
Міфологія, пов’язана з війною сталінського Радянського Союзу проти гітлерівської Німеччини, до сьогодні є тим, на чому чималою мірою ґрунтується панування чинних владних еліт і в Росії, і на значній частині пострадянського простору. Ще чверть століття тому керівна і спрямовуюча сила радянського тоталітарного суспільства в особі КПРС справляла свій ідеологічний ґешефт, доводячи уже вкотре всім, що перемога над нацизмом означає силу і правоту комуністичної ідеології, «єдність партії й народу», велич комунізму, занепад капіталізму тощо. У нинішній Росії, незважаючи на спроби комуністів приватизувати перемогу, путінський режим зумів вписати «Велику Вітчизняну війну» в контекст сучасного російського націонал-шовінізму, який прагне, щоб уся Європа та й весь світ визнавали саме Росію благодійником усього людства, перед яким треба завжди стояти на колінах. Практично не змінився офіційний історичний міф, що й сьогодні виступає засобом актуальної політичної боротьби, що й сьогодні покликаний навіювати суспільству вигідний для влади варіант тлумачення тих уже далеких у часі подій.
В офіційних джерелах навіть тепер розповідають про «мирний СРСР», що, мовляв, став жертвою раптового неспровокованого нападу з боку нацистської Німеччини (насправді — свого головного стратегічного союзника, про що воліють не згадувати). Розповідають про величезну перевагу німецького Вермахту, кількісну та якісну, в літаках, танках, живій силі, артилерії тощо (що є нахабною брехнею), що причиною поразки Червоної армії влітку 1941 року була нестача набоїв, мін, паливо-мастильних матеріалів і таке інше (що також є брехнею). Дещо обережніше і майже пошепки кажуть про те, що рівень воєнного мистецтва червоних генералів «трохи» поступався рівню професіоналізму німецьких колег.