МІФ ПРО МАРГЕЛОВА

 

Радянський Союз свого часу створив мііф про Маргелова як творця ВДВ. Лише взнавши докладну біографію цього діяча дізнаєшся геть інше.
   Так, заглянувши ще і в історію ВДВ, дізнаєшся, що датою створення є 1930 рік, коли Маргєлов всього лише 2 роки як поступив на службу до Червоної Армії і всю війну був в стрілецьких частинах. а ні в ВДВ...
   А очільником одної з частин ВДВ став лише 1948 року...
   Його теорія по тактиці ВДВ про маневровість та захист підрозділів нічим не відрізняється від теорії Сунь Цзі і лише підкоригована до сучасності трохи...  
   Так що Маргєлов всього лише один з багаторічних очільників ВДВ і не більше...
  Чи має українська армія брати собі цього діяча як одного з засновників нашого українського ВДВ? Звісно ні.
   Українці мають доволі довгу історію. на відміну від росіян і саме тому воєначальників достойних бути зразком для вояків ВДВ в нас вдосталь. Одни з них гетьман - Сагайдачний, що спустошив узбережжя Туреччини і очистив море від кораблів турецьких на довгі роки...
   Якщо СБУ в більшості і фактично визначилось ,що для них зразком є Святослав Хоробрий, який розгромив хозар, то з іншими військами в нас сутужно...
   Може бути також Іван Сірко, як один з засновників десантних військ... Його зяття Дюнкерку є зразком для наслідування , як малими силами зробити те, що не змогли зробити багаторіними і багаточисельними боями інші...
    І те. що він кіннотник просто є тогочасним найшвидшим видом пересування.до того ж і досі іноді аналогічні війська ВДВ США іноді називають кавалерією....
   Так що вибір наших героїв для нашого війська вдосталь.
Звісно одразу перебороти москальську пропаганду в мізках вояків ВДВ ми незможемо. але варто все ж це зробити і відмовитись від радянського генерала таки варто...

Маргелов Василь Пилипович[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

8 змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 25 квітня 2015.

Василь Пилипович Маргелов
Прізвисько	Батя, Десантник № 1
Народився	27 грудня 1908 (9 січня 1909)  Катеринослав Російська імперія
Помер	4 березня 1990 (81 рік)  Москва, СРСР
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, повітряно-десантні війська
Роки служби	1928–1990
Звання	Генерал армії
Командування	Командувач Повітряно-Десантних Військ СРСР, командир корпусу
Війни/битви	радянсько-фінська війна Друга Світова війна
Нагороди	Нагороди інших країн
Підпис
Василь Пилипович Маргелов наВікісховищі

Васи́ль Пили́пович Марге́лов(*27 грудня 1908 (9 січня 1909) — за новим стилем) Катеринослав — †4 березня 1990,Москва) — радянський воєначальник, генерал армії, Командувач повітряно-десантних військРадянського Союзу (1954–1959, 1961–1979), Герой Радянського Союзу, лауреат Державної премії СРСР, десантник СРСР №1.

Зміст

  [сховати] 

• 1Біографія
  • 1.1Початок служби в армії
  • 1.2Велика вiдчизняна війна
  • 1.3Перші післявоєнні роки
• 2Почесні звання
• 3Вшанування
• 4Див. також
• 5Література
• 6Примітки
• 7Посилання

Біографія[ред. • ред. код]

Народився в м. Катеринославі (ниніДніпропетровськ, Україна).

В 1921 — закінчив церковноприходську школу. Ще підлітком працював вантажником, теслярем, розвозив пошту. В тому ж році пішов учнем в шкіряну майстерню, невдовзі потому став помічником майстра.

У 1923 — працює чорноробом в місцевому «Хлібопродукт». Вступає в комсомол.

З 1924 — по комсомольській путівці їде в Катеринослав на шахту ім. М. І. Калініна чорноробом, потім стає коногоном. За станомздоров'я вимушений змінити рід діяльності.

У 1925 — направлений лісником до ліспромгоспу, в Білорусь.

Початок служби в армії[ред. • ред. код]

У Радянській армії з 1928 року.

У 1931 році закінчив Об'єднану Білоруську військову школу.

У 1933 — призначається на посаду командира взводу в Мінське воєнно-піхотне училище ім. М. І. Калініна. З лютого 1934 — помічник командира роти. З травня 1936 — командиркулеметної роти. З жовтня 1939 — командир батальйону.

Учасник радянсько-фінської війни 1939–1940років. Під час ведення бойових дій — командир Окремого розвідувального лижного батальйону 596-го стрілецького полку 122-ої дивізії. Під час однієї з операцій Маргелов захоплює в полонофіцерів Генерального штабу Швеції. 21 березня1940 отримує звання майор.

З жовтня 1940 — командир 15-го окремого дисциплінарного батальйону.

Велика вiдчизняна війна[ред. • ред. код]

За три дні до початку Великої вiдчизняної вiйни призначається командиром 3-го стрілецькогополку 1-ої мотострілецької дивізії.

21 листопада 1941 — призначений командиром 1-го Особливого лижного полку моряків ЧБФ. Після битв на Ладозькому озері якийсь час знаходився в шпиталі.

З 22 січня 1942 — отримав призначення на посаду командира 218-го стрілецького полку 80-ої стрілецької дивізії 54-ої армії Ленінградського фронту. Липень 1942 — прийняв під своє командування 13-й гвардійський стрілецький полк 3-ої гвардійської стрілецької дивізії. 28 червня1942 — отримав звання підполковник.

8 січня 1943 — призначений начальником штабу 3-ої гвардійської стрілецької дивізії. З 11 квітня 1943 — заступник командира 3-ої гвардійської стрілецької дивізії.

З 11 листопада 1943 — виконує обов'язки командира 3-ої гвардійської стрілецької дивізії, а з10 січня 1944 — командира 49-ої гвардійської стрілецької дивізії. Якийсь час знаходився в госпіталі.

25 березня 1944 — призначений командиром 49-ої гвардійської стрілецької дивізії. 13 вересня 1944 — отримав звання генерал-майор.

Перші післявоєнні роки[ред. • ред. код]

У період з 29 січня 1946 по лютий 1948 навчався уВійськовій Академії Генерального Штабу імені К. Е. Ворошилова. З 19 травня 1948 року після закінчення Військової Академії — командир 76-ої гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії.

15 квітня 1950 — за успіхи 76-ої гвардійськоїЧернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії в бойовій підготовці генерал-майор В. П. Маргелов Наказом міністра Збройних сил СРСР призначений командиром 37-го гвардійського повітряно-десантного Свірського Червонопрапорного корпусу на Далекий Схід. У1950–1954 роках — командир повітряно-десантного корпусу.

З 1954 року по 1959 рік — командувач повітряно-десантних військ Радянського Союзу.

В 1959–1961 роки — заступник командувача повітряно-десантних військ.

З 1961 по січень 1979 року — командувач повітряно-десантних військ.

25 жовтня 1967 — Постановою Ради Міністрів командувачеві ПДВ В. П. Маргелову присвоєне високе військове звання «генерал армії».

4 грудня 1968 — рішенням Ради Військовою ордени Леніна Червонопрапорною ордени Суворова академії імені М. В. Фрунзе Маргелову В. П. присуджений вчений ступінь кандидата військових наук.

Пам'ятник генералу армії Маргелову у Дніпропетровську. 2 серпня 2006

З 1979 року — в групі генеральних інспекторівМіністерства оборони СРСР.

Почесні звання[ред. • ред. код]

• Герой Радянського Союзу.
• Почесний громадянин Херсону.
• Почесний солдат військової частини ПДВ.
• Лауреат Державної премії СРСР.

Вшанування[ред. • ред. код]

В. П. Маргелову встановлені пам'ятники в Дніпропетровську, Кривому Розі, Сімферополі, Сумах, Херсоні, Маріуполі, Житомирі

• 21 лютого 2010 в Херсоні встановлено бюст Василя Маргелова. Бюст генерала розташований в центрі міста біля Палацу молоді на вулиці Перекопській
• У вересні 2011 у Сумах відкрили пам'ятник-бюст легендарному командувачу радянських повітряно-десантних військ, генералу армії, Герою Радянського Союзу Василю Маргелову. Автором архітектурного рішення став сумчанин Едуард Голованов, а скульптором — харків'янин Едуард Гурбанов. На спорудження пам'ятника пішло близько 6 тисяч доларів.^[1]
• 08 грудня 2012 в Маріуполі на площі Ленінського комсомолу відбулося урочисте відкриття пам'ятника-бюста Маргелову Василю Філліповичу, який у роки Великої Вітчизняної Війни брав участь у визволенні Донбасу в складі третьої гвардійської стрілецької дивізії. Автор пам'ятника - харківський скульптор Едуард Гурбанов
• Пам'ятник Василю Пилиповичу, ескіз якого зроблений з відомої фотографії в дивізійній газеті, на якій той, будучи призначеним комдивом 76-й гв. пдд, готується до першого стрибка, - встановлений перед штабом 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Див. також[ред. • ред. код]

• Список командувачів повітряно-десантних військ СРСР
• Сухоруков Дмитро Семенович
• Родимцев Олександр Ілліч
• Горбатов Олександр Васильович
• Джеймс М. Гейвін

Література[ред. • ред. код]

• «Десантник № 1 генерал армии Маргелов», Александр В. Маргелов совместно с Василием В. Маргеловым, изд-во «ОЛМА-ПРЕСС», Москва, 2003
• Иванов Н. Ф. «Операцию „Шторм“ начать раньше…». Роман. — М.: Воениздат, 1993
• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
• Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1946–1960. М., 2007
• Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941–1945.
• Крылья десантников. Подполковник Евгений ГУЛАК, капитан-лейтенант Леонид ЯКУТИН (фото). «Советский воин» № 18, 1972
• СЛОВО О КОМАНДУЮЩЕМ. Павленко П. Ф. Москва, ноябрь 1993
• МАРГЕЛОВ — ОТЕЦ ВДВ, «Commandos» — «КОМАНДОС», № 9, 1997
• Человек-легенда. Воздушно-десантные войска России. 70 лет ВДВ, стр. 172–173. Г. И. Шпак, В. А. Казанцев, В. А. Круглов. Под общей редакцией доктора педагогических наук, профессора, командующего ВДВ России генерал-полковника Г. И. Шпака. Москва 2000
• ВОЗДУШНО_ДЕСАНТНЫЕ ВОЙСКА, сборник. Составитель А. Г. Шпак. Москва, изд-во «Голос-Пресс», 2003
• Костин Б.А. Маргелов. — М. : Молодая гвардия, 2005. — 318 с. — (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; Вып. 955). — 5 000 прим. — ISBN 5-235-02846-5.(рос.)

Примітки[ред. • ред. код]

1. Вгору↑ У Сумах відкрили пам'ятник улюбленому генералу десантників

Посилання[ред. • ред. код]

• Сайт про В. Ф. Маргелова (рос.)
• ДЕСАНТНИК НА ВСЕ ВРЕМЕНА
• Маргелов Василий Филиппович
• Маргелов Василий Филиппович
• Он такой один
• Маргелов Василий Филиппович
• Маргелов Василий Филиппович

Попередник: генерал-полковник Горбатов О.В. 1950 — 1954	9 Командувач ПДВ СРСР червень 1954 —березень 1959	Наступник: генерал-полковник Тутарінов І.В. 1959 — 1961
Попередник: генерал-полковник Тутарінов І.В. 1959 — 1961	11 Командувач ПДВ СРСР липень 1961 —січень 1979	Наступник: генерал-полковник Сухоруков Д.С. 1979 — 1987

[сховати] п   о   р Герої Радянського Союзу А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш Щ  Ю  Я Двічі Герої • Тричі Герої • Чотириразові Герої Позбавлені звання Героя Радянського Союзу

Категорії:

• Народились 9 січня
• Народились 1909
• Померли 4 березня
• Померли 1990
• Генерали армії (СРСР)
• Герої Радянського Союзу
• Кавалери ордена Леніна
• Кавалери ордена Жовтневої Революції
• Кавалери ордена Червоного Прапора
• Кавалери ордена Суворова
• Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
• Кавалери ордена Червоної Зірки
• Кавалери ордена «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР»
• Нагороджені медаллю «За доблесну працю (За військову доблесть)»
• Нагороджені медаллю «За оборону Ленінграда»
• Нагороджені медаллю «За оборону Одеси»
• Нагороджені медаллю «За оборону Сталінграда»
• Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною»
• Нагороджені медаллю «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Нагороджені медаллю «30 років перемоги у ВВВ»
• Нагороджені медаллю «40 років перемоги у ВВВ»
• Нагороджені медаллю «За взяття Будапешта»
• Нагороджені медаллю «За взяття Відня»
• Нагороджені медаллю «Ветеран Збройних сил СРСР»
• Нагороджені медаллю «За зміцнення бойової співдружності»
• Нагороджені медаллю «30 років Радянській Армії та Флоту»
• Нагороджені медаллю «40 років Збройних Сил СРСР»
• Нагороджені медаллю «50 років Збройних Сил СРСР»
• Нагороджені медаллю «60 років Збройних Сил СРСР»
• Нагороджені медаллю «70 років Збройних Сил СРСР»
• Нагороджені медаллю «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
• Лауреати Державної премії СРСР
• Кавалери Командорського Хреста Ордена Відродження Польщі
• Кавалери Легіона Заслуг ступеня «Командор» (США)
• Кавалери Бронзової Зірки (США)
• Нагороджені Золотою медаллю НДР «Артур Беккер»
• Почесні громадяни Херсона
• Персоналії:Повітряно-десантні війська
• Випускники Військової академії Генштабу
• Учасники Польського походу РСЧА
• Учасники радянсько-фінської війни
• Учасники Другої світової війни
• Уродженці Дніпра
• Померли в Москві
• Поховані на Новодівочому цвинтарі в Москві

РОДОНАЧАЛЬНИК «КРЫЛАТОЙ ПЕХОТЫ»

В ДЕКАБРЕ 2008 ГОДА ОТМЕЧАЕТСЯ 100-ЛЕТИЕ со дня рождения легендарного командующего Воздушно-десантными войсками (ВДВ) Героя Советского Союза Василия Филипповича Маргелова.
«Тот, кто ни разу в жизни не покидал самолет, откуда города и села кажутся игрушечными, кто ни разу не испытывал радости и страха свободного падения, свист в ушах, струю ветра, бьющего в грудь, тот никогда не поймет чести и гордости десантника...»
В.Ф. Маргелов
Василий Филиппович Маргелов родился 27 декабря (9 января) 1908 г. в г. Екатеринославе (ныне – Днепропетровск, Украина). Отец – Филипп Иванович Маркелов – рабочий-металлург. Фамилию Маргелов «получил» из-за допущенной чиновником ошибки в партийном билете – его фамилию записали через «г». Мать – Агафья Степановна – как сейчас принято говорить, домохозяйка.
В Красной Армии с 1928 года. Был направлен учиться на командира в Объединенную белорусскую военную школу (ОБВШ) имени Центрального Исполнительного Комитета Белорусской ССР в г. Минске.
В 1931 году окончил Минское военное училище (бывшую ОБВШ). Служил в должностях командира взвода, роты, батальона. Участник советско-финской войны 1939-1940 гг. В Великую Отечественную войну – командир стрелкового полка, начальник штаба и заместитель командира стрелковой дивизии. С 1944 года – командир 49-й гвардейской стрелковой дивизии 28-й армии 3-го Украинского фронта. Руководил действиями дивизии при форсировании Днепра и освобождении Херсона, за что в марте 1944 года был удостоен звания Героя Советского Союза.
Под его командованием 49-я гвардейская стрелковая дивизия участвовала в освобождении народов Юго-Восточной Европы.
С именем В.Ф. Маргелова неразрывно связаны многие яркие страницы истории Воздушно-десантных войск нашей страны.
В 1948 году, после окончания Военной академии Генерального штаба Вооруженных Сил СССР имени К.Е. Ворошилова Маргелов В.Ф. назначается командиром 76-й гвардейской Черниговской Краснознаменной воздушно-десантной дивизии.
В 1950-1954 годах – командир 37-го гвардейского воздушно-десантного Свирского Краснознаменного корпуса, дислоцированного на Дальнем Востоке.
С 1954 по 1959 годы – командующий ВДВ.

Командир 49-й гвардейской стрелковой дивизии В.Ф. Маргелов

В 1959 году Василий Филиппович назначен с понижением первым заместителем командующего ВДВ.
В 1961 году В.Ф. Маргелов вновь назначен на должность командующего ВДВ, которую исполнял до января 1979 года.
С 1979 года – в группе генеральных инспекторов Министерства обороны СССР.
Вступив в должность командующего ВДВ, Маргелов принял в свое подчинение войска, состоящие, в основном, из пехоты с легким вооружением и военно-транспортной авиации (в качестве составной части ВДВ), оснащенной самолетами Ли-2, Ил-14, Ту-2 и Ту-4 с существенно ограниченными десантными возможностями. Фактически ВДВ не были способны решать крупные задачи в военных операциях.
Будучи командующим ВДВ, В.Ф. Маргелов говорил: «Чтобы выполнять свою роль в современных операциях, надо чтобы наши соединения и части были высокоманевренными, укрытыми броней, обладали достаточной огневой эффективностью, хорошо управляемыми, способными десантироваться в любое время суток и быстро переходить к активным боевым действиям после приземления. Вот, по большому счету, идеал, к которому мы должны стремиться».
Необходимо было преодолевать разрыв между теорией боевого применения ВДВ и сложившейся организационной структурой войск, а также возможностями военно-транспортной авиации.
Для достижения поставленных целей под руководством В.Ф. Маргелова была разработана концепция роли и места ВДВ в современных стратегических операциях на различных театрах военных действий. На эту тему Маргеловым написан ряд работ, а также успешно защищена кандидатская диссертация. В практическом плане регулярно проводились учения и командирские сборы ВДВ.
В.Ф. Маргелов инициировал создание на предприятиях военно-промышленного комплекса серийного производства средств десантирования, тяжелых парашютных платформ, парашютных систем и тар для десантирования грузов, грузовых и людских парашютов, парашютных приборов. «Технике не прикажешь, поэтому добивайтесь создания в конструкторских бюро, промышленности, в ходе испытаний надежных парашютов, безотказной работы тяжелой воздушно-десантной техники», – говорил Маргелов при постановке задач своим подчиненным.
Специально для нужд ВДВ в послевоенные годы разрабатывалась и модернизировалась новая боевая техника: авиадесантная самоходная артиллерийская установка АСУ-76 (1949 г.), легкая – АСУ-57 (1951 г.), плавающая – АСУ-57П (1954 г.), самоходная установка АСУ-85, боевая машина Воздушно-десантных войск БМД-1 (1969 г.). На базе БМД-1 было разработано большое семейство машин: самоходное орудие 2С9 «Нона», машины управления огнем артиллерии 1В119 «Реостат», многоцелевой бронетранспортер БТР-Д, ремонтно-эвакуа-ционная машина БРЭМ-Д и др. Принимались на вооружение новые образцы оружия и средств связи.
К концу 1950-х годов были приняты на вооружение новые самолеты Ан-8 и Ан-12, обладающие грузоподъемностью до 10-12 т и достаточной дальностью полета, что делало возможным десантирование больших групп личного состава со штатной боевой техникой и вооружением. Позднее стараниям В.Ф. Маргелова Воздушно-десантные войска освоили десантирование из новых военно-транспортных самолетов Ан-22 и Ил-76.

Командующий ВДВ в войсках

На вооружении войск появились различные парашютные платформы, предназначенные для десантирования парашютным способом боевой техники, автомобилей и различных грузов. Были созданы парашютно-реактивные средства десантирования, за счет создаваемой двигателем реактивной тяги позволяющие приблизить скорость приземления груза к нулю. Такие системы позволяли значительно удешевить десантирование за счет отказа от большого количества куполов большой площади.
5 января 1973 г. впервые в мировой практике в СССР было произведено десантирование на парашютно-платформенных средствах в комплексе «Кентавр» с военно-транспортного самолета Ан-12Б БМД-1 с двумя членами экипажа на борту. Командиром экипажа был сын Василия Филипповича, майор Маргелов Александр Васильевич, а механиком-водителем – подполковник Зуев Леонид Гаврилович.
23 января 1976 г., также впервые в мировой практике, десантированная из того же типа самолета, произвела мягкую посадку БМД-1 на парашютно-реактивной системе в комплексе «Реактавр» также с двумя членами экипажа на борту – майором Маргеловым Александром Васильевичем и подполковником Щербаковым Леонидом Ивановичем. Десантирование производилось с огромным риском для жизни, без индивидуальных средств спасения. Через 20 лет за подвиг 1970-х годов обоим было присвоено звание Героя России.
Именно В.Ф. Маргелов добился введения в форму одежды воинов-десантников знаменитого теперь голубого берета и бело-голубой тельняшки. Этими атрибутами гордится каждый служивший в ВДВ.
Василий Филиппович был награжден 13 орденами и 19 медалями Советского Союза, среди них четыре ордена Ленина, 34 орденами и медалями зарубежных государств. Имя В.Ф. Маргелова носит Рязанское высшее воздушно-десантное командное училище (военный институт), площадь в г. Рязани, улицы Омска, Пскова и Тулы. Ему воздвигнуты памятники в Рязани, Омске, Днепропетровске, Туле, Санкт-Петербурге. Офицеры и солдаты-десантники, ветераны ВДВ каждый год приходят к могиле своего Командующего на Новодевичьем кладбище в Москве, где также установлен памятник, чтобы отдать дань его памяти.
Пройдя путь от командира соединения до командующего ВДВ, В.Ф. Марге-лов превратил Воздушно-десантные войска в элиту Вооруженных Сил. И вовсе не случайно, что и поныне аббревиатура «ВДВ» раскрывается и в шутку, и всерьез, как «Войска дяди Васи», а девизом десантников на все времена стали крылатые слова Маргелова: «Никто, кроме нас!».
В честь 100-летия со дня рождения Командующего 2008 год был объявлен в Воздушно-десантных войсках годом Василия Филипповича Маргелова.

Материал подготовлен
Службой информации
и общественных связей ВДВ

Российское военное обозрение № 12 (59) декабрь 2008

карта сайта | История США |