Пропоную до уваги статтю, що віддає символіку України у повне розпорядження діючої влади та відмовляє від них патріотів, пропонуючи натомість лише один символ - червоно-чорний прапор боротьби.
Безглуздість державного «поцріотизму»
«Не треба захищати цю державу!Це від держави треба захищатися!»Юрій Михальчишин
Бісить, що деякі націоналісти ще досі не можуть позбутися цієї дебільної звички, закладеної всілякими “націоналістами” ще з 90-х. Я маю на увазі “державний патріотизм”. Цим самим вони роблять величезну послугу бюрократам-окупантам. Створити образ україномовного толерантного націонал-ліберала, який буде любити свою державу та у потрібний час (війна з Росією) заступитись за неї. Розмахування державним прапором та завивання гімна (бу-га-га, як смішно звучить, не знаю навіть наголос на який склад в цьому випадку треба ставити?) – то не є націоналізм. Держава – це чиновники, армія, МВС, СБУ, президент та інші люди, на яких чекає сумна доля. 
При чому тут нація? До чого тут українці? От, скажімо, є Російська Федерація, де серед націоналістів вже є звичним ігнорування державних символів, бо держава вбиває руських. Україна не вбиває українців? Відповідь очевидна. Коли ми пройдемось по трупах наших ворогів, треба буде встановлювати нову символіку, а нинішню – прирівняти до окупаційної, як і червоні прапори. Ще серед різних діячів перед 9-м травня були ідеї, а-ля «Мені не потрібні ваші символи, я підійму прапор своєї Батьківщини!» Маркс був правий, коли казав: “у пролетаріату немає батьківщини, але він мусить її здобути”. У нашому випадку “пролетаріат” можна замінити словом “націоналіст”.
Ще більш безглуздо виглядають сьогоднішні «синьо-жовті» протести різноманітних соціальних груп населення проти політики міністрів та парламенту. Який чином присутність державних прапорів «в’яжеться» з мітингом проти владної політики? Проте, неосвіченість обивателів це ще куди не йшло. Більше вражає подібна «державницько-прапорова» тенденція серед націоналістів, серед яких значна частина вважає себе «особливою кастою», яке «все зробить» от би тільки побільше «овочів» їх підтримало. Не раз доводилось чути від старих діячів «правого руху» шедеври типу: «Ну як можна бути проти держави, це ж все-таки своя держава». Доповнити подібну маячню можна цілком логічно: «Це ж наш президент, наша міліція, та наші олігархи.» Невже ніхто не помічає, що оця «наша» держава через накази «наших» міністрів, руками «наших» держ. органів грабує народ та катує політичних активістів на допитах? Спочатку працівники міліції з синьо-жовтими шевронами на руках вбивають студента у відділку та пенсіонера на мітингу, а потім незадоволені виходять на акції протесту з тими ж таки державними прапорами? На хвилі цього масового ідіотизму чомусь поволі пригадуються строки з дитячого віршика: «это все моё, родное…».
Колись і справді питання національної держави було актуальним. Це пов’язано із занадто довгим перебуванням українців у складі чужорідних імперій, а також поразкою Визвольних Змагань 1917-1920 років. Тому й пізніше бойовим гаслом УПА було «За УССД!». Але коли в 90-х українці неочікувано опинились в де-юре незалежній державі, то виникло занадто багато запитань, особливо в націоналістичному середовищі. Значна частина з них заявила, що тепер потрібно захищати цю державу від зовнішніх ворогів. Нащадки прихильників даної «теорії» до сьогодні ведуть інтернет-війну з громадянами РФ. Особливо популярним в даному середовищі ідіотів був інтернет-проект «Битва наций: Россия против Украины», де постріли замінялись голосуванням через соц. мережі, та супроводжувались шовіністичними коментарями в сторону громадян обох держав. Поширення подібного масового маразму на руку як нашій владі так і верхам РФ.
Час відвести очі від екрану телевізора та почати думати власною головою. Деякі «занадто свідомі» всерйоз вірять, що Януковича привезло в Україну ФСБ та шляхом фальсифікацій завезло в кабінет на Банкову. Час перестати бути маразматиками та погодитись з прикрими фактами. Так, це наш президент, так за нього голосували громадяни України. Саме завдяки нашій мовчазній згоді існує ця держава та її чиновники, які вже 20 років грабують український народ. Так, це ми через власні податки платимо зарплатню бійцям спецпідрозділу «Беркут», який потім дубасить усіх небайдужих платників податків на антивладних мітингах. Це справді безглузда ситуація, але вона реальна і її треба визнати та осмислити, а не валити все на «москалів в Криму» та закордонні спецслужби.
А тим, хто полюбляє аргументи в стилі «це ж своя держава» досить просто показати статистику. За 20 років фактичного суверенітету країна втратила 6 млн співвітчизників. Тому націоналізм сьогодні ніяк не в’яжеться із патріотизмом чи захистом держави, яка вбиває націю. Звісно, можливо когось влаштує і україномовний концтабір, головне щоб над ним майорів синьо-жовтий прапорець. В цьому контексті актуальними стають слова класика: «Держави – це капкани в які потрапили народи».
Отже, всі ці «державницькі приколи» треба лишити тим, хто за це отримує гроші – вірним лакеям режиму. Синьо-жовтий прапор – це не символ націоналіста. За нього має переживати та постійно здіймати до гори, скажімо, спецпідрозділ “Беркут”. От для них це справді святий символ, бо держава їм платить гроші. Тому, кожен, хто іменує себе націоналістом, мусить задуматись на чиїй він стороні – нації чи держави. Для тих, хто дійсно є революціонером існує лише червоно-чорний прапор боротьби, а замість державного гімну – повстанські пісні.
Немає коментарів:
Дописати коментар