Глава УГКЦ у справі змін до Конституції України звернувся до Голови Верховної Ради УкраїниГлава УГКЦ у справі змін до Конституції України звернувся до Голови Верховної Ради України

Четвер, 16 липня 2015, 17:57

Подобається

1

16 липня 2015 року Божого Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, звернувся листом до Голови Верховної Ради України, голови Конституційної комісії Володимира Гройсмана у справі змін до Конституції України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
• Блаженніший Святослав виступив на захист подружжя як союзу чоловіка та жінки в новій редакції Конституції
• Зустріччю з Архиєпископом Мадрида завершився візит Глави УГКЦ до Іспанії
• Глава УГКЦ та Ординарій Військового капеланства Іспанії говорили про душпастирство в армії

Високодостойний Володимире Борисовичу!

Звертаюся до Вас у важливій справі змін до Конституції України. Щойно ми отримали остаточний варіант проекту розділу ІІ, підготовленого Робочою групою з прав людини Конституційної комісії. На жаль, майже всі пропозиції змін до Конституції України, які висловила Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій у своєму листі до Вас від 12.06.2015 року та представляла їх на робочих засіданнях Робочої групи, були відхилені.

Замість цих, узгоджених між собою релігійною спільнотою, об’єднаною у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій та яка представляє понад 95 відсотків віруючих людей України, було враховано протилежні за суттю пропозиції до нової редакції Конституції України, запропоновані окремими членами Комісії.

Ці формулювання, насамперед, містять у собі серйозні загрози для інституту сім’ї в Україні, традиційних для українського суспільства взаємовідносин подружжя як союзу чоловіка та жінки, а також створюють підґрунтя для легалізації неприйнятних для морального здоров’я та природного розвитку суспільства одностатевих партнерств (статті 27 і 35 проекту). Ці пропозиції загрожують штовхнути Українську Державу у прірву гріха аморальності, руйнації сім’ї як базового інституту суспільства та популяризації неприродних для людської особистості стосунків між особами однієї статі.

Обґрунтування таких сумнівних пропозицій посиланнями на європейський досвід є недоречним, адже в країнах Європейського Союзу є протилежні погляди на питання антидискримінаційного законодавства, шлюбу та сім’ї, правових можливостей для представників сексуальних меншин. Зокрема, Польща, Хорватія, Угорщина, Італія, будучи членами Європейського  Союзу, демонструють свою відданість традиційним сімейним і моральним цінностям, маючи заборону одностатевих партнерств на законодавчому рівні, а в деяких країнах і в тексті конституції.

Це ж стосується й інших статей, про редакцію яких йшлося у вищезазначеному листі. Зокрема, проекту статті про свободу думки, совісті і релігії у якій залишили норму про відокремлення «школи від церкви», проігнорувавши майже всі пропозиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо конституційного впорядкування сфери суспільних відносин у трикутнику: держава – церкви і релігійні організації – громадянське суспільство. 

Враховуючи зазначене, ще раз наголошуємо на необхідності врахування у той чи іншій спосіб засад самобутності та традиційних для українських громадян принципів людських взаємовідносин, відображених у пропозиціях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Конституції України, текст яких додаємо й до цього листа.

Із запевненням про молитви та архипастирським благословенням

† СВЯТОСЛАВ

Додаток:

ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІІ

1. Стаття 21. Гідність людини
2. Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
3. Стаття 23. Право на життя
4. Стаття 24. Заборона катування
5. Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
6. Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність

1. Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
2. Стаття 28. Право на шлюб
3. Стаття 29. Права дітей
4. Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

11.  Стаття 31. Свобода вираження поглядів

12.  Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

13.  Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами

14.  Стаття 34. Право на освіту

15.  Стаття 35. Право власності

16.  Стаття 36.  Про культурну спадщину

17.  Стаття 37. Право на житло

18.  Стаття 38. Право на достатній життєвий рівень

19.  Стаття 39. Про громадянство

20.  Стаття 40. Право на притулок

21.  Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом

22.  Стаття 42. Заборона дискримінації

23.  Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

24.  Стаття 44. Право на соціальний захист

25.  Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

26. Стаття 46. Право на страйк
27. Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність
28. Стаття 48. Захист прав споживачів
29. Стаття 49. Право на охорону здоров’я
30. Стаття 50. Право на безпечне довкілля
31. Стаття 51. Право на звернення
32. Стаття 52. Свобода пересування і проживання
33. Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини
34. Стаття 54. Право на справедливий суд
35. Стаття 55. Презумпція невинуватості
36. Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів
37. Стаття 57. Право не бути повторно засудженим

1. Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого
2. Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди
3. Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки
4. Стаття 61. Незворотність в часі законів

42.  Стаття 62. Право на правову допомогу

43.  Стаття 63. Необмеженість прав і свобод

44.  Стаття 64. Захист Вітчизни

45.  Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду

46.  Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки

47.  Стаття 67. Неухильне додержання Конституції і законів

48.  Стаття 68. Заборона зловживання правом

Розділ ІІ

ПРАВА ЛЮДИНИ

Стаття 21. Гідність людини

1. Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи та інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати і захищати гідність людини.
2. Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України. 
3. Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості

1. Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Стаття 23. Право на життя

1. Кожна людина має право на життя.

2.      Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.

3.      Обов’язок держави – захищати життя людини.

4.      Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 24. Заборона катування

1.      Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

2.      Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
2. Торгівля людьми заборонена.
3. Примусова праця в будь-якій формі заборонена за винятками, встановленими цією Конституцією:

а) військова або альтернативна служба;

б) робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан чи у випадку стихійного лиха.

Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність

1.      Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.

2.      Жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, як за встановленою  законом процедурою, за наявності підстав для їїзаконного арешту або затримання у таких випадках:

1)      допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;

2)      наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі одразу після його вчинення;

3)      невиконання особою законного судового рішення або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;

4)      запобігання вчиненню терористичних актів за наявності обґрунтованої підозри;

5)      запобігання поширенню інфекційних захворювань;

6)      запобігання недозволеного в’їзду в країну іноземців або апатридів;

7)      проведення законної депортації чи екстрадиції особи;

8)      застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;

9)      законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;

10)  законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.

3.      У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не буловручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.

4.      Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:

1)       про підстави позбавлення свободи та про повідомлення проти нього підозри чи висунуті обвинувачення;

2)      про його права і можливість захищати себе особисто або зправовою допомогою захисника;

3)      про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.

5.      За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання, особа має негайно постати перед судом або іншою посадовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.

6.      Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.

7.      Кожному заарештованому або затриманому всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1.      Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції та інших форм комунікацій.

2.      Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

3.       Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,  вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

4.      Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 28. Право на шлюб

1.      Право на шлюб, створення сім’ї  гарантуються законом.

2.      Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

3.      Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

4.      Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняютьсязаконом.

Стаття 29. Права дітей

1.      Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2.      Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на прямі контакти з обома батьками, якщо вони не суперечать його інтересам.

3.      Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.

4.      Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

1.      Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2.      Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’ячи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

3.      Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

4.      Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 31. Свобода вираження поглядів

1.      Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.

2.      Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання

1.      Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захистусвоїх прав та інтересів.

2.      Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.

3.      Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

4.       Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.

5.      Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Держава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку.

6.      Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.

7.      Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорониздоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.      Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами

1.      Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2.      Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 34. Право на освіту

1.      Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.

2.      Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

3.      Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

4.      Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.

5.      Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин,держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через  національні культурні товариствашляхом формування фондів, цільових програм.

Стаття 35. Право власності

1.      Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю законно набутою власністю. Право приватної власності є непорушним. Охорона інтелектуальної власності гарантується.

2.      Право на спадкування гарантується кожному.

3.      Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

4.      Ніхто не може бути позбавлений  своєї власності інакше як в інтересах суспільства на підставі судового рішення у порядку,передбаченому законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

5.      Конфіскація, експропріація, націоналізація чи інші форми позбавлення власності, як і можливості нею володіти, користуватися чи розпоряджатися, можуть бути застосовані виключно у випадках, обсязі і порядку, встановленому законом і у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України і на підставі виключно за рішенням суду України.

6. Примусове заволодіння іноземною державою на тимчасово окупованих територіях України власністю України, її фізичних і юридичних осіб, як і іноземних осіб, які законно орендували таку власність на основі законодавства України, а також дозвіл чи передача такої власності на тимчасово окупованих територіях України чи у випадках, які підпадають під юрисдикцію держави Україна, у володіння чи оренду третіми особами не має жодних правових наслідків.

7.      Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 36.  Про культурну спадщину

1.      Культурна спадщина охороняється законом.

2.      Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 37. Право на житло

1.      Право кожного на житло охороняється законом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

2.      З метою забезпечення права кожного і його сім’ї на упорядковане і таке, що відповідає санітарним вимогам житло держава зобов’язана:

а) сприяти кожному в реалізації його зусиль по будівництву та придбанню власного житла;

б) виділяти земельні ділянки і стимулювати приватне будівництво житла, заохочувати створення житлових кооперативів, інших житлово-будівельних ініціатив;

в) у співробітництві з органами місцевого самоврядування стимулювати будівництво доступного і соціального житла;

г) розробляти програми і здійснювати політику забезпечення соціальним житлом незаможних, безпритульних та інших вразливих груп населення.

3.      Держава проводить політику відповідності розміру орендної плати за житло, комунальних платежів прожитковому мінімуму, встановленому законом.

Стаття 38. Право на гідний життєвий рівень

1.      Кожен має право на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї,необхідний для духовного і фізичного розвитку.

Стаття 39. Про громадянство

1.      Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

2.      Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

3.      Держава зобов’язана піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за її межами.

4.      Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 40. Право на притулок

1.      Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України у порядку, встановленому законом.

2.      Колективне вислання іноземців забороняється.

3.      Ніхто не може бути висланий чи екстрадований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.

Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом

1. Всі мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.
2. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 42. Заборона дискримінації

1. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції та законами України, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, місця проживання, обмеженої працездатності, віку або за іншою ознакою.

Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

1.      Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі працевлаштування, праці та винагороди за неї.

2.      Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають особливі переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 44. Право на соціальний захист

1.      Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.

2.      Це право гарантується загальнообов’язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб,підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

3.      Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

4.      Держава надає представникам з найбільш вразливих груп населення гарантії забезпечення їх самостійності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

1. Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.
2. Кожний, хто працює має право на належні, безпечні і здорові умови праці,на справедливу оплату праці, на щоденні, щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку, на переговори з питань праці і укладання колективних угод.
3. Держава забезпечує законодавче регулювання трудових відносин, заходи з подолання безробіття сприяє створенню нових робочих місць та рівних можливостей у виборі професії і трудовій зайнятості.
4. Роботодавці мають забезпечувати збалансовані трудові відносини з усіма працівниками, сприяти проведенню колективних переговорів і укладенню колективних угод, забезпечувати дотримування умов професійної безпеки і здоров’я, співпрацювати з державою і працівниками для розвитку національної економіки, забезпечення і створення нових робочих місць, здійснювати заходи з запобігання порушення трудових прав.

Рекомендувати закріпити у статті 92 Конституції України:

Виключно законом регулюються діяльність профспілок, загальні вимоги до умов праці, оплати праці та її мінімальний розмір, встановлюються тривалість робочого часу, періоди відпочинку і відпустки, мінімальні спеціальні компенсацій для підтримки сім’ї, в зв’язку із звільненням, на випадок хвороби працівника, трудового каліцтва, по старості, режим і умови роботи жінок і неповнолітніх, охорона здоров’я і умови праці на виробництві, обов’язковий відсоток набору на роботу представників найбільш вразливих груп населення, винятки з права на працю і професійну діяльність.

Стаття 46. Право на страйк

1. Працівники мають право на колективні дії, включаючи право на страйк, для захисту своїх прав та соціально-економічних інтересів.
2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.
3. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
4. Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону відповідно до рішення суду і у випадках, які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням, охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність

1. Кожен має право на підприємницьку діяльність без необхідності одержання дозволу органів влади і місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено  законом.
2. Держава дбає про розвиток підприємницької діяльності, спрямованої на зростання добробуту всіх регіонів України.
3. Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.
4. Держава підтримує і захищає конкуренцію. Забороняєтьсязловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.
5. Інвестиційна діяльність кожного захищається законом. Іноземному інвестору гарантується вивіз прибутку та вкладеного капіталу.

Стаття 48. Захист прав споживачів

1. Держава запроваджує заходи підвищеного рівня захисту прав споживачів, встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності продуктів та усіх видів товарів, послуг і робіт.
2. Несправедлива підприємницька практика у відносинах із споживачами забороняється.
3. Споживачі продуктів, товарів, послуг і робіт мають право на адекватну і правдиву інформацію, на захист свого здоров’я, економічних інтересів, на забезпечення своєї безпеки, на свободу вибору і на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.

Стаття 49. Право на охорону здоров’я

1. Кожен має право на доступ до отримання медичної допомоги та медичних послуг, що потрібні йому за станом здоров’я.
2.  Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.
3. Держава запроваджує і підтримує обов’язкове медичне страхування. Кожний має право на вільний вибір медичного страховика.
4. Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 50. Право на безпечне довкілля

1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
2. Кожен має право на забезпечення біологічної безпеки через унеможливлення штучного або природного заносу та розповсюдження на території держави патогенних збудників та токсинів.
3. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів, питної води, лікарських засобів, продукції біотехнологічного походження, предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Право на звернення

1. Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення у визначений законом термін надати відповідь.
2. http://news.ugcc.ua/documents/glava_ugkts_u_sprav%D1%96_zm%D1%96n_do_konstituts%D1%96i_ukraini_zvernuvsya_do_golovi_verhovnoi_radi_ukraini_74315.html