членство. Місце людей у цій ієрархії має залежати від природних задатків, здобутків та заслуг і, неодмінно, від їхньої просякнутості Ідеєю. За Ідею не голосують, не обирають її більшістю. Їй підпорядковуються і служать, знаходячи своє місце у ієрархії.
Ще одна причина авторитарності націоналістичного руху є суто прагматичною. Націоналістичний рух є рухом революційним.
Націоналістичний рух – це армія революціонерів (навіть якщо значна частина активістів руху змушена займатися суто цивільними справами). А в армії має панувати дисципліна. Без цього – не переможемо.»
В той же час націоналіст не є сліпим бездумним виконавцем, не є солдатом, котрий знає лише наказ, котрий має лише зовнішню інстанцію у вигляді керівництва, наказів, лідера. Націоналіст – це воїн. А воїн відрізняється від солдата тим, що має дві інстанції, зовнішню та внутрішню. Як і солдат, він має власну ієрархію, провід, накази. Але від солдата його відрізняє внутрішнє відчуття справедливості, просякненість ідеєю, має той «дух одвічної стихії», кожен істинний націоналіст відчуває це у собі. І коли ця внутрішня інстанція встає у конфлікт із зовнішньою, стається коротке замикання, і воїн розуміє, що він більше не може підкорюватись зовнішній інстанції, він не може делегувати свою долю і долю нації в чиїсь інші руки, він відчуває її в собі. Для солдата в ієрархії Ідея-Провід-Членство існує лише остання ланка. Є командири і є підлеглі. «Ми виконаємо довільний ваш наказ», «Был бы приказ – снесли бы вас». Натомість воїн усвідомлює, що існує ще одна ланка: членство підпорядковане безпосередньо Ідеї. І якщо негаразди стаються на вищому щаблі Ідея-Провід, відбиваються на нижчому (Провід-Членство), він відкидає його і керується безпосереднім Ідея-Членство. Жоден вождь, жоден лідер, жоден фюрер, жоден месія не здатен вирвати у воїна цю внутрішню, вроджену інстанцію. Воїни йдуть за Лідером, доки він підпорядкований Ідеї і керується нею. Як тільки він відходить кудись убік, він одразу втрачає свою владу, свій авторитет. Віра у непомильність вождя – це не про воїна. Люди не ідеальні, вони з цього світу, а не зі світу ідей. Солдат визнає істину авторитетів, Воїн визнає авторитет Істини.
Ідея революції була і залишається невід'ємною складовою націоналістичної ідеології, і її заперечення чи підміна — це прямий удар по націоналістичному руху. У статті “Проти фальшування визвольних позицій” С. Бандера слушно зазначав: “Ідеологічні й програмові позиції українського націоналізму є душею, внутрішнім змістом, головною силою, а рівночасно найуспішнішою зброєю українського визвольного руху... Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створювання баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги й політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу провадять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку легітемацію виступати від його імені”. Зауваження Бандери, висловлені у полеміці з “двійкарями”, які намагалися підлаштувати платформу ОУН відповідно до кон'юнктури, залишаються актуальними і сьогодні, а ясність “ідеологічних, програмових і політичних позицій” продовжує бути життєво необхідною вимогою.
Світлина від 14-й запасний батальйон ДУК.
Я націоналіст, а отже, революціонер. Шлях до революції один – революційний.
В Україні панує режим внутрішньої окупації. Не знищивши ворога внутрішнього, зовнішнього не переможемо. «Революція за жодних умов не вимагає навіть частини тих жертв, які пожирає війна. А ті, що впадуть, віддадуть життя за добру справу, за волю, здобудуть собі вічну славу серед своїх народів та вдячність багатьох поколінь» (С. Бандера, «Пропаганда визвольної революції на тлі війни»).
Смерть окупантам і колаборантам!
Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава!
Керівник Ідеологічного відділу ПМ-Київ друг "Ґарібальді"