Сторінки

субота, 24 березня 2012 р.

Конституція Пилипа Орлика











 ТЕКСТ НА ЛАТИНІ

Це російський переклад для царя, Конституції Пилипа Орлика.











































Це перша сторінка Конституції Пилипа Орлика староукраїнською мовою, писаний власною рукою гетьмана.




































.

 






Це остання сторінка Конституції, писана староукраїнською мовою, чомусь нам не подають повний передрук, явно щось приховуючи..









 Далі подається текст, певен, що це переклад не з руського тексту, якого в природі
 не існувало, писаного рукою Пилипа Орлика, тому що. навіщо договір між двома державами
 Швецією та Гетьманщиною проти московського царя, писати ще на третій мові російській?
Що цікаво, недавно Росія передала нам оригінал писаний гетьманом староукраїнською мовою,
 вле досі окрім 1 та останньої сторінки, його ніде не показують...Він виявився вбивчим до міфу
 про Малоросію?

Перша Конституція України
гетьмана Пилипа Орлика
(1710 р.)
Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького

    I

          Текст Конституції


    Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, — у
цьому першому пункті годиться повести мову про святу православну віру східного обряду,
 якою войовничий козацький народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських
каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно обстоює,
 бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті
 гетьмана Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина спонукала взятися
 до зброї і розпочати справедливу війну проти Речі Посполитої польської (опір турботи про
права і вольності): потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків різноманітними
 утисками приневолила до з'єдинення з римською церквою. Але й після того, як новоримське
чужовір'я було викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з інших мотивів,
 удався із Військом Запорозьким і народом руським до Московської імперії за покровительство
м і добровільно піддався.

    Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і нездоланний у битвах
 допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості
найяснішого короля шведського з ярма московської неволі, повинен того дотримуватися і, як і
належить йому, особливо пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій
руській Вітчизні будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться — чи потай, чи явно, — то
повинен своєю владою її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати. Також не
давати дозволу на проживання в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного
 іудаїзму. Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина
православна віра східного обряду під послухом найсвятішого апостольського
Константинопольського престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження
Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і
щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх
держав.

    А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого престолу і задля
зручнішого управління духовними справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню
 нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена та
для довколишніх земель від апастольського Константинопольського престолу первісної
екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої
Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові, що його євангельською
проповіддю наша Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.
    II

    Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни,
 Малої Русі, нехай на постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх
кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з найяснішою Портою Оттоманською
 та з Московською імперією. А передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ
(який визначає територію), що прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Речі
Посполитої у власність Гетьманщини і Війська Запорозького, навічно повернена і усталена
 на основі угод.

    За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно прослідкувати під час переговорів
найяснішої королівської величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати
 цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім же повинен звернутися з уклінним
проханням до його найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця,
захисника і покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не лише
зневаги прав і вольностей, але й порушення кордонів і привласнення вітчизняних земель.
Понад те належить найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться, домогтися
 від найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій, щоб найясніша
королівська величність і його наступники — найясніші королі Швеції — довічно вдовольнялись
 титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни
 і зберегли б незмінними її права, привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному
гетьманові благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його величності з
Московською імперією долучити умову повернення вільними по закінченні війни наших
полонених, які перебувають у Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат,
яких завдано Україні воєнними діями.

    Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до найяснішої королівської
 величності з ласкавим проханням і допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у 
королівстві його величності, вільними без перешкод повернулись у свою Вітчизну.
    III

    Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім — козацьким, починає і веде свій
 родовід від войовничих і непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства
нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою, то
 Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку
 підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.

    Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман повинен домогтися
 у найяснішого хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською
державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні
держави у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого
насильства.

    А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою благословить новообраного
гетьмана посісти резиденцію під час жаданого і співзвучного нашим задумам миру, — тоді він
 буде зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль відповідно до свого
 високого уряду, дбати про те, щоб не було ані нейменших порушень тривкого договору з
Кримською державою. Щоби побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися
 самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою розбійного люду, не
соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

    IV

    Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими
подвигами на морі і на суходолі, за що було нагороджене багатими даровизнами для спільного
 вжитку і користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку Війська
Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший спосіб, на його грунтах і угіддях
самарські городи, розмістила по Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську
Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити і завдати
 несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила і військове гніздо запорожців —
Січ-заступницю.

    Отже, по завершенні війни — дай-то, Боже, щоб із щасливим наслідком (якщо Військо
Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини
 московитів), — повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого короля
 його милості шведського з Московською імперією про благодатний мир припильнувати, аби
Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і
повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому не допускати там ані
спорудження фортець, ані заснування городів, ані слобід з обумовленим терміном.

    Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати спустошенню
посідлостей Війська Запорозького в будь-який час, будь-яким чином і з будь-якого приводу,
але повинен надавати всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.
    V

    Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську Запорозькому Низовому і
виконувало роль власного шпиталю. Так і тепер, по визволенні — дайто, Боже, — нашої
Вітчизни від московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську
Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через Дніпро,
який міститься там-таки. Нехай буде поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь
для козаків, виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю, а також
передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро — згори, від міста Переволочної, аж до
самого гирла, а також Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом
Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території Полтавського полку, та
Кодацьку фортецю з усіма угіддями — повинен ясновельможний гетьман, а по ньому
наступники його уряду, — згідно з давніми правами і привілеями, — зберегти у законному
володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей духовного чи світського стану не
дозволяти у Дніпрі від Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема
річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по Очаків не має права
володіти і користуватись ніхто, крім самого Війська Запорозького.
    VI

    Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і в час війни, слушного
 і корисного державному устрою і порядку, що звичайно задля загального блага вершаться
приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не
противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би
 тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж у Війську
Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку при
гетьманській владі, згідно зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська
 Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і
 свавільно встановлювали отой закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне
гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався
розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений
розподіл військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини, полковників і
значного товариства. Тому ми — генеральна старшина кошовий отаман і все Військо
Запорозьке склали угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході виборів його
 ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:

        * чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні старшини з огляду на
важливість їхніх посад, а також через те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана;
        * після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові
полковники;
        * крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до Генеральної ради
 як генеральних радників по одному визначному вислуженцю із людей розважливих і
заслужених.

    З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен
теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни,
про спільне благо і про всі громадські справи і немає права нічого вирішувати, розпочинати і
здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвалення ними.

    Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії
Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша —
 на Різдво Хрістове, друга — на Великдень і третя — на празник Покрови Пресвятої Богородиці
. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише
 генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для
 участі і дораджування; по одержанні універсалу від гетьмана вони зобов'язані бути присутніми
і прибути точно у визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання
для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про жодний зиск — свій
власний чи інших осіб, — відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в
такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, —
нехай обминуть її лихо і згуба!

    Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні
 терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і
залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для
владнання і попровадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть
 якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній
 зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити
свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу — з чужинецькими
країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

    А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і генеральною старшиною,
полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад,
 то кожен з них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї посади, особисто
присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання
обов'язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.

    Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось незгідного
справедливості, хибного щодо військових прав і вольностей чи зловорожого Вітчизні, то
генеральні старшини, полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу,
щоб особисто або ж — якщо того вимагатиме крайня і невідклична потреба — публічно на
нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав
і вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій гетьманській честі. На ті
докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не має права за них
мстити, — навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

    Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним
голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником достерігати 
справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад,
 а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.

    І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і генеральні радники повинні
дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати високу гідність найяснішого гетьмана,
 виявляти йому відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, — так і
ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх за побратимів, а не за слуг,
 не вважати їх своїми власними підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої
гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків, коли
 вимагатимуть обставини.
    VII

    Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значних
 товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю
гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі,
 — то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами
своєї влади чи особисто призначати йому кару.


    Така справа — кримінальна чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального
суду. І хоч би яке неприхильне, а проте безстороннє рішення він ухвалив, — такому повинен
кожен правопорушник підкоритися.
    VIII

    Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити ясновельможному гетьманові
саме вищезгадані генеральні старшини, які постійно перебувають при боці гетьмана — котрі
справи до чиїх обов'язків та уряду належатимуть, — а також особисто отримувати від нього
рішення. В жодному разі не використовувати для цього дворових слуг гетьманових, котрі не
 повинні втручатися до жодних військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до
 пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.
    IX

    Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні підскарбії, котрі
завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими доходами і повітовими
виплатами та давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо
за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо як непорушний закон, щоб у нашій
Вітчизні, дай-то, Боже, визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою
 загалу був обраний генеральний підскарбій — чоловік значний і заслужений, маєтний і
порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарбницею,
пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам
же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані не військовий
скарб, ані на надходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а
 вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи й
 булави. Це — індукти з Шептаківської сотні, з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і
Оболонських та інші доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської посади.
Понадто ясновельможний гетьман не має права ані самовладно привласнювати собі
громадських маєтностей і угідь Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б
претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священикам,
 бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам
та приватним особам.

    Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як підручний гетьмана і бути там
присутнім, де постійно перебуватиме гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку
необхідно обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів — козаків і посполитих
— по два підскарбії, теж заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони повинні відати
полковими і цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними і видатками
та щороку звітуватись про свою діяльність.

    До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих безпосередньо генеральному підскарбієві,
 входить нагляд у їхніх полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і
передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно ж не пристало бути
причетними до полкових коштів, а мусять удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.
    X

    Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого уряду провадити і
достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має недремно
пильнувати і докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось
надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати
обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя
 без тих прикрощів — догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

    Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани та інші військові і посполиті
урядовці більше не наважувалися виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків
 і посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами: не
посилати на сінокіс ані на жнива, не силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства
захопленням грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати за леда-яку
провину усе майно — рухоме і нерухоме. Також не залучати ремісників без оплати до
виконання панам урядовцям домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради
приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади викорінювати
 надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим.

    Усе те лихо — утиски і грабунок бідного посполитого люду — корениться у честолюбстві
захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою
 власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську
 прихильність принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільними виборами проти
 права і слушності до найвищих гідностей — полковничої булави й інших посад. Тому суворо
постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і
нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на
особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не нав'язував.

    Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають обиратися на виборах
свобідним голосуванням і волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,
проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого ж
порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за
хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а
також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.
    XI

    Вдови — козачі дружини — і їхні осиротілі діти, козачі господарства і жінки у відсутності їхніх
 чоловіків, — коли ті будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших військових
службах, — щоб не притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт, 
які входять в обов'язки посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, — погоджено
 і затверджено.
    XII

    Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села, які раніше підлягали їм
 безпосередньо і надавали допомогу у виконанні повинностей посполитих, були передані у
 власність духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті міста, порідшала,
 проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті самі повинності, які виконувалися раніше
з допомогою отих відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.

    Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні нашій нарешті запанує мир, має
бути призначений і проведений спеціально визначеними для того комісарами генеральний
 перепис усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки цього перепису
 подати у присутності гетьмана на розсуд високої Генеральної ради, ухвала якої твердо
визначить, хто має право, а хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська,
а також — які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають виявляти піддані посесорам.

    Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і через те, що козаки нерідко
 захищають заможніших селян від міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки,
а маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і покровительною прихильністю
полковників, уникають громадських повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити
 нужденному поспільству.

    Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також заборонити надалі надавати їм заступництва.
    XIII

    Стольне місто Русі — Київ — та інші міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають
 всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і
доручено ствердити у свій час гетьманською владою.

    XIV

    З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й рядові козаки в Україні — нашій
Вітчизні, — ніщо не може більш пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які
кудись прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності надавати підводи,
супровід і вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями
 до відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх станів і посад пускаються у
 довгу подорож роксоланськими містами і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у
своїх приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, й особисті слуги не
 лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а
 понадто й вищого духовенства.

    А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання, примушують городових і
сільських отаманів справляти собі невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч,
напої, транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства,
 вимагаючи без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи
сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять свого,
вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити урядовців для залагодження справи
власкавити їх грошовими дарами. Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або
привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами, полковниками й іншими
зверхниками, світськими і духовного стану, повелося змушувати городових отаманів лагодити
за громадський кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг. Понадто не
 встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально вишколених слуг розваг і
задоволення потреб своєї кухні.

    Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися милістю і
прихильністю сановних подорожніх, — насамперед у своїх приватних, а не у громадських
справах — всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті городові й сільські
 отамани і самі чигають на можливість полакомитися під приводом гостинності: раденько
запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну гостину. Там
доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі розподіляють поміж собою, долучаючи усе
це в облікові книги поміж видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і
збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.

    Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній нарешті запанує мир по
нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий
 лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому
підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво
вносив їх у облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах
і незаконних розтратах, — то їх слід відшкодувати з власних коштів того підскарбія, щоб
 повернути місту. Тому повинен вносити в облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з
поїздками у конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами
користувався.

    А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну турботу, аби скасувати у нашій
Вітчизні повинності поштову і надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і
подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, — там ніде нема такого проклятущого
 і обтяжливого для посполитих звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман
введе за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт у відповідних
полках підвладної йому території, попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і
затвердивши цю справу на Генеральній раді.
    XV

    Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і сердюцьким полкам та на інші
 військові видатки, вважається всією людністю роксоланською — козаками і посполитими —
надто обтяжливою, а постій компанійців і сердюків — нестерпною завадою.

    Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба відмовитися і зовсім їх скасувати.

    Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел поповнити і відновити для видатків
занепалу військову скарбницю, вичерпану на проведення воєнних дій, а також — яку кількість
кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни при боці найяснішого гетьмана
для військової служби.
    XVI

    Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи й обурення тим, що
орендарі, а також ярмаркові комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і
 непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити до ярмарку, аби
продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що для домашньої потреби пристарати без
ярмаркового мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті
ярмаркові комісари до нитки.

    Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу
лише певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців
нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим людям.

    Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які зобов'язані його
сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати
чи прикупити для власних потреб.

    Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи — не лише кримінальні, а й інші
поточні — та не завдають непомірних утисків і здирств посполитим і містам.

    За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним
старанням свою владу.

    Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у Вітчизні для непорушного
 дотримання і охорони та для успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його
ясновельможність владна ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і
відповідною присягою.

    Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.
    Пилип Орлик,
    гетьман Запорозького війська рукою власною.






ВАРИАНТЫ ПЕРЕКРУЧУВАННЯ КОНСТИТУЦII ПIД РОСIЕЮ

Первая Конституция Украини
гетмана Пилипа Орлика
(1710 г.)
Пакты и Конституция прав и вольностей Войська Запорожского
Преамбула
(перевод с украинского http://bayda-site.ucoz.ru)

Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа, Бога, славимого в Троице.
Да будет на вечную память и славу Запорожского войска и всего народа малороссийского.

     Удивительный и неисповедимый в делах своих Бог, милостивый и терпеливый, праведный в
наказаниях как всегда от начала видимого мира сего, возвышает на праведном мериле своего
правосудия одни государства, а другие за грехи и беззакония смиряет, одни - закабаляет,
другие - освобождает, одни - возносит, другие - низвергает вниз.
     Так и народ боевой древний козацкий, который раньше назывался козарским, сначала был
 вознесен бессмертной славой, обширными владениями и рыцарскими доблестями, которыми
 не только окружающим народам, но и самой Восточной державе был страшен на море и на
 земле, и настолько далеко [распространялся этот страх], что царь восточный, желая его
навеки примирить, соединил брачным союзом сына своего с дочерью когана, то есть князя
козарского.
     Затем славный в небесах, тот же праведный судья Бог за приумноженную ложь и
беззакония, наказав многими бедами тот козацкий народ, снизил, смирил и едва не вечной
разрухой сбросил вниз, наконец военным оружием Польской державе отдал через Болеслава
Храброго и Стефана Батория, королей польских .
     И хотя непостижимый и постоянный в правосудии своем Бог, наказывая, наказал родных
наших предков неисчислимыми тяготами, однако не до конца гневаясь и не враждуя до
скончания веков, а желая вывести упомянутый козацкий народ к изначальной свободе из
обременительного в то время польского владычества, выдвинул ревностного защитника
святого православия, древних прав и вольностей военных Отчизны, самоотверженного
гетмана, славной памяти Богдана Хмельницкого, который при всесильной Божией помощи,
при несокрушимом содействии светлейшего короля его милости, шведского, бессмертной
и вечно достойной памяти Карла Десятого и при полной поддержке оружия Крымского
государства и Запорожского войска, а при своем доброразумном промысле, освободив
трудами и отвагой из польского подданства Запорожское войско и порабощенный и утесненный
 малороссийский народ подался с ним добровольно под самодержавную руку великих
государей, царей и великих князей, повелителей российских, надеясь, что Московское
 государство, как с нами единоверное, сдержит обязательства свои в договорах и статьях,
отраженные и присягой утвержденные и вечно сохранит Запорожское войско и свободный
народ  малороссийский нерушимо в правах и свободах под своей обороной.
     Но после смерти того, славной памяти, гетмана Богдана Хмельницкого, когда та Московская
 держава многочисленными надуманными способами пыталась урезать и до основания
разрушить воинские права и свободы, которые сама же подтвердила, и на народ свободный
козацкий, которого она никогда не завоевывала, наложить невольничье ярмо, тогда, сколько
Запорожское войско в том терпело, столько вынуждено было кровью и отвагой защищать
целостность своих прав и свобод,, и к такой защите сам Бог помститель склонял.
     Наконец, когда уже сейчас, при гетмане, славной памяти покойного, светлейшего Иоанна
Мазепы, упомянутая Московская держава, желая довести свои злые намерения до
завершения и отвечая злом на добро, вместо благодарности и уважения за многолетнюю
верную службу и за гонения на них до полного уничтожения, расходы и потери, за
бесчисленные отваги и военную кровавую работу хотело непременно превратить казаков в
регулярное войско, города отобрать, прав и свобод лишить, Запорожское низовое войско
искоренить и имя его навеки стереть [из памяти], чему явные были и до сего времени знаки,
улики и действия.
     Тогда вышеупомянутый, славной памяти светлейший гетман Иоанн Мазепа, поставив целью
 и желанием целостность Отчизны, прав и свобод военных, и желая искренним желанием
видеть в дни гетманского владения и оставить цветущей и наполненной ту же Родину, милую
мать нашу, и Войско Запорожское городовое и низовое, после смерти своей для вечной
памяти имени своего не только в неурезанных, но и в расширенных и умноженных свободах,
отдался под несокрушимую защиту светлейшего короля его милости, шведского Карла
Двенадцатого, который по особенной воле всемогущего Бога вступил на Украину со своими
войсками, тем следуя и наследуя предшественника своего, славной памяти победоносного
гетмана Богдана Хмельницкого, который с наисветлейшим шведским королем, его
королевского величеств
а одноименным дедом Каролем [Карлом] Десятым, соглашаясь единомыслием и намерениями
военными на освобождение Отчизны своей от польского тогдашнего подданства, не меньшую
 имел помощь в своих замыслах, стремясь разорвать польские путы.
    И хотя неисповедимы пути Божьи, такие благие намерения покойного, по причине отсутствия
 военной удачи, не только не осуществились, но и самого здесь, в Бендерах, прикрыли
 смертным декретом [покровом?], однако осиротевшее после смерти своего самого лучшего
военоначальника Запорожское войско, не оставляя стремлений к желанной себе свободе и
возлагая надежду на Божью помощь в поддержке светлейшего короля, его милости,
шведского, и в праведном нашем деле, которая имела обыкновение торжествовать,
постановило укрепить ее и для лучших военных порядков [устройства] и исполнения, на
совместный совет генеральной старшины, следуя и соглашаясь в том с волей светлейшего
 защитника нашего королевского величества шведского, выбрать себе нового гетмана,
для избрание которого назначить срок, как и должное тому выборному акту место под
Бендером, соединилось на общую Раду [Совет] с руководителем своим господином
Константином Гордиенко, кошевым атаманом.
     Тогда все сообща с генеральной старшиной и послами от войска Запорожского и Низового,
что остается у Днепра, собравшись, по давним обычаям и  военным правами, выбрали себе
свободными голосами единогласно гетманом его милость господина Филиппа Орлика,
достойного той гетманской чести, в это трудное время способного то гетманское
правительство двигать, управлять и при Божией помощи и при протекции августейшей 
королевского величества шведского заботиться и советовать в интересах Отчизны 
малороссийской.
     А поскольку прежние гетманы запорожского войска, оставаясь под московскими
самодержцами, осмеливались присваивать себе сверх сообразности и прав самодержавную
власть, которой много навредили давним порядкам, правам и вольностям военным не без
всенародного обременения, поэтому мы, генеральная старшина здесь присутствующая, и мы,
атаман кошевой с Запорожским войском, предотвращая в дальнейшем такое самоуправство в
наиболее для этого дела подходящее время, когда Запорожское войско получило протекцию
 августейшего королевского величества шведского и теперь ее крепко и нерушимо держится
не для чего другого, только для исправления и подъема попранных своих прав и свобод
военных, договорились и решили с ясновельможным его милостью паном Филиппом Орликом,
 новоизбранным гетманом, чтобы не только он сам [его вельможность] при счастливом своем
гетманском владении, незыблемо соблюдал все здесь написанные пункты, договора и
постановления, им засвидетельствованные, а также, чтобы они были соблюдены и сохранены
 непременно и при других, которые будут потом, гетманах.
     Они включают в себя следующее.

     Поскольку между тремя богословскими добродетелями первая это - вера, поэтому в первом
 этом пункте следует начать со святой православной веры восточного исповедания, которой
победоносный козацкий народ был просвещен в столице апостольской константинопольской
еще во времена козарских каганов, так и теперь, продолжаясь в ней нерушимо, не колебался
никогда никаким иноверием. И не секрет это, что славной памяти гетман Богдан Хмельницкий
 с Запорожским войском ни за что другое, а только за военные права и свободы поднялся и
начал праведную войну против Речи Посполитой польской, а в первую очередь за святую
православную веру, которая всяческими притеснениями была принуждена польской властью к
унии с римским костелом, и ни для чего другого добровольно подался с тем Запорожским
войском и народом малороссийским под протекцию Московского государства, а только ради
православного одноверия.
     Из-за этого теперешний новоизбранный гетман, когда Господь Бог крепкий и сильный в боях,
 поможет счастливым оружием светлейшему королю его милости, шведскому освободить
Отчизну нашу Малую Россию от невольничьего московского ярма, должен будет в первую
очередь заботиться и крепко стоять, чтобы ни одно иноверие в Малую Россию, Отчизну нашу,
не было введено, а когда где-то, тайно или явно может так случиться, тогда властью своей
должен его искоренять, не допускать проповеди и расширения его [иноверия]. иноверцам
проживания на Украине, а больше лиховерия жидовского, не давать разрешения и к тому
прилагать все силы, чтобы была утверждена вечно единая вера православная восточного
 исповедания под послушеством святейшего апостольского престола константинопольского
с приумножением славы Божьей, святых церквей, а с обучением в вольных науках
малороссийских сыновей ширилась и, как лилия среди терна, процветала среди окружающих
 государств иной веры .
     А для большего уважения изначального в Малой России митрополичьего престола
киевского и для лучшего управления духовными делами, должен тот же ясновельможный
гетман после освобождения им Отчизны от московского ига установить в апостольской
константинопольской столице первоначальную  власть экзарха, чтобы от этого обновилось
представление и сыновье послушание упомянутому апостольскому константинопольскому
трону, от которого евангельской проповедью должна быть просвещена и укреплена в святой
католической (?) вере...

     Полный текст Конституции (на укр.)  http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htm




Варіант, точно зроблений переклад для царя, бо насправді на першій сторінці цього немає, немає слова Конституція...

Перша Конституція України
гетьмана Пилипа Орлика
(1710 р.)
Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького

    В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, славленого в Тройці.
    Нехай станеться на вікопомну пам'ять та славу Запорозького війська і всього народу
малоросійського.

    Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах
 як завжди від початку видимого сього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя
одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить,
інші скидає долі. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський,
 спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не
 тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі  був страшний на морі й на землі, і то 
так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім
союзом синові своєму каганову дочку, тобто, князя козарського. Потім, славлений у вишніх,
той таки праведний суддя Бог через примножені неправди й беззаконня, покаравши численними
 карами той козацький народ, знизив, змирив і ледве не вічною руїною скинув долі, нарешті
військовою зброєю Польській державі піддав через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія,
 королів польських. І хоч недовідомий і постійний у правосудді своїм Бог, караючи, покарав
рідних наших предків незчисленними тягарями, однак, не до кінця прогнівляючись і довіку не
ворогуючи, а бажаючи вивести згаданий козацький народ до першопочаткової волі із
підтяжного на той час польського панування, висунув ревного оборонця святого православ'я,
 стародавніх прав та вольностей військових Вітчизни, подвижного гетьмана, славної пам'яті
Богдана Хмельницького, котрий при всесильній Божій допомозі, при незламному сприянні
найяснішого короля його милості, шведського , безсмертної та вічно достойної пам'яті Карла
 Десятого і при повній підтримці зброї Кримської держави та Запорозького війська, а при
своєму добророзумному промислі, визволивши працями та відвагами з польського підданства
Запорозьке військо та уярмлений і утиснений малоросійський народ, піддався з ним
добровільно під самодержавну руку великих государів, царів та великих князів, повелителів
росйських, сподіваючись, що Московська держава, як з нами єдиновірна, дотримає обов'язків
 своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених і вічно збереже Запорозьке
військо та вільний народ малоросійський непорушно при правах та вольностях під своєю
обороною. Але після смерті того, славної пам'яті, гетьмана Богдана Хмельницького, коли та
Московська держава численними винайденими способами намагалася надвередити і до решти
зруйнувати військові права та вольності, які сама ж потвердила, і на народ вільний козацький,
 якого вона ніколи не завойовувала, накласти невільниче ярмо, тоді, скільки Запорозьке військо
 в тому терпіло, стільки вимушене було кров'ю та відвагою боронити цілість своїх прав та
вольностей, і до такої оборони сам Бог помститель нахиляв. Напослідок, коли вже оце тепер,
за гетьмана, славної пам'яті небіжчика, ясновельможного Іоанна Мазепи, згадана Московська
держава, бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом на добро, замість
удячності й уваги за такі численні вірні служби і за гоніння на них до останнього знищення,
 кошти і утрати, за незчисленні відваги та воєнну криваву працю хотіло неодмінно перетворити
козаків у регулярне військо, міста забрати в свою область, права і вольності поламати,
Запорозьке низове військо викоренити і ймення його навіки згладити, чого явні були і під сей
час знаки, докази й початки. Тоді вище згаданий, славної пам'яті ясновельможний гетьман
Іоанн Мазепа, поставивши правдою та ревністю цілість Вітчизни, прав та вольностей військових,
 а бажаючи щирим жаданням бачити у дні свого гетьманського володіння і залишити квітнучою
 і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, та військо Запорозьке городове й низове,
після смерті своєї для вікопомної пам'яті імені свого не лише в непорушних, але і в розширених
 і розмножених вольностях, віддався у незламну оборону найяснішого короля, його милості,
шведського Карла Дванадцятого, який за особливим промислом усемогутнього Бога вступив
на Україну зі своїми військами, тим послідуючи й наслідуючи попередника свого, славної пам'яті
звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, який із найяснішим шведським королем, його
 королівської величності однойменним дідом Каролем Десятим, погоджуючись однодумністю
та промислами військовими на звільнення Вітчизни своєї від польського тодішнього підданства,
 не меншу мав поміч у своїх замислах, прагнучи розірвати польські сили . І хоч недовідомі долі
Божі такі ревні наміри небіжчикові, за приводом звісної відміни воєнної фортуни , не лише не
здійснили, але й самого тут, у Бендері, прикрили смертельним декретом, однак осиротіле після
 смерті свого найпершого рейментаря Запорозьке військо, не покидаючи прагнути бажаної
собі свободи і покладаючи надію на Божу поміч у протекції найяснішого короля, його милості,
шведського, і в праведній нашій справі, яка мала звичай тріумфувати, постановило на підпертя
її і для ліпших військових порядків та проводу, на спільну раду генеральної старшини,
 наслідуючи й погоджуючись у тому з волею найяснішого протектора нашого, королівської
величності шведської, вибрати собі нового гетьмана, на обрання якого призначити термін, як
 і належне тому елекційному актові місце під Бендером, з'єдналося на загальну Раду з
керівником своїм паном Костянтином Гордієнком, кошовим отаманом. Тоді всі загалом із
генеральною старшиною та послами від війська Запорозького та Низового, що лишається біля
 Дніпра, знісшись, за давніми звичаями та за військовими правами, вибрали собі вільними
голосами одноголосне гетьманом його милість пана Пилипа Орлика, достойного тієї
гетьманської честі, під сей важкий час спроможного той гетьманський уряд двигати, управляти
 і при Божій помочі і при протекції найяснішої королівської величності шведської дбати і радити
 в інтересах Вітчизни малоросійської. А оскільки колишні гетьмани Запорозького війська,
 лишаючись під московськими самодержцями, осмілювалися присвоювати собі над слушність
 і право самодержавну владу, якою були значно надвередили давні порядки, права та вольності
військові не без всенародного утяження, отож ми, генеральна старшина тут присутня, і ми,
 отаман кошовий із Запорозьким військом, запобігаючи надалі такому безправству найбільше
під сей для того діла вигідний час, коли Запорозьке військо вдалося під протекцію найяснішої
королівської величності шведської і тепер її кріпко й непорушне тримається не для чого іншого,
 тільки для поправи й підняття впалих своїх прав та вольностей військових, домовилися і
постановили з ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, нововибраним
гетьманом, аби не тільки його вельможність при щасливому своєму гетьманському володінні,
 непорушне дотримував усіх тих, що тут ідуть написані, пунктів, договорів та постанов, собою
попрясяжених, а також, щоб вони були дотримані і збережені неодмінно і за інших, що будуть
 потім, гетьманів. Вони мають у собі таке.

    Оскільки між трьома богословськими добродійностями перша е віра, тож у першому сьому
пункті належить почати діло про святу православну віру східного сповідання, якою раз звитяжний
 козацький народ був просвічений у столиці апостольській константинопольській ще за
володіння козарських каганів, так і тепер, триваючи в ній непорушне, не хитався ніколи жодним
іновір'ям . І не таємниця се, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким
військом ні на що інше, а тільки за військові права й вольності піднявся і почав праведну війну
супроти Річі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими
утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні для чого
іншого добровільно піддався із тим Запорозьким військом та народом малоросійським у
протекцію Московської держави, а тільки задля православної одновірності. Через се
теперішній нововибраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бранях, пособить
щасливою зброєю найяснішому королеві, його милості, шведському звільнити Вітчизну нашу
 Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен буде у першу чергу дбати та
міцно поставати, аби жодне іншовір'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено,
а коли десь, чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати,
не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іншовірцям співжиття на Україні, а
найбільше лиховірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбання, щоб була
утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого
 апостольського трону константи нопольського з примноженням хвали Божої, святих церков,
а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні,
 процвітала поміж навколишніх іншовірних держав. А для більшої поваги першоначального в
Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ, має
той таки ясновельможий гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити
в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу , щоб через те
поновилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському
константинопольському трону, від якого євангельською проповіддю має бути просвічена і
зміцнена у святій католицькій вірі.

ПЕРШИЙ ЛИСТ
Латиною




 ОСТАННІЙ ЛИСТ КОНСТИТУЦІЇ -СТАРОУКРАЇНСЬКА МОВА




XVI

Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи й обурення тим, що
 орендарі, а також ярмаркові комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і
непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити до ярмарку, аби
 продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що для домашньої потреби пристарати без
ярмаркового мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті
 ярмаркові комісари до нитки.

Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу
лише певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців
 нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим людям.

Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які зобов'язані його
сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати
чи прикупити для власних потреб.

Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи — не лише кримінальні, а й інші
поточні — та не завдають непомірних утисків і здирств посполитим і містам.

За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним
 старанням свою владу.

Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у Вітчизні для непорушного
дотримання і охорони та для успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його
ясновельможність владна ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і
відповідною присягою.

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.
Пилип Орлик,
гетьман Запорозького війська рукою власною.








 Це теж варіант переклад з руської мови бо замість слова Постановленія стоїть слово Конституція...

Перша Конституція України
гетьмана Пилипа Орлика
(1710 р.)

Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького

I

 Текст Конституції

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, — у цьому першому пункті годиться повести мову про святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності): потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським до Московської імперії за покровительством і добровільно піддався.
Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого короля шведського з ярма московської неволі, повинен того дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться — чи потай, чи явно, — то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму. Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх держав.
А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена та для довколишніх земель від апастольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові, що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.

II

Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який визначає територію), що прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі угод.
За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться, домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його наступники — найясніші королі Швеції — довічно вдовольнялись титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права, привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його величності з Московською імперією долучити умову повернення вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат, яких завдано Україні воєнними діями.
Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві його величності, вільними без перешкод повернулись у свою Вітчизну.

III

Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім — козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.
Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства.
А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час жаданого і співзвучного нашим задумам миру, — тоді він буде зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

IV

Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила і військове гніздо запорожців — Січ-заступницю.
Отже, по завершенні війни — дай-то, Боже, щоб із щасливим наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів), — повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого короля його милості шведського з Московською імперією про благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів, ані слобід з обумовленим терміном.
Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

V

Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і тепер, по визволенні — дайто, Боже, — нашої Вітчизни від московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків, виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю, а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро — згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями — повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду, — згідно з давніми правами і привілеями, — зберегти у законному володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого Війська Запорозького.

VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини, полковників і значного товариства. Тому ми — генеральна старшина кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:
  • чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана;
  • після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові полковники;
  • крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.
З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і немає права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвалення ними.
Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша — на Різдво Хрістове, друга — на Великдень і третя — на празник Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про жодний зиск — свій власний чи інших осіб, — відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, — нехай обминуть її лихо і згуба!
Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу — з чужинецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.
А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.
Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу, щоб особисто або ж — якщо того вимагатиме крайня і невідклична потреба — публічно на нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, — навпаки, повинен постаратися виправити переступи.
Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.
І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, — так і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

VII

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, — то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.
Така справа — кримінальна чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте безстороннє рішення він ухвалив, — такому повинен кожен правопорушник підкоритися.

VIII

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини, які постійно перебувають при боці гетьмана — котрі справи до чиїх обов'язків та уряду належатимуть, — а також особисто отримувати від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.

IX

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже, визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою загалу був обраний генеральний підскарбій — чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи й булави. Це — індукти з Шептаківської сотні, з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним особам.
Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів — козаків і посполитих — по два підскарбії, теж заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.
До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

X

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без тих прикрощів — догіднішого, відраднішого і спокійнішого.
Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати за леда-яку провину усе майно — рухоме і нерухоме. Також не залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим.
Усе те лихо — утиски і грабунок бідного посполитого люду — корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до найвищих гідностей — полковничої булави й інших посад. Тому суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не нав'язував.
Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

XI

Вдови — козачі дружини — і їхні осиротілі діти, козачі господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, — коли ті будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших військових службах, — щоб не притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, — погоджено і затверджено.

XII

Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села, які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у виконанні повинностей посполитих, були передані у власність духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті самі повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.
Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні нашій нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а також — які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають виявляти піддані посесорам.
Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і покровительною прихильністю полковників, уникають громадських повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити нужденному поспільству.
Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також заборонити надалі надавати їм заступництва.

XIII

Стольне місто Русі — Київ — та інші міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій час гетьманською владою.

XIV

З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й рядові козаки в Україні — нашій Вітчизні, — ніщо не може більш пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й вищого духовенства.
А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання, примушують городових і сільських отаманів справляти собі невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої, транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами. Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами, полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану, повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг. Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї кухні.
Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, — насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах — всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті городові й сільські отамани і самі чигають на можливість полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.
Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і незаконних розтратах, — то їх слід відшкодувати з власних коштів того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами користувався.
А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, — там ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт у відповідних полках підвладної йому території, попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю справу на Генеральній раді.

XV

Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією людністю роксоланською — козаками і посполитими — надто обтяжливою, а постій компанійців і сердюків — нестерпною завадою.
Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба відмовитися і зовсім їх скасувати.
Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю, вичерпану на проведення воєнних дій, а також — яку кількість кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни при боці найяснішого гетьмана для військової служби.

XVI

Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті ярмаркові комісари до нитки.
Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим людям.
Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для власних потреб.
Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи — не лише кримінальні, а й інші поточні — та не завдають непомірних утисків і здирств посполитим і містам.
За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу.
Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його ясновельможність владна ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і відповідною присягою.
Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.
Пилип Орлик,
гетьман Запорозького війська рукою власною.
Джерело інформації:
© Верховна Рада України
[Last accessed 27.06.2010]

Рукопис конституції Пилипа Орлика:
фото сторінок

1  2-3  4-5  6-7  8-9  10-11  12-13 

Немає коментарів:

Дописати коментар