Сторінки

вівторок, 14 червня 2016 р.

МІФ ПРО МАРГЕЛОВА

 
Радянський Союз свого часу створив мііф про Маргелова як творця ВДВ. Лише взнавши докладну біографію цього діяча дізнаєшся геть інше.
   Так, заглянувши ще і в історію ВДВ, дізнаєшся, що датою створення є 1930 рік, коли Маргєлов всього лише 2 роки як поступив на службу до Червоної Армії і всю війну був в стрілецьких частинах. а ні в ВДВ...
   А очільником одної з частин ВДВ став лише 1948 року...
   Його теорія по тактиці ВДВ про маневровість та захист підрозділів нічим не відрізняється від теорії Сунь Цзі і лише підкоригована до сучасності трохи...  
   Так що Маргєлов всього лише один з багаторічних очільників ВДВ і не більше...
  Чи має українська армія брати собі цього діяча як одного з засновників нашого українського ВДВ? Звісно ні.
   Українці мають доволі довгу історію. на відміну від росіян і саме тому воєначальників достойних бути зразком для вояків ВДВ в нас вдосталь. Одни з них гетьман - Сагайдачний, що спустошив узбережжя Туреччини і очистив море від кораблів турецьких на довгі роки...
   Якщо СБУ в більшості і фактично визначилось ,що для них зразком є Святослав Хоробрий, який розгромив хозар, то з іншими військами в нас сутужно...
   Може бути також Іван Сірко, як один з засновників десантних військ... Його зяття Дюнкерку є зразком для наслідування , як малими силами зробити те, що не змогли зробити багаторіними і багаточисельними боями інші...
    І те. що він кіннотник просто є тогочасним найшвидшим видом пересування.до того ж і досі іноді аналогічні війська ВДВ США іноді називають кавалерією....
   Так що вибір наших героїв для нашого війська вдосталь.
Звісно одразу перебороти москальську пропаганду в мізках вояків ВДВ ми незможемо. але варто все ж це зробити і відмовитись від радянського генерала таки варто...






Маргелов Василь Пилипович[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Василь Пилипович Маргелов
В.П. Маргелов.JPG
ПрізвиськоБатяДесантник № 1
Народився27 грудня 1908 (9 січня 1909)
Російська імперія Катеринослав
Російська імперія
Помер4 березня 1990 (81 рік)
СРСР МоскваСРСР
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Рід військпіхотаповітряно-десантні війська
Роки служби19281990
ЗванняRAF A F9GenArmy since 1974h.svg Генерал армії
КомандуванняКомандувач Повітряно-Десантних Військ СРСР,
командир корпусу
Війни/битвирадянсько-фінська війна
Друга Світова війна
Нагороди
Медаль «Золота Зірка»
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Леніна
Орден Жовтневої РеволюціїОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Суворова 2 ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» II ступеня
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Державна премія СРСР
Нагороди інших країн
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Орден «Зірка дружби народів» (НДР)Медаль за Нісу, Одру, Балтіку (Польща)
Орден Клемента Готвальда (Чехословаччина)
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Бронзова Зірка (США)
Золота медаль «Артур Беккер»
ПідписArmy Gen. Vasiliy Margelov signature.png

Біографія[ред. • ред. код]

В 1921 — закінчив церковноприходську школу. Ще підлітком працював вантажником, теслярем, розвозив пошту. В тому ж році пішов учнем в шкіряну майстерню, невдовзі потому став помічником майстра.
У 1923 — працює чорноробом в місцевому «Хлібопродукт». Вступає в комсомол.
З 1924 — по комсомольській путівці їде в Катеринослав на шахту ім. М. І. Калініна чорноробом, потім стає коногоном. За станомздоров'я вимушений змінити рід діяльності.
У 1925 — направлений лісником до ліспромгоспу, в Білорусь.

Початок служби в армії[ред. • ред. код]

У 1931 році закінчив Об'єднану Білоруську військову школу.
У 1933 — призначається на посаду командира взводу в Мінське воєнно-піхотне училище ім. М. І. Калініна. З лютого 1934 — помічник командира роти. З травня 1936 — командиркулеметної роти. З жовтня 1939 — командир батальйону.
Учасник радянсько-фінської війни 1939–1940років. Під час ведення бойових дій — командир Окремого розвідувального лижного батальйону 596-го стрілецького полку 122-ої дивізії. Під час однієї з операцій Маргелов захоплює в полонофіцерів Генерального штабу Швеції21 березня1940 отримує звання майор.
З жовтня 1940 — командир 15-го окремого дисциплінарного батальйону.

Велика вiдчизняна війна[ред. • ред. код]

За три дні до початку Великої вiдчизняної вiйни призначається командиром 3-го стрілецькогополку 1-ої мотострілецької дивізії.
21 листопада 1941 — призначений командиром 1-го Особливого лижного полку моряків ЧБФ. Після битв на Ладозькому озері якийсь час знаходився в шпиталі.
З 22 січня 1942 — отримав призначення на посаду командира 218-го стрілецького полку 80-ої стрілецької дивізії 54-ої армії Ленінградського фронту. Липень 1942 — прийняв під своє командування 13-й гвардійський стрілецький полк 3-ої гвардійської стрілецької дивізії. 28 червня1942 — отримав звання підполковник.
8 січня 1943 — призначений начальником штабу 3-ої гвардійської стрілецької дивізії. З 11 квітня 1943 — заступник командира 3-ої гвардійської стрілецької дивізії.
З 11 листопада 1943 — виконує обов'язки командира 3-ої гвардійської стрілецької дивізії, а з10 січня 1944 — командира 49-ої гвардійської стрілецької дивізії. Якийсь час знаходився в госпіталі.
25 березня 1944 — призначений командиром 49-ої гвардійської стрілецької дивізії. 13 вересня 1944 — отримав звання генерал-майор.

Перші післявоєнні роки[ред. • ред. код]

15 квітня 1950 — за успіхи 76-ої гвардійськоїЧернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії в бойовій підготовці генерал-майор В. П. Маргелов Наказом міністра Збройних сил СРСР призначений командиром 37-го гвардійського повітряно-десантного Свірського Червонопрапорного корпусу на Далекий Схід. У19501954 роках — командир повітряно-десантного корпусу.
З 1954 року по 1959 рік — командувач повітряно-десантних військ Радянського Союзу.
В 19591961 роки — заступник командувача повітряно-десантних військ.
З 1961 по січень 1979 року — командувач повітряно-десантних військ.
25 жовтня 1967 — Постановою Ради Міністрів командувачеві ПДВ В. П. Маргелову присвоєне високе військове звання «генерал армії».

Пам'ятник генералу армії Маргелову у Дніпропетровську2 серпня 2006
З 1979 року — в групі генеральних інспекторівМіністерства оборони СРСР.

Почесні звання[ред. • ред. код]

Вшанування[ред. • ред. код]

В. П. Маргелову встановлені пам'ятники в Дніпропетровську, Кривому Розі, Сімферополі, Сумах, Херсоні, Маріуполі, Житомирі
  • 21 лютого 2010 в Херсоні встановлено бюст Василя Маргелова. Бюст генерала розташований в центрі міста біля Палацу молоді на вулиці Перекопській
  • У вересні 2011 у Сумах відкрили пам'ятник-бюст легендарному командувачу радянських повітряно-десантних військ, генералу армії, Герою Радянського Союзу Василю Маргелову. Автором архітектурного рішення став сумчанин Едуард Голованов, а скульптором — харків'янин Едуард Гурбанов. На спорудження пам'ятника пішло близько 6 тисяч доларів.[1]
  • 08 грудня 2012 в Маріуполі на площі Ленінського комсомолу відбулося урочисте відкриття пам'ятника-бюста Маргелову Василю Філліповичу, який у роки Великої Вітчизняної Війни брав участь у визволенні Донбасу в складі третьої гвардійської стрілецької дивізії. Автор пам'ятника - харківський скульптор Едуард Гурбанов
  • Пам'ятник Василю Пилиповичу, ескіз якого зроблений з відомої фотографії в дивізійній газеті, на якій той, будучи призначеним комдивом 76-й гв. пдд, готується до першого стрибка, - встановлений перед штабом 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир)

Див. також[ред. • ред. код]

Література[ред. • ред. код]

  • «Десантник № 1 генерал армии Маргелов», Александр В. Маргелов совместно с Василием В. Маргеловым, изд-во «ОЛМА-ПРЕСС», Москва, 2003
  • Иванов Н. Ф. «Операцию „Шторм“ начать раньше…». Роман. — М.: Воениздат, 1993
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1946–1960. М., 2007
  • Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941–1945.
  • Крылья десантников. Подполковник Евгений ГУЛАК, капитан-лейтенант Леонид ЯКУТИН (фото). «Советский воин» № 18, 1972
  • СЛОВО О КОМАНДУЮЩЕМ. Павленко П. Ф. Москва, ноябрь 1993
  • МАРГЕЛОВ — ОТЕЦ ВДВ, «Commandos» — «КОМАНДОС», № 9, 1997
  • Человек-легенда. Воздушно-десантные войска России. 70 лет ВДВ, стр. 172–173. Г. И. Шпак, В. А. Казанцев, В. А. Круглов. Под общей редакцией доктора педагогических наук, профессора, командующего ВДВ России генерал-полковника Г. И. Шпака. Москва 2000
  • ВОЗДУШНО_ДЕСАНТНЫЕ ВОЙСКА, сборник. Составитель А. Г. Шпак. Москва, изд-во «Голос-Пресс», 2003
  • Костин Б.А. Маргелов. — М. : Молодая гвардия, 2005. — 318 с. — (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; Вып. 955). — 5 000 прим. — ISBN 5-235-02846-5.(рос.)

Примітки[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]


Попередник:
генерал-полковник
Горбатов О.В.
1950 — 1954
VDV-chevron-2.png
9
Командувач ПДВ СРСР

червень 1954 —березень 1959
Наступник:
генерал-полковник
Тутарінов І.В.
1959 — 1961
Попередник:
генерал-полковник
Тутарінов І.В.
1959 — 1961
VDV-chevron-2.png
11
Командувач ПДВ СРСР

липень 1961 —січень 1979
Наступник:
генерал-полковник
Сухоруков Д.С.
1979 — 1987




РОДОНАЧАЛЬНИК «КРЫЛАТОЙ ПЕХОТЫ»


В ДЕКАБРЕ 2008 ГОДА ОТМЕЧАЕТСЯ 100-ЛЕТИЕ со дня рождения легендарного командующего Воздушно-десантными войсками (ВДВ) Героя Советского Союза Василия Филипповича Маргелова.
«Тот, кто ни разу в жизни не покидал самолет, откуда города и села кажутся игрушечными, кто ни разу не испытывал радости и страха свободного падения, свист в ушах, струю ветра, бьющего в грудь, тот никогда не поймет чести и гордости десантника...»
В.Ф. Маргелов

Василий Филиппович Маргелов родился 27 декабря (9 января) 1908 г. в г. Екатеринославе (ныне – Днепропетровск, Украина). Отец – Филипп Иванович Маркелов – рабочий-металлург. Фамилию Маргелов «получил» из-за допущенной чиновником ошибки в партийном билете – его фамилию записали через «г». Мать – Агафья Степановна – как сейчас принято говорить, домохозяйка.
В Красной Армии с 1928 года. Был направлен учиться на командира в Объединенную белорусскую военную школу (ОБВШ) имени Центрального Исполнительного Комитета Белорусской ССР в г. Минске.
В 1931 году окончил Минское военное училище (бывшую ОБВШ). Служил в должностях командира взвода, роты, батальона. Участник советско-финской войны 1939-1940 гг. В Великую Отечественную войну – командир стрелкового полка, начальник штаба и заместитель командира стрелковой дивизии. С 1944 года – командир 49-й гвардейской стрелковой дивизии 28-й армии 3-го Украинского фронта. Руководил действиями дивизии при форсировании Днепра и освобождении Херсона, за что в марте 1944 года был удостоен звания Героя Советского Союза.
Под его командованием 49-я гвардейская стрелковая дивизия участвовала в освобождении народов Юго-Восточной Европы.
С именем В.Ф. Маргелова неразрывно связаны многие яркие страницы истории Воздушно-десантных войск нашей страны.
В 1948 году, после окончания Военной академии Генерального штаба Вооруженных Сил СССР имени К.Е. Ворошилова Маргелов В.Ф. назначается командиром 76-й гвардейской Черниговской Краснознаменной воздушно-десантной дивизии.
В 1950-1954 годах – командир 37-го гвардейского воздушно-десантного Свирского Краснознаменного корпуса, дислоцированного на Дальнем Востоке.
С 1954 по 1959 годы – командующий ВДВ.


Командир 49-й гвардейской стрелковой дивизии В.Ф. Маргелов
В 1959 году Василий Филиппович назначен с понижением первым заместителем командующего ВДВ.
В 1961 году В.Ф. Маргелов вновь назначен на должность командующего ВДВ, которую исполнял до января 1979 года.
С 1979 года – в группе генеральных инспекторов Министерства обороны СССР.
Вступив в должность командующего ВДВ, Маргелов принял в свое подчинение войска, состоящие, в основном, из пехоты с легким вооружением и военно-транспортной авиации (в качестве составной части ВДВ), оснащенной самолетами Ли-2, Ил-14, Ту-2 и Ту-4 с существенно ограниченными десантными возможностями. Фактически ВДВ не были способны решать крупные задачи в военных операциях.
Будучи командующим ВДВ, В.Ф. Маргелов говорил: «Чтобы выполнять свою роль в современных операциях, надо чтобы наши соединения и части были высокоманевренными, укрытыми броней, обладали достаточной огневой эффективностью, хорошо управляемыми, способными десантироваться в любое время суток и быстро переходить к активным боевым действиям после приземления. Вот, по большому счету, идеал, к которому мы должны стремиться».
Необходимо было преодолевать разрыв между теорией боевого применения ВДВ и сложившейся организационной структурой войск, а также возможностями военно-транспортной авиации.
Для достижения поставленных целей под руководством В.Ф. Маргелова была разработана концепция роли и места ВДВ в современных стратегических операциях на различных театрах военных действий. На эту тему Маргеловым написан ряд работ, а также успешно защищена кандидатская диссертация. В практическом плане регулярно проводились учения и командирские сборы ВДВ.
В.Ф. Маргелов инициировал создание на предприятиях военно-промышленного комплекса серийного производства средств десантирования, тяжелых парашютных платформ, парашютных систем и тар для десантирования грузов, грузовых и людских парашютов, парашютных приборов. «Технике не прикажешь, поэтому добивайтесь создания в конструкторских бюро, промышленности, в ходе испытаний надежных парашютов, безотказной работы тяжелой воздушно-десантной техники», – говорил Маргелов при постановке задач своим подчиненным.
Специально для нужд ВДВ в послевоенные годы разрабатывалась и модернизировалась новая боевая техника: авиадесантная самоходная артиллерийская установка АСУ-76 (1949 г.), легкая – АСУ-57 (1951 г.), плавающая – АСУ-57П (1954 г.), самоходная установка АСУ-85, боевая машина Воздушно-десантных войск БМД-1 (1969 г.). На базе БМД-1 было разработано большое семейство машин: самоходное орудие 2С9 «Нона», машины управления огнем артиллерии 1В119 «Реостат», многоцелевой бронетранспортер БТР-Д, ремонтно-эвакуа-ционная машина БРЭМ-Д и др. Принимались на вооружение новые образцы оружия и средств связи.
К концу 1950-х годов были приняты на вооружение новые самолеты Ан-8 и Ан-12, обладающие грузоподъемностью до 10-12 т и достаточной дальностью полета, что делало возможным десантирование больших групп личного состава со штатной боевой техникой и вооружением. Позднее стараниям В.Ф. Маргелова Воздушно-десантные войска освоили десантирование из новых военно-транспортных самолетов Ан-22 и Ил-76.


Командующий ВДВ в войсках
На вооружении войск появились различные парашютные платформы, предназначенные для десантирования парашютным способом боевой техники, автомобилей и различных грузов. Были созданы парашютно-реактивные средства десантирования, за счет создаваемой двигателем реактивной тяги позволяющие приблизить скорость приземления груза к нулю. Такие системы позволяли значительно удешевить десантирование за счет отказа от большого количества куполов большой площади.
5 января 1973 г. впервые в мировой практике в СССР было произведено десантирование на парашютно-платформенных средствах в комплексе «Кентавр» с военно-транспортного самолета Ан-12Б БМД-1 с двумя членами экипажа на борту. Командиром экипажа был сын Василия Филипповича, майор Маргелов Александр Васильевич, а механиком-водителем – подполковник Зуев Леонид Гаврилович.
23 января 1976 г., также впервые в мировой практике, десантированная из того же типа самолета, произвела мягкую посадку БМД-1 на парашютно-реактивной системе в комплексе «Реактавр» также с двумя членами экипажа на борту – майором Маргеловым Александром Васильевичем и подполковником Щербаковым Леонидом Ивановичем. Десантирование производилось с огромным риском для жизни, без индивидуальных средств спасения. Через 20 лет за подвиг 1970-х годов обоим было присвоено звание Героя России.
Именно В.Ф. Маргелов добился введения в форму одежды воинов-десантников знаменитого теперь голубого берета и бело-голубой тельняшки. Этими атрибутами гордится каждый служивший в ВДВ.
Василий Филиппович был награжден 13 орденами и 19 медалями Советского Союза, среди них четыре ордена Ленина, 34 орденами и медалями зарубежных государств. Имя В.Ф. Маргелова носит Рязанское высшее воздушно-десантное командное училище (военный институт), площадь в г. Рязани, улицы Омска, Пскова и Тулы. Ему воздвигнуты памятники в Рязани, Омске, Днепропетровске, Туле, Санкт-Петербурге. Офицеры и солдаты-десантники, ветераны ВДВ каждый год приходят к могиле своего Командующего на Новодевичьем кладбище в Москве, где также установлен памятник, чтобы отдать дань его памяти.
Пройдя путь от командира соединения до командующего ВДВ, В.Ф. Марге-лов превратил Воздушно-десантные войска в элиту Вооруженных Сил. И вовсе не случайно, что и поныне аббревиатура «ВДВ» раскрывается и в шутку, и всерьез, как «Войска дяди Васи», а девизом десантников на все времена стали крылатые слова Маргелова: «Никто, кроме нас!».
В честь 100-летия со дня рождения Командующего 2008 год был объявлен в Воздушно-десантных войсках годом Василия Филипповича Маргелова.
Материал подготовлен
Службой информации
и общественных связей ВДВ
Российское военное обозрение № 12 (59) декабрь 2008

Немає коментарів:

Дописати коментар