У наш час значно поширилися різноманітні новітні релігійні та містичні організації: християнські, орієнталістські, синкретичні, сайєнтологічні, езотеричні, сатанинські та язичницькі, які нерідко є деструктивними за своєю сутнісю. У неоязичестві штучно реанімовані язичеські вірування примхливо переплелися з окультизмом та деякими іншими модними нині антихристиянськими релігійними течіями й практиками.
Неоязичество виникло у Європі ще у другій половині ХІХ ст., а у ХХ ст. воно вже набуло певної популярності. Досить сказати, що нацистська верхівка «Третього рейху», в першу чергу Гітлер та Гіммлер, ненавидячи християнство і плануючи його знищити після перемоги Німеччини у Другій світовій війні, підтримували німецьких неоязичників, які реанімовували культи Вотана, Одина, Тора та інших божеств давньогерманського язичеського пантеону, а водночас займалися окультизмом.
У наш час неоязичество набуло певної популярності на пострадянському просторі, насамперед в Росії, Україні та Литві. В Україні ще у довоєнний час, а потім на еміграції, неоязичество першим став популяризувати санскритолог і філософ Володимир Шаян (1908-1974). Його послідовником був Лев Силенко, котрий у 1966 р. створив у Чикаго першу громаду своїх однодумців. В Україні ж з 1991 р. силенківці діють цілком вільно. В наші дні прихильники РУНВіри в материковій Україні мають понад три десятка не дуже чисельних громад, але вони залучили до себе частину української інтелігенції (поети, письменники, викладачі вузів та ін.).
