Сторінки

вівторок, 4 червня 2013 р.

РУСИНИ, ЧЕРКАСИ ТА ІНШІ ЕТНОНІМИ УКРАЇНЦІВ


РУСИНИ, ЧЕРКАСИ ТА ІНШІ ЕТНОНІМИ УКРАЇНЦІВ



У різні часи українці називали себе по-різному. По-різному їх називали сусіди. Метою цієї статті є ознайомлення читачів з думками та ідеями щодо еволюції назв та самоназв українців в контексті останнього тисячоліття.

В ті часи, коли східнослов’янські племена ще не утворили якоїсь стійкої спільноти наші предки вочевидь могли себе називати полянами, древлянами, тиверцями ким завгодно, але не українцями. Позаяк останній етнонім є самим молодим. Хоча слово Україна відоме ще з літописів 12 століття. Давайте зупинимося на тлумаченні цього слова фахівцями українськими та Максом Фасмером, автором знаменитого «Етимологічного Словника Російської Мови».

Ось думка вітчизняних фахівців, яка, в найбільш узагальненому вигляді, викладена в Українській Вікіпедії:

«Слово «Україна» — слов'янського походження і означало первісно край, земля, територія. Найімовірніший індоєвропейський корінь *(s)krei- (відокремлювати, різати). Думки розділяються щодо безпосередньої етимології слова, проте найімовірнішим є прямий синонімічний зв'язок зі словом «князівство» — земля наділена, «відкраяна», «украяна», «урізана» князеві.

Вперше назва з'являється в «Київському літописі» 1187 р. (періоду посилення феодальної роздробленості Київської Русі), де літописець розповідає про смерть переяславського князя («І плакали по ньому всі переяславці… За ним же Україна багато потужила»). З тих часів слово починає часто зустрічатись і в інших літописах, у формах «Київська Україна», «Чернігівська Україна», «Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна» тощо»

Макс Фасмер, опираючись на назви руських земель, які були пограничними в рамках окремих князівств (Галицька Украйна, Переяславська Украйна, Украйна Терськая і т.п.) виводить значення слова «україна» як «прикордонна земля, та що знаходиться з краю».

Гадаю, що мають право обидва тлумачення, з тим лише, що перше тлумачення давніше. Наші балканські брати серби, босняки та хорвати до сих пір називають області своїх країн крАїнами, тобто наділами. Наприклад в Боснії існує область, де живуть переважно серби. Яка називається Серпська КрАїна. Про що це свідчить? Слов’янам було властиво називати словом край, крАїна, Україна наділи землі. Ми ще повернемося до питання чому саме слово Україна стало назвою нашої країни та породило етнонім українець.

Такою ж давньою, але в іншому статусі є назва на згодом самоназва «Русь». Очевидно, що це скандинавське слово за підтримки князів та їх варяжських дружинників стало символом об’єднання розрізнених до того східнослов’янських племен. Не зразу воно стало самоназвою середньовічних українців, але правильна робота адміністрації та духовенства закріпила це слово в свідомості як автохтонів-мешканців київських, переяславських, чернігівських, Сіверський земель так і колоністів та місцевих жителів Залісся, які поступово ті колоністи асимілювали. Слід зазначити, що етнонім «русич» не став самоназвою українців. Натомість з’вилося слово «русин», яке до сих пір побутує в Закарпатті. Поява само такого деривативу від назви «Русь» цілком закономірна, позаяк наші предки практично всі навколишні народи називали словами з суфіксом –ин, наприклад:

• Турчин – турок
• Німчин - німець
• Угрин – угорець
• Волошин – румин
• Литвин – білорус або литовець
• Москвин - росіянин

Отож слово «русин» як самоназва тогочасних українців закріпилася практично на всіх наших етнічних теренах за винятком півдня Київщини, Переяславщини та Чернігівщини. До кінця 19 століття цей етнонім зберігався на Поділлі , до 1918 року в Галичині та Волині і до 1945 на Закарпатті. Етнонім русини зберегли до нашого часу лише пряшевські, югославські та кілька десятків тисяч закарпатських українців. До речі, поляки наші найближчі після білорусів сусіди та родичі називали нас русинами також до 1939 року.

Питання чому назва Україна і етнонім українці врешті перемогли лежить на поверхні. Саме вихідці з Київської та Переяславської Украйни були найактивнішими як у військовому так і в мовотворчому процесі. Відомо що у свій час князь Володимир на півдні Київщини наділив землею черкесів, які потім стали черкасами-українцями, змішавшись з киянами. Саме вони називали свою землю Україною, саме вони поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину. Вся ця сотенно-полкова організації міст, містечок сіл та хуторів іде від них, від них же пішли і запорожці-шибайголови, яким тісно було в середовищі реєстрового козачого війська та родинно-кланових обставинах. Саме вони були найбільшими донорами поезії, писаній народною мовою та музики, яка писалася не нотами, а запам’ятовувалася кобзарями та лірниками. Саме з їх середовища вийшли потім перші українські літератори, які стали писати народною мовою Котляревський, Гребінка, Глібов, Шевченко. Говорячи мовою Льва Гумільова, мешканці Київської України мали найбільший пасіонарний потенціал, що й зумовило як поширення на всі русинські терени назви «Україна», так і витворення сучасної літературної мови на основі києво-полтавського діалекту, який в свою чергу сидів на міцних підвалинах київського койне.

Хотілося б зупинитися на тих етнонімах, якими називали нас сусіди. Відомо, що в часи коли руська єдність розбилася на три потоки: русини, русичі заліські та литвини і всі вони стали жити в різних країнах, на територію Московського Царства мігрували русини та литвини. При чому саме русини півдня Київщини були найактивнішими, оскільки саме вони найбільше займалися торгівлею, городництвом та содівництвом. Селилися вони в Москві як правило колоніями. Московіти їх називали черкасами. Городництво та садівництво в купі з торгівлею були візитівкою черкасів на Московщині. Численні Черкашини, Черкасови якраз і є нащадками колоністів з нинішньої Черкащини.

Термін Мала Росія чи Малоросія є абсолютно штучним і виник він в канцелярії Вселенського Патріарха в Константинополі в 1292 році. «Мікра Росія» за аналогом Малої Греції чи Малої Азії потрібен був для позначення християнських єпархій в центрі Київської Митрополії. Терміном «Меґа Росія» по тій же аналогії греки стали називати периферію Київської Митрополії. Згодом з’явилися вже руські кальки Мала Росія та Велика Росія, які в свою чергу трансформувалися у Малоросію та Великоросію. Нічого спільного з величчю та малістю обох руських територій ці терміни не мають.

© Copyright: Валентин Лученко, 2010

Немає коментарів:

Дописати коментар