Стародавнє минуле. Воно оповите безліччю таємниць, які відкриватиме не одне покоління археологів. Не є винятком у цьому плані й Чортківщина. Варто зазначити, що на археологічній карті Тернопільщини наш район досі залишається поки що «білою плямою». По суті унікальною пам`яткою є нещодавно виявлені та досліджені автором цієї публікації германські рунічні написи у невеликому скельному гроті поблизу с. Угринь.
Ця пам`ятка досліджувалася автором на початку 90-х років ХХ ст. Так, злівабіля входу до печери досліджено та занотовано висічений у скельній породі грецький рівнораменний хрест. На ньому дві бокові та верхній край кінцівок з`єднуються
стилізованими трикутниками. Вони уособлюють Трійцю або іпостас Ісуса Христа як Сина Бога Отця і Духа Святого. Нижній край хреста стоїть на стилізованій чотирикутній двоступінчастій підставці, що означає Голгофу. Зліва та справа від нього спостерігаємо прорисовані церковнослов`янські кириличні літери «И» та «Х», що означають «Ісус Христос».
Поряд з хрестом є зображення нібито хреста, обрамленого в арку. Насправді семантика та сюжет символізують стилізоване вікно або двері входження до раю. Нижче цих символів знаходиться двоступінчаста, висічена у скелі ніша. Вона призначалася як підставка до лампадки, молитовника та інших предметів і речей християнського культу. На першій сходинці цієї ніші прослідковується нечіткий кириличний напис, але з якихось причин він стертий. Тут можна прочитати лише першу літеру – «Г» або «Б». На протилежній, правій частині входу до печери є зображення ще одного хреста з невеликими чотирикутникоподібними перемичками на кінцях рамен.
Аналізуючи семантику наскельних християнських символів, можна ствердити, що тутзнаходилася печерна келія монаха-самітника. Пов`язана вона з культом святого Онуфрія. Його культ був поширений у Галичині в період пізнього середньовіччя. Функціонування цього скита припадає у хронологічних межах на ХV-ХVІІІ ст.
Зовсім несподіване, сенсаційне відкриття зроблене лише нещодавно. Ретельно досліджуючи цей грот, автору вдалося виявити у ньому давньогерманські рунічні написи. Так, при вході до печери виявлено три руни. Перша Еваз (у транскрипції означає латинський звук «е»), друга Хаггал («х»), а наступна – Вуньйо («w»). У поєднанні цих рун читається «ehw», що з давногерманської «ехва» або «ахва» означає «річка». Окремі рунічні знаки виявлені в печері. Так, біля зображеного грецького хреста та символічних дверей входження до раю є вибита руна Науд (перекладається як «нужда», у транскрипції означає звук «n»). У ритуально-магічному значенні вона символізувала примушування та вирішення проблем.
Під час висікання у скельній породі двоступінчастої підставки-ніші середньовічним монахом частково знищена верхня частина руни Тейваз («тюр», фонетичний звук «t»). Вона означала символ війни.
Ледь далі знаходиться руна Алґіз («лось», фонетичний звук «r» («z») – вона є символом захисту від злих сил. Під нею висічена руна Дагаз («день», фонетичний звук «d») – відображає гармонійні зміни.
На правій, протилежній частині входу до печери зображено руну Гебо («дар», фонетичний звук «g» або «у»). Ця руна символізує любов.
За п`ять метрів південніше до печери є природні геологічні утворення, схожі на прямовисні стели. На одному з них теж простежуються рунічні знаки. Так, на крайній лівій частині стели вибито дві руни Іса («лід», «вода», фонетичний звук «і»). Ця руна означає, що ті чи інші обставини зберігалися у подальшому виді. На правому краї стели є зображення (як і в печері) руни Науд, під якою читається слово «fui». Перша руна Феху («скот», «майно», фонетичний звук «f»). Вона була пов`язана з фінансами і використовувалася для вирішення проблем такого роду. Наступна – Уруз («зубр», фонетичний звук «u») – руна сили, упевненості в собі. Наступна руна Іса. Поки що значення цього слова встановити не вдалося.
Друга лінія знаків зображує руну Іса, потім – Лаґус («озеро», фонетичний звук «l»). Вона мала значення для підсилення інтуїції та передчуття. Далі йдуть нечіткі зображення, у кінці яких висічена руна Іса.
На третьому ряді спостерігаємо руну Іса. Те саме спостерігаємо у четвертому ряді – тут лише прочитується руна Уруз, далі написи важко прочитати.
За трикутникоподібною стелою є інша, конусоподібна, але значно менших розмірів. На ній вдалося простежити руну Феху скандинавського, так званого «наметового» типу. Жаль, проте обидві стели з плином часу під дією дощу, снігу та вивітрювання піддалися сильній ерозії. Тому в більшості випадків залишилися на сьогодні нечіткі і прочитати їх неможливо.
Варто зазначити, що рунічне письмо – це алфавіт, який застосовувався у германців з ІІ-ІІІ ст. до пізнього середньовіччя. Склад цього алфавіту та саме написання рун з часом мінялося. Розрізняють старші або загальногерманські
руни (до ІХ ст.), куди входило 24 знаки, та молодші (скандинавські), які зазнали модифікації рунічного письма («пунктовані», «безствольні», «дальські»). Скандинавська руна «наметового» типу Феху саме зображена на конусоподібній стелі. Всі решта відносяться до старших рун у печері з Угриня та на стелі. Написання їх попередньо можна датувати між ІІІ-ІХ ст.
У перекладі із давньоскандинавської «run», давньонімецької «runa» вони пов`язані з германським коренем «ru», готським «runa», що означає «таємниця», а також з давньонімецьким «runen» (у теперішній мові «raunen»), означає «таємниця шептати». Тому давні германці використовували руни не лише як засіб письма, а й надавали їм містичних властивостей, що часто застосовували у магії, чаклунстві, ворожінні.
У такому випадку простежується поєднання певних магічних закодованих слів та символів, що має сакральне значення. Тому пам`ятка з Угриня є унікальною, що не має собі аналогів не лише у нас, в Україні, а й на території Східної Європи.
Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ, археолог.
Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ
Немає коментарів:
Дописати коментар