Сторінки

неділя, 16 червня 2013 р.

Андерс Аслунд: «Президентство Януковича вже закінчилося з погляду реформ. Нині йдеться тільки про його виживання та утримання біля керма»


Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона (США), шведський економіст Андерс Аслунд вважає, що період фінансової кризи для України – найкращий час проводити економічні реформи, як це зробили Скандинавські держави на початку 1990-х, ставши в підсумку одними з найбільш розвинутих та соціально орієнтованих у Європі.
Матеріал друкованого видання
№ 20 (288)
від 23 травня
Однак, на думку експерта, реформаторський потенціал режиму Януковича сьогодні себе остаточно вичерпав. Про свій рецепт вирішення проблем в українській економіці Андерс Аслунд розповів під час виступу в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, організованого посольствами Швеції та Швейцарії і журналом «Український тиждень».
У. Т.: Українська економіка стає дедалі менш конкурентоспроможною, а фінансова ситуація втрачає стабільність. Водночас уряд надає перевагу радянським адміністративним методам контролю над становищем. Якими є найбільші виклики для економіки України сьогодні?
– Якщо говорити загально, то найпомітнішою проблемою вашої країни є корупція, у наявній системі влада служить лише збагаченню вузького кола еліти, а не розвиткові країни. У неї хижацькі підходи до держави. На цьому тлі Україна стикається із
загальносвітовими проблемами економічної стагнації та вповільнення зростання. Тож існують великі ризики, що вас накриє чергова хвиля кризи. Фундаментальним питанням є дефіцит держбюджету, крім того, в України обмежені золотовалютні резерви (до $25 млрд) і сильна при­в’язка курсу гривні до долара. Чим загрозливе таке становище? Ваша грошова одиниця може зазнати різкої масштабної девальвації, бо ринок валюти цілком ліквідний. І урядова відповідь на цей виклик є суто тактичною: влада, з одного боку, штучно підтримує курс гривні державним регулюванням, що призводить до вичерпування запасів іноземної валюти, а з другого – мінімізує інвестиції. Кабмін ігнорує поради МВФ та ЄС, і це небезпечно. Хиткість ситуації в тому, що, по-перше, може статися «зовнішній шок» – і ціни на сталь (дуже важливу статтю українського експорту) різко впадуть. Це досить імовірно. По-друге, дохідність за держоблігаціями, яка вже нині сягає 7,5%, може підскочити, адже українському ринку бракує впевненості. Відтак Україна швидше втрачатиме валютні резерви й може потрапити в серйознішу фінансову кризу. Отже, ситуація є загрозливою, але на реформи в сьогоднішніх умовах очікувати не варто. Можна стверджувати, що президентство Януковича з їх погляду реформ вже закінчилося. Нині йдеться тільки про його виживання та утримання біля керма. У нього немає якоїсь вищої мети.
ВЛАДА ЯНУКОВИЧА ОБМЕЖЕНА У СВОЇХ МОЖЛИВОСТЯХ – ЦЕ ВІДВЕРТО РЕТРОГРАДНА СИСТЕМА ІЗ СИЛЬНИМ РУЙНУВАННЯМ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ТА ПРАВ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ
У. Т.: Як на цю ситуацію вплинуло б підписання в листопаді Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС?
– Угода є дуже важливою для Києва. Вона складається з більш ніж тисячі сторінок, і на переговори пішло чотири роки. Що вона могла б дати: по-перше, нові доступні ринки для експорту українських товарів – це те, що більшість держав діставали тільки після вступу в Євросоюз; по-друге, можливість модернізації законодавства України та її державних інституцій відповідно до європейських стандартів і норм; по-третє, реальний інструмент підтримки внутрішніх реформ; по-четверте, широкі можливості в освітньому та науковому обміні з країнами ЄС, що відкриє двері десяткам тисяч молодих українців для навчання в європейських університетах. Та угода може стати справжньою точкою опори, що змінить країну. І єдина причина сказати «ні» цій домовленості – те, що президент Янукович хоче утримувати Юлію Тимошенко у в’язниці. І допоки вона сидітиме, країнам ЄС буде важко погодитися на підписання Угоди про асоціацію.
У. Т.: Які трансформації, на вашу думку, відбулися волігархічній системі України після постання «Сім’ї»? Наскільки ця модель є конкурентною в сучасних економічних умовах?
– Постання олігархічних систем у пострадянських країнах стало побічним продуктом пізньої лібералізації зовнішньої торгівлі, що забезпечила кільком особам виключні привілеї в зовнішній торгівлі сировиною (зокрема, газом чи сталлю). В ідеалі олігархія мала б трансформуватись у реальний ринок і демократію після появи дедалі більшої кількості великих бізнесменів. Однак спочатку в Росії, а потім в Україні ми бачимо зворотну тенденцію. Щораз більше влади й багатства концентрується в руках правлячих кланів або сімей, які не хочуть ним ділитися.
Якщо ми порівняємо теперішню ситуацію у вашій країні з тією, що в путінській Росії, то побачимо: консолідація влади й державної власності в руках правлячої сім’ї у вас відбувається значно швидше, і президент Янукович дедалі дужче тисне на нелояльних до нього олігархів. Очевидно, що деякі з них були змушені тимчасово виїхати за кордон. Колишня олігархічна модель економіки поступово зникає. Капіталізм в інтересах однієї сім’ї нагадує те, що Карл Маркс колись назвав східним деспотизмом, однак влада Януковича обмежена у своїх можливостях – це відверто ретроградна система із сильним руйнуванням верховенства права та прав приватної власності. Інституційно Україна сьогодні, як мені видається, скотилась у 1993 рік.
Ми бачимо, що багатство країни зосередилося в одних руках і що менше податків платять ті, в кого кращі стосунки із владою. Приватизація мала дуже селективний характер і більшість економічно привабливих об’єктів приватизували за мінімальними цінами. Корупція заполонила багато секторів економіки.
У Росії тим часом існують три привілейовані економічні групи: 1) державні компанії; 2) компанії, що належать друзям Путіна, які є його бізнес-партнерами; 3) старі олігархи. Останні дедалі більше продають свої активи держкомпаніям, а ті легко переводять їх на користь бізнес-партнерів президента. У цій системі олігархи вже не такі важливі з погляду економічної влади. Не знаходячи можливостей для реінвестицій у російську економіку, вони виводять гроші за кордон, що спричиняє масовий відплив коштів. У Казахстані взагалі не було олігархів, там є тільки великі бізнесмени, наближені до сім’ї Назарбаєва, часом ці контакти уриваються, однак без волі останнього вони не можуть нічого зробити у себе в країні.
У. Т.: Зацікавлені чи ні, на вашу думку, наближені до влади олігархи в підписанні Україною Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС? Чи не суперечать умови й засади цього документа їхнім «правилам» ведення бізнесу?
– Тут є дві сторони. У короткостроковій перспективі українським олігархам вигідно отримати якнайбільше активів, однак вони мають інтерес і в доступі до європейського спільного ринку. І ці два устремління вступають між собою в протиріччя.
У. Т.: Що корисного може взяти Україна з нової скандинавської економічної моделі?
– Насамперед повчальним був би досвід розбудови державних інституцій, адже Скандинавські країни не мають проблем із корупцією, і вся їхня урядова система працює дуже ефективно і справно. Якщо заглибитись у деталі, то Україна знайшла б для себе багато цікавого, особливо коли говорити про державне регулювання, приватизацію, пенсійну реформу, реорганізацію публічних служб тощо. Та найпозитивнішу роль у здійсненні реформ у вашій країні мав би відіграти ЄС.
У. Т.: Наскільки успішним був досвід північноєвропейських країн у подоланні наслідків фінансових криз 1990-х та 2000-х років, унаслідок якого постала так звана нова скандинавська модель?
– Коли країни регіону охопила фінансова криза початку 1990-х, ми побачили що наша економічна модель нежиттєздатна. Дуже великі державні видатки й дефіцит бюджету, занадто слабке зростання й висока інфляція, незначна зайнятість населення – це те, що ми мали на момент кризи. Щоб вийти із цієї ситуації, потрібно було запровадити кардинальні зміни й нове мислення. Ми частково запозичили ринкові реформи в Рональда Рейґана та Марґарет Тетчер плюс дещо із соціал-демократичного досвіду країн Східної Європи, зокрема що стосується ролі держави в економіці. Зміст трансформацій північноєвропейських країн полягав у переході від соціально орієнтованої держави до суспільства загального добробуту з великою часткою приватного сектору в економіці, що мав забезпечити більше економічне зростання та високий рівень розвитку і тим самим значну соціальну захищеність громадян. Так сталося у Швеції. Внаслідок розумного державного регулювання, планової приватизації та лібералізації ринку, суттєвого зменшення податків для бізнесу ВВП почав стрімко зростати, було урізано державні видатки, зник дефіцит бюджету, і завдяки цьому можна було забезпечити високий рівень соціальних виплат для населення. Нордична модель, як на мене, не зовсім завершена. Багато ще потрібно зробити, а саме відрегулювати ринок праці, зменшити ще помітнішим чином державні витрати, вдосконалити фіскальну політику. Крім того, дедалі більше інвестицій у наше майбутнє вимагає освітня галузь.
Біографічна нота:
Андерс Аслунд – старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона (США), досліджує ринкові реформи й посткомуністичні трансформації в Україні, Росії та інших східноєвропейських країнах. Був директором-засновником Стокгольмського інституту економіки країн Східної Європи. У 1990-х роках працював радником з економічних питань в урядах РФ, України та Киргизстану, а також перебував на шведській дипломатичній службі в Кувейті, Польщі, Швейцарії та Росії. Автор книжок: «Останні будуть першими: фінансова криза у Східній Європі» (2010), «Як Україна стала ринковою економікою та демократією» (2009), «Російська капіталістична революція: чому ринкові реформи перемогли, а демократія програла» (2007), «Будуючи капіталізм: трансформація колишнього радянського блоку» (2001) та ін.

Немає коментарів:

Дописати коментар