Сторінки

пʼятниця, 24 липня 2015 р.

Киев глазами петербужцев « Retrans24

Киев глазами петербужцев « Retrans24

6 ділянок земли безкоштовно кожному громадянинові України

IНСТРУКЦІЯ, ЯК ЗАКОННО І БЕЗКОШТОВНО ОТРИМАТИ ЗЕМЛЮ ВІД ДЕРЖАВИ

подiлитися
21/07/2015
0
5243
Згідно законiв України, всі українці мають право на отримання 6 ділянок землі


Згідно законiв України, всі українці мають право на отримання 6 ділянок землі, але їх цільове призначення має бути різним.

Право на землю гарантує українцям Конституція України і Земельний Кодекс. Але багато хто не знає, як отримати земельну ділянку, пише domik.ua.

Яку ділянку можна отримати

Громадяни України можуть законно отримати землю. Розмір землі залежить від цільового призначення. Отже, українці мають право на ділянки:

 до 2 га землі - на ведення особистого сільського господарства;

 до 0,12 га землі - на ведення садівництва;

☑ будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: у селах - до 0,25 га, в селищах - до 0,15 га, в містах - до 0,10 га землі;

 до 0,10 га землі - на індивідуальне дачне будівництво;

 до 0,01 га землі - на будівництво гаража

 для ведення фермерського господарства.
згідно із законодавством, виділення землі безкоштовно проводиться один раз


Відзначимо, що, згідно із законодавством, виділення землі безкоштовно проводиться один раз.

При цьому, кожен бажаючий має право отримати земельну ділянку за кожним видом використання, причому, незалежно від місця проживання або реєстрації. Можна вибрати землю в будь-якому іншому місті або за його межами. Звичайно, землю під Києвом отримати безкоштовно навряд чи вийде, а от обзавестися ділянкою в сільській місцевості можливо.

Необхідні документи

Процедура отримання земельної ділянки безкоштовно складається з декількох етапів.

1. Першим етапом отримання землі є подача заяви до органу місцевого самоврядування або виконавчої влади. Необхідно вказати де знаходиться ділянка, її розмір, цільове призначення. Також слід прикріпити карту з місцем розташування землі. У разі вилучення ділянки необхідно надати нотаріально завірену згоду землекористувача. Щоб запевнити заяву у нотаріуса, необхідно витратити від 600 грн.

Після реєстрації заяви орган влади направить її копії на розгляд в наступні структури:

☑ територіальні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

☑ органи містобудування та архітектури;

☑ органи охорони культурної спадщини;

☑ органи охорони навколишнього середовища;

☑ санітарно-епідеміологічну службу;

☑ територіальні органи виконавчої влади з питань лісового і / або водного господарства.

Ці органи надають висновки про можливість відведення земельної ділянки для зазначених цілей, розмірах, площі та умови її відведення.

2. Органи влади протягом місяця приймають рішення про виділення землі. Якщо рішення позитивне, то дозволяється розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також орган може відмовити, обґрунтувавши рішення тим, що місце розташування ділянки не відповідає вимогам генпланів населених пунктів або іншої містобудівної документації.

Якщо отримано позитивну відповідь, органи влади дозволяють розробку проекту приватизації земельної ділянки.

3. На наступному етапі необхідно розробити проект відведення земельної ділянки. Для цього укладається договір із землевпорядною організацією. Вона повинна мати відповідну ліцензію.У документі необхідно вказати терміни і умови розробки проекту.

4. Після розробки необхідно подати проект відведення земельної ділянки в Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Протягом 3 тижнів комісія повинна прийняти рішення з цього питання і направити свій висновок до органу виконавчої влади.

5. Далі узгоджений проект необхідно подати в орган, який видав дозвіл на його розробку. Через два тижні орган повинен затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Негативне рішення можна оскаржити в суді. Якщо рішення позитивне, громадянин отримує держакт на право власності на земельну ділянку.

Як знайти «вільну» землю

Щоб перевірити «вільність» земельної ділянки, необхідно подати запит до департаменту архітектури, містобудування та кадастру. До запиту необхідно додати роздруківку з GoogleMaps.

У департаменті працює служба кадастру, до якої необхідно звернутися із запитом. Проаналізувавши архівні документи, служба дає відповідь, варіантів якого може бути декілька: від повністю вільна, до повністю оформлена.
Якщо земельна ділянка вільна, можна подавати заяву до держорганів.

Підведемо підсумки

Право на безкоштовне виділення 6 ділянок землі різного цільового призначення мають всі громадяни України. Відзначимо, що в процесі отримання дозвільних документів на земельну ділянку доведеться витратитися. Але земельну ділянку можна отримати в будь-якому місті України чи за його межами.https://polemix.com.ua/discussions/instruktsya_yak_zakonno__bezkoshtovno_otrimati_zemlyu_vd_derzhavi_-4175164/

субота, 18 липня 2015 р.

Черниговец решил сдать Корбана

После провокации черниговец решил сдать Корбана После провокации Геннадия Корбана с заблокированным в Чернигове автомобилем кандидата в народные депутаты по 205 избирательному округу Тараса Констанчука, черниговец, ранее работавший на Корбана, решил опубликовать документы из его штаба. В частности, мужчина написал, что Корбан готовится срывать выборы, применяя силовые технологии. Для этого уже сформированы силовые группы из титушек и работников службы безопасности одного из банков.     <br /><br /> <a href="http://ura-inform.com/ru/politics/2015/07/17/posle-provokatsii-chernigovets-reshil-sdat-korbana">Источник</a>









Що за собою приховує проект змін до Конституції щодо децентралізації Ю...

ВОЇН УПА

Той, що залишився нероззброєним

86-літній кіровоградець Семен Климович Сорока – людина з легендарною біографією. У 15-річному віці він уже був зв’язковим в УПА, мав псевдонім Ясен. А в сталінській «зоні» від імені й псевдоніма залишився тільки табірний номер Б9965…
Я запримітив його ще наприкінці 1980-х, коли в Кіровограді «запахло» демократією і почали­­ся перші мітинги. Семен Сорока, невисокий літній чоловік у військовому строї УПА, завжди виходив із «несанкціонованим» тоді ще українським прапором у руках.
Для кагебістів, які ніколи не спускали ока з колишнього упів­­ця, Семен Сорока так і залишився «неразоружившимся». Таким, що не здався і ніколи не розкаювався.
У. Т.: Семене Климовичу, відомий український дисидент Євген Сверстюк в одному інтерв’ю сказав, що його виховав декалог українських націоналістів. А вас?
– Мене виховувала родина. Мої предки козацького кореня, що тягнеться аж до ХVІІ століття. Бабуся Олена з гордістю розказувала, що один із її предків, Дмитро Гресько, служив у Івана Богуна. Я часто її згадую, бо це ж вона прищепила мені з дитинства, що головне в житті – Бог, Україна, родина. Вона була грамотна, перечитала чимало книжок із бібліотеки «Просвіти» в нашому селі Кричильськ, що на Рівненщині. Було в тій бібліотеці близько 30 тисяч книжок! У 1952‑му совєти її спалили…
Дивовижна доля була і в мого батька. У 1916 році його мобілізували на фронт Першої світової у складі царської армії. А вже в березні 1917-го він повернувся додому. Був членом Компартії Західної України. У 1934-му влада Юзефа Пілсудського посадила батька в тюрму «Береза Карту­зь­­ка». Коли ж прийшли гітлерівські війська, то й вони його арештовували. Батько пішов у ліс…
Читайте також: Українські ландскнехти
У. Т.: А коли почалася ваша боротьба?
– У червні 1943-го, коли УПА оголосила акцію знищення залізниці, щоб перешкодити німцям вивозити награбоване добро й молодь з України, а також не давати пересуватися каральним загонам СС і СД. Разом із братом Пантелеймоном до вояків УПА приєднався і я, ставши звідтоді зв’яз­ковим Ясеном. У квітні 1944 року на наших землях з’явилися спецчастини НКВД, які мали винищити на Рівненщині підпілля УПА. Один із боїв з енкаведистами стався 6 травня. Я в боях рідко брав участь, проте цей пам’ятаю добре.
    
У. Т.: І Якою була ваша «географія» як зв’язкового УПА?
 – Найбільше я походив Поліссям. Хоча бував і далеко від нього...
У. Т.: Чи знали про ваше лісове життя батьки? Як реагували? Ви ж у 1943-му були ще підлітком...
– Є речі, про які батьки не мають знати... Коли збройна боротьба УПА закінчилася, я опинився в Дубні. Пішов здобувати освіту. А водночас створював там молодіжну організацію ОУН. 22 лютого 1952 року мене арештували й відвезли у внутрішню тюрму військ МГБ Прикарпатського військового округу в Рівному. Довелося пройти через катування… Особливо запам’ята­ло­­ся «купання» в’язнів. Нас випускали з карцеру й ошпарювали водою не менш як 60 градусів. А після того обливали льодовою… О 18-й годині починалося слідство: цілу ніч, аж до 6-ї ранку, прив’я­зані ланцюгом до металевої табуретки, з наручниками на руках, ми повинні були «бодрствовать»… Слідчих Семикоза, Заброду, Єрмакова я запам’ятав…
А 26 серпня дістав вирок «трійки» військового трибуналу за статтями 54-1а, 54-11, 20-54-8 за поширення націоналістичної літератури, участь у «бандитсь­ких» організаціях УПА та створення молодіжної організації ОУН. 25 років позбавлення волі…
24 жовтня 1952-го нас привезли на Північ, на станцію Інта. Там я потрапив на 6-й лагпункт, який обслуговував будівництво 11-ї і 12-ї шахт. Поселився в бараку № 8 на верхніх нарах. Через фізичне виснаження під час допитів мене зарахували до чорної сотні, яка прибирала територію шахт. «Довольствіє» звичайне: тарілка юшки з гнилої кільки, 200 грамів чорного, як земля, хліба й чашка окропу без цукру.
У. Т.: Як ви дізналися про смерть Сталіна?
– По радіо. Дехто плакав: «Що тепер з нами буде?». А я вискочив на стіл і закричав: «Слава Богу, він здох!».
У. Т.: Розкажіть, як вам вдалося втекти.
– Завдяки тому ж таки Михайлові Полянському. Такої людини, як цей Полянський, я біль­­ше не зустрічав. Він досконало володів англійською, французькою, італійською… Українською також. Ми з ним зблизилися. Він мені якось каже: «Ви нічого не боїтеся…» Я йому: «А що мені боятися? Мені аби Україна…» «Мені теж», – відповів Полянський… Він допоміг мені влаштуватися на роботу в шахту. Там ми й почали готувати втечу. Нас було шестеро, ціла організація. Полянський хотів утікати на Захід, у Європу. Я ж був проти. Бо вважав, що повинен бути вдо­­ма, будувати Україну тут, а не «за бугром». Зрештою, коли дійшло до втечі, він не пішов із нами. Бо я відмовився іти на Захід.
У. Т.: Як ви втікали з шахти – через підкоп?
– Так, підкоп ми зробили на глибині 70 метрів завдовжки метрів 130.
У. Т.: А що робили з породою?
– Кидали її до вугілля. Рили тунель сім місяців. Відбійним молотком. Спочатку все йшло добре, а потім пішла мерзла глина. То було щось страшне… Але все ж прорили нору з виходом у тундру. Полізли в підкоп, я пробирався третім.
У. Т.: І який у вас був план?
– Дістатися додому й далі вести боротьбу… Вибралися ми з нори, всі (а нас було п’ятеро) піш­­ли в різні боки. Чотирьох, на жа­ль, таки впіймали. Їх питають: «А де Сорока?». «Ми його з’їли», – відповідають (я ж був малого зрос­­ту, худий)… Двох розстріляли. А інших трьох ні.  Коли готувалися до втечі, Полянський дав мені зелену куфайку і шапку. Тепер я зовні був схожий на військового. Але він ще дав мені пістолет ТТ, 20 набоїв і ножаку. Де він усе це взяв?! Мабуть, він як геерушник таки був пов’язаний із місцевими оперативниками.
У. Т.: Ви вирвалися на волю – і що далі?
– Пішов на станцію Інта, за­йшов у якусь чайну. А поруч оперативний відділ КГБ! Але мене в тій чайній ніхто не чіпав. Сидів і два дні пив пиво, хоч і ненавиджу його. Ніхто на мене не звернув уваги: мабуть, приймали за військового. Потім пішов пішки додому (поїздом проїхав лише кілометрів 20, не більше). У мене була карта, яку також дав Полянський.  Добирався п’ять із половиною місяців. Усього пройшов три тисячі кілометрів. У дорозі траплялося всяке. На станції Котлас помітив за собою «хвіст». Але втік. Спав де випадало. У домівках вдалося поспати тільки дві ночі. Це було на станції Микунь (Комі АРСР). Я там зайшов у магазин, познайомився з жінкою, яка ви­явилася родом із Тернопільської області. Вона пропонувала влаштуватися в них на роботу. Але я пішов додому. Прийшов 17 квітня 1955 року.
У. Т.: І як вас зустріли?
– Мене там ніхто не чекав. До батьків часом заходив дільничний, заспокоював: «Не плачте. Якби його вже не було в живих, то кагебісти повідомили б».
Перший, кого я зустрів у селі, був Павло Бонацький. Побачив мене – і сів. «А ти знаєш, скільки за твою голову дають? – питає. – 20 тисяч. У газеті писали… Ти ж небезпечний злочинець…»
Поки не стемніло, пішов я на кладовище, там кущі… Там моя бабуся похована. Ліг біля бабусі, Олени Гресько, і вона мене охороняла до вечора. Десь о пів на дев’яту повернувся додому. Зайшов у хату – тато й мама вечеряють. Глянули на мене, мама в плач: «Ой, думала, що тебе вже не побачу…»
Заховали мене на горищі. А на другий день батько робить мені сховок між хатою і клунею…
Минуло кілька днів. «Що ж я тут лежу? – думаю. – Так я міг і в тюрмі лежати». Поїхав Львівською і Тернопільською областями шукати старі зв’язки. Але нічого не вийшло. Повернувся додому, побув ще з тиждень і все! Знову подався на Львівщину.
У поїзді випадково зустрів того самого капітана Заброду, який був слідчим у моїй справі. Кинувся я в тамбур. Вдалося вискочити з поїзда на ходу. Заброда наздоганяти не став. Вони, всі ці кагебісти, боягузи.
Через якийсь час подався на Кіровоградщину, я її вже знав. Потрапив у село Петрівка Хмелівського району. Там мали бути свої люди: у 45-му мене туди посилали…
Влаштувався на роботу, будував силосні ями. Роздобув паспорт. А через кілька місяців перебрався в Кіровоград. Почав працювати на заводі «Червона зірка» столяром. Жив у гуртожитку сільбуду...
У. Т.: А як вас «вирахували»?
– Дізналися, що приїхав із Західної України. Перетрусили всіх. Якось я поїхав додому, на Рівненщину, побачити батьків. А коли повернувся… Іду вулицею Карла Маркса. Бачу – шестеро людей стоять, чекають. Схопили мене, надягли наручники на розі вулиць Маркса й Шевченка. Привели в КГБ. Там, у камері № 3, я й провів якийсь час. А 7 березня 1956-го мене відправили до Києва. Деякі імена «своїх» кагебістів пам’ятаю досі. Наприклад, Чорноморця, справжнє прізвище яко­­го Гнида. Він виявився недурною людиною, під час слідства навіть трохи виручав мене... Старшого лейтенанта Гузєєва також пам’ятаю… Ну а результат відомий: знову Воркута, тільки тепер уже не надовго, бо ж почалася «відлига», ГУЛАГ зменшувався. Так що в грудні 1959 року я вже був на волі.
У. Т.: Коли вам було страшно?
– Не пам’ятаю, щоб мені було колись страшно. Пригадую, як у жовтні 1954-го, коли я після втечі добирався додому, мене переслідували дві росомахи. Дійшли ми з ними разом до річки Уса. Вона саме широко розлилася, хоча й мілка. Я ту річку перейшов убрід, а росомахи залишилися. А то якось вовк переслідував аж до Котласа. Кілометрів 30… Тоді вже сніг лежав. Ідеш, а позаду тебе щось тріщить. Зупиняєшся – тихо. Ішов той вовк за мною на відстані метрів 10. Дійшли так до Північної Двіни. Річка метрів 80 завширшки. Я зробив пліт і поплив. Коли відчалив від берега, як той вовк почав вити! А я йому рукою махаю… Волосся дибки ставало. То Господь Бог дав мені вовка, щоб він мене охороняв…
А загалом я не боюся смерті. Проте помирати не хочу…
У. Т.: Повернувшись на волю вдруге, ви через якийсь час таки здобули вищу освіту. Як це було?
– У 1962 році вступив до Кіровоградського педінституту на спеціальність «біологія». А в 1964-му перевівся на вечірнє відділення Київського університету ім. Т. Г. Шев­­ченка. Там була спеціальність «біохімія», яка мене цікавила. Три роки «відсидів» у бібліотеці: скучив за читанням. За книжками – часом у напівпорожньому залі – мене запримітив професор Фердман, автор підручників, за якими ми навчалися. Потоваришували з ним. Він навіть запрошував мене додому...
У. Т.: А хвиля українського руху в Києві тих років (1964–1967) вас не зачепила?
– Ні. Тримався я самотою: навчався на вечірньому відділенні, мешкав у гуртожитку, на вихідні їздив до Кіровограда, де в мене вже була родина. Навчався, надолужував утрачене. А потім учителював. Спочатку в селі Добре Вільшанського району, де, однак, не затримався, бо не стерпів директора школи, який виявився негідником. Начальник відділу кадрів Кіровоградського облвно Козлітін направив мене праце­влаш­то­ву­ва­тися в Павлиш до Василя Олександровича Сухомлинського. Він тоді вже був знаменитим. Зустрів мене дуже культурно, доброзичливо, почали ми розмовляти. Сухомлинський казав, що треба піднімати село, що хороший той учитель, який підготує для села молодь... Я ж уважав, що учнів треба готувати для університетів, щоб вони ставали спеціалістами високого класу. Ну й зрештою опинився в Устинівському районі, на півдні Кіровоградщини. Там, у селі Седнівка, я й працював учителем хімії...
У. Т.: Ви згадали свою сім’ю...
– Одружився я з дівчиною зі свого рідного села. Вона мені справжній друг. Живе тим, чим і я. Не раз мене виручала. КГБ ж не залишав у спокої мене ніколи. Бувало, приходили додому, шукали зброю. Дружина їм казала: «Не ходіть, бо він (тобто я) в такому стані, що може вам щось зроби­­ти...» Налякала... Зараз, на жаль, хворіє... Маємо двох дітей: сина Григорія (він працював на хімзаводі, живе в Києві) й доньку Людмилу. Вона викладає у технікумі в Кіровограді. Сина через мене теж пресингували, було таке.
У. Т.: Скільки вас, колишніх упівців, залишилося в області?
– Комбатантів залишилося усього п’ятеро: Володимир Караташ, Людмила Григоращенко, Анастасія Дробот, Олександр Коваль і я, Семен Сорока.
У. Т.: Усі, хто вас знає, в один голос кажуть: «Сорока – невиправний оптиміст!». Це так?
– Звичайно. Я впевнений, що Україна буде.
P. S. Семен Сорока – зразок цільної людини. Якщо раптом станеться (не доведи Господи!) таке, що, скажімо, в День пам’яті Героїв Крут чи в День Соборності на міську площу вийде лишень одна людина, можна не сумніватися, що то буде він, Сорока. І буде цей невисокий чоловік, як завжди, у строї УПА з українським прапором у руках. Він просто не звик бути іншим.http://m.tyzhden.ua/History/139833

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: Рідне слово — завжди зброя

ЗОЛОТА ПАЛАНКА: Рідне слово — завжди зброя: Наталія ДОЛИНА сьогодні УВАГА! Експерти відзначають залежність між мовою спілкування та опірністю російській пропаганді   Попри...

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Глава УГКЦ у справі змін до Конституції України звернувся до Голови Верховної Ради УкраїниГлава УГКЦ у справі змін до Конституції України звернувся до Голови Верховної Ради України


Четвер, 16 липня 2015, 17:57
16 липня 2015 року Божого Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, звернувся листом до Голови Верховної Ради України, голови Конституційної комісії Володимира Гройсмана у справі змін до Конституції України.

Високодостойний Володимире Борисовичу!
Звертаюся до Вас у важливій справі змін до Конституції України. Щойно ми отримали остаточний варіант проекту розділу ІІ, підготовленого Робочою групою з прав людини Конституційної комісії. На жаль, майже всі пропозиції змін до Конституції України, які висловила Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій у своєму листі до Вас від 12.06.2015 року та представляла їх на робочих засіданнях Робочої групи, були відхилені.
Замість цих, узгоджених між собою релігійною спільнотою, об’єднаною у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій та яка представляє понад 95 відсотків віруючих людей України, було враховано протилежні за суттю пропозиції до нової редакції Конституції України, запропоновані окремими членами Комісії.
Ці формулювання, насамперед, містять у собі серйозні загрози для інституту сім’ї в Україні, традиційних для українського суспільства взаємовідносин подружжя як союзу чоловіка та жінки, а також створюють підґрунтя для легалізації неприйнятних для морального здоров’я та природного розвитку суспільства одностатевих партнерств (статті 27 і 35 проекту). Ці пропозиції загрожують штовхнути Українську Державу у прірву гріха аморальності, руйнації сім’ї як базового інституту суспільства та популяризації неприродних для людської особистості стосунків між особами однієї статі.
Обґрунтування таких сумнівних пропозицій посиланнями на європейський досвід є недоречним, адже в країнах Європейського Союзу є протилежні погляди на питання антидискримінаційного законодавства, шлюбу та сім’ї, правових можливостей для представників сексуальних меншин. Зокрема, Польща, Хорватія, Угорщина, Італія, будучи членами Європейського  Союзу, демонструють свою відданість традиційним сімейним і моральним цінностям, маючи заборону одностатевих партнерств на законодавчому рівні, а в деяких країнах і в тексті конституції.
Це ж стосується й інших статей, про редакцію яких йшлося у вищезазначеному листі. Зокрема, проекту статті про свободу думки, совісті і релігії у якій залишили норму про відокремлення «школи від церкви», проігнорувавши майже всі пропозиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо конституційного впорядкування сфери суспільних відносин у трикутнику: держава – церкви і релігійні організації – громадянське суспільство. 
Враховуючи зазначене, ще раз наголошуємо на необхідності врахування у той чи іншій спосіб засад самобутності та традиційних для українських громадян принципів людських взаємовідносин, відображених у пропозиціях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Конституції України, текст яких додаємо й до цього листа.
Із запевненням про молитви та архипастирським благословенням

† СВЯТОСЛАВ
Додаток:

ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІІ
  1. Стаття 21. Гідність людини
  2. Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
  3. Стаття 23. Право на життя
  4. Стаття 24. Заборона катування
  5. Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
  6. Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність
  1. Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
  2. Стаття 28. Право на шлюб
  3. Стаття 29. Права дітей
  4. Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії
11.  Стаття 31. Свобода вираження поглядів
12.  Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання
13.  Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами
14.  Стаття 34. Право на освіту
15.  Стаття 35. Право власності
16.  Стаття 36.  Про культурну спадщину
17.  Стаття 37. Право на житло
18.  Стаття 38. Право на достатній життєвий рівень
19.  Стаття 39. Про громадянство
20.  Стаття 40. Право на притулок
21.  Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом
22.  Стаття 42. Заборона дискримінації
23.  Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків
24.  Стаття 44. Право на соціальний захист
25.  Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю
  1. Стаття 46. Право на страйк
  2. Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність
  3. Стаття 48. Захист прав споживачів
  4. Стаття 49. Право на охорону здоров’я
  5. Стаття 50. Право на безпечне довкілля
  6. Стаття 51. Право на звернення
  7. Стаття 52. Свобода пересування і проживання
  8. Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини
  9. Стаття 54. Право на справедливий суд
  10. Стаття 55. Презумпція невинуватості
  11. Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів
  12. Стаття 57. Право не бути повторно засудженим
  1. Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого
  2. Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди
  3. Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки
  4. Стаття 61. Незворотність в часі законів
42.  Стаття 62. Право на правову допомогу
43.  Стаття 63. Необмеженість прав і свобод
44.  Стаття 64. Захист Вітчизни
45.  Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду
46.  Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки
47.  Стаття 67. Неухильне додержання Конституції і законів
48.  Стаття 68. Заборона зловживання правом

Розділ ІІ
ПРАВА ЛЮДИНИ
Стаття 21. Гідність людини
  1. Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи та інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати і захищати гідність людини.
  2. Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України. 
  3. Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
  1. Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Стаття 23. Право на життя
  1. Кожна людина має право на життя.
2.      Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.
3.      Обов’язок держави – захищати життя людини.
4.      Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 24. Заборона катування
1.      Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
2.      Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
  1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
  2. Торгівля людьми заборонена.
  3. Примусова праця в будь-якій формі заборонена за винятками, встановленими цією Конституцією:
а) військова або альтернативна служба;
б) робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан чи у випадку стихійного лиха.

Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність
1.      Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.
2.      Жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, як за встановленою  законом процедурою, за наявності підстав для їїзаконного арешту або затримання у таких випадках:
1)      допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;
2)      наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі одразу після його вчинення;
3)      невиконання особою законного судового рішення або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;
4)      запобігання вчиненню терористичних актів за наявності обґрунтованої підозри;
5)      запобігання поширенню інфекційних захворювань;
6)      запобігання недозволеного в’їзду в країну іноземців або апатридів;
7)      проведення законної депортації чи екстрадиції особи;
8)      застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;
9)      законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків чи наркоманів, які перебувають на обліку в медичних установах;
10)  законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.
3.      У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судомЗатримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не буловручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.
4.      Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:
1)       про підстави позбавлення свободи та про повідомлення проти нього підозри чи висунуті обвинувачення;
2)      про його права і можливість захищати себе особисто або зправовою допомогою захисника;
3)      про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.
5.      За наявності обґрунтованих і законних підстав для арешту або затримання, особа має негайно постати перед судом або іншою посадовою особою, якій належить за законом право на судовий розгляд, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.
6.      Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.
7.      Кожному заарештованому або затриманому всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
1.      Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції та інших форм комунікацій.
2.      Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
3.       Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,  вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
4.      Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 28. Право на шлюб
1.      Право на шлюб, створення сім’ї  гарантуються законом.
2.      Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
3.      Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
4.      Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняютьсязаконом.

Стаття 29. Права дітей
1.      Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
2.      Діти мають пріоритетне право на захист і догляд, необхідний для їх благополуччя, вільне вираження своїх поглядів, право на прямі контакти з обома батьками, якщо вони не суперечать його інтересам.
3.      Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.
4.      Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії
1.      Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
2.      Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’ячи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
3.      Жодна релігія чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язкові чи мати перевагу однієї над іншою. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.
4.      Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 31. Свобода вираження поглядів
1.      Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.
2.      Здійснення цих свободоскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання
1.      Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захистусвоїх прав та інтересів.
2.      Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.
3.      Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.
4.       Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.
5.      Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до нихДержава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотримання вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку.
6.      Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.
7.      Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпекидля запобігання заворушенням чи злочинам, для охорониздоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
8.      Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними справами
1.      Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
2.      Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 34. Право на освіту
1.      Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.
2.      Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
3.      Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
4.      Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.
5.      Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин,держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через  національні культурні товариствашляхом формування фондів, цільових програм.

Стаття 35. Право власності
1.      Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю законно набутою власністю. Право приватної власності є непорушним. Охорона інтелектуальної власності гарантується.
2.      Право на спадкування гарантується кожному.
3.      Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
4.      Ніхто не може бути позбавлений  своєї власності інакше як в інтересах суспільства на підставі судового рішення у порядку,передбаченому законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
5.      Конфіскація, експропріація, націоналізація чи інші форми позбавлення власності, як і можливості нею володіти, користуватися чи розпоряджатися, можуть бути застосовані виключно у випадках, обсязі і порядку, встановленому законом і у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України і на підставі виключно за рішенням суду України.
  1. Примусове заволодіння іноземною державою на тимчасово окупованих територіях України власністю України, її фізичних і юридичних осіб, як і іноземних осіб, які законно орендували таку власність на основі законодавства України, а також дозвіл чи передача такої власності на тимчасово окупованих територіях України чи у випадках, які підпадають під юрисдикцію держави Україна, у володіння чи оренду третіми особами не має жодних правових наслідків.
7.      Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 36.  Про культурну спадщину
1.      Культурна спадщина охороняється законом.
2.      Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 37. Право на житло
1.      Право кожного на житло охороняється законом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
2.      З метою забезпечення права кожного і його сім’ї на упорядковане і таке, що відповідає санітарним вимогам житло держава зобов’язана:
а) сприяти кожному в реалізації його зусиль по будівництву та придбанню власного житла;
б) виділяти земельні ділянки і стимулювати приватне будівництво житла, заохочувати створення житлових кооперативів, інших житлово-будівельних ініціатив;
в) у співробітництві з органами місцевого самоврядування стимулювати будівництво доступного і соціального житла;
г) розробляти програми і здійснювати політику забезпечення соціальним житлом незаможних, безпритульних та інших вразливих груп населення.
3.      Держава проводить політику відповідності розміру орендної плати за житло, комунальних платежів прожитковому мінімуму, встановленому законом.

Стаття 38. Право на гідний життєвий рівень
1.      Кожен має право на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї,необхідний для духовного і фізичного розвитку.

Стаття 39. Про громадянство
1.      Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
2.      Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
3.      Держава зобов’язана піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за її межами.
4.      Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 40. Право на притулок
1.      Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України у порядку, встановленому законом.
2.      Колективне вислання іноземців забороняється.
3.      Ніхто не може бути висланий чи екстрадований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.

Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом
  1. Всі мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.
  2. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 42. Заборона дискримінації
  1. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції та законами України, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів та національних меншин, майнового стану, місця проживання, обмеженої працездатності, віку або за іншою ознакою.
Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків
1.      Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі працевлаштування, праці та винагороди за неї.
2.      Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають особливі переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 44. Право на соціальний захист
1.      Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.
2.      Це право гарантується загальнообов’язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб,підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
3.      Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
4.      Держава надає представникам з найбільш вразливих груп населення гарантії забезпечення їх самостійності, соціальної та професійної інтеграції, участі в суспільному житті.

Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю
  1. Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.
  2. Кожний, хто працює має право на належні, безпечні і здорові умови праці,на справедливу оплату праці, на щоденні, щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку, на переговори з питань праці і укладання колективних угод.
  3. Держава забезпечує законодавче регулювання трудових відносин, заходи з подолання безробіття сприяє створенню нових робочих місць та рівних можливостей у виборі професії і трудовій зайнятості.
  4. Роботодавці мають забезпечувати збалансовані трудові відносини з усіма працівниками, сприяти проведенню колективних переговорів і укладенню колективних угод, забезпечувати дотримування умов професійної безпеки і здоров’я, співпрацювати з державою і працівниками для розвитку національної економіки, забезпечення і створення нових робочих місць, здійснювати заходи з запобігання порушення трудових прав.

Рекомендувати закріпити у статті 92 Конституції України:
Виключно законом регулюються діяльність профспілок, загальні вимоги до умов праці, оплати праці та її мінімальний розмір, встановлюються тривалість робочого часу, періоди відпочинку і відпустки, мінімальні спеціальні компенсацій для підтримки сім’ї, в зв’язку із звільненням, на випадок хвороби працівника, трудового каліцтва, по старості, режим і умови роботи жінок і неповнолітніх, охорона здоров’я і умови праці на виробництві, обов’язковий відсоток набору на роботу представників найбільш вразливих груп населення, винятки з права на працю і професійну діяльність.

Стаття 46. Право на страйк
  1. Працівники мають право на колективні дії, включаючи право на страйк, для захисту своїх прав та соціально-економічних інтересів.
  2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.
  3. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
  4. Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону відповідно до рішення суду і у випадках, які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням, охорони здоров’я або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність
  1. Кожен має право на підприємницьку діяльність без необхідності одержання дозволу органів влади і місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено  законом.
  2. Держава дбає про розвиток підприємницької діяльності, спрямованої на зростання добробуту всіх регіонів України.
  3. Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.
  4. Держава підтримує і захищає конкуренцію. Забороняєтьсязловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.
  5. Інвестиційна діяльність кожного захищається законом. Іноземному інвестору гарантується вивіз прибутку та вкладеного капіталу.

Стаття 48. Захист прав споживачів
  1. Держава запроваджує заходи підвищеного рівня захисту прав споживачів, встановлює вимоги та здійснює контроль щодо якості і безпечності продуктів та усіх видів товарів, послуг і робіт.
  2. Несправедлива підприємницька практика у відносинах із споживачами забороняється.
  3. Споживачі продуктів, товарів, послуг і робіт мають право на адекватну і правдиву інформацію, на захист свого здоров’я, економічних інтересів, на забезпечення своєї безпеки, на свободу вибору і на об’єднані колективні дії для захисту своїх прав.

Стаття 49. Право на охорону здоров’я
  1. Кожен має право на доступ до отримання медичної допомоги та медичних послуг, що потрібні йому за станом здоров’я.
  2.  Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.
  3. Держава запроваджує і підтримує обов’язкове медичне страхування. Кожний має право на вільний вибір медичного страховика.
  4. Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 50. Право на безпечне довкілля
  1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
  2. Кожен має право на забезпечення біологічної безпеки через унеможливлення штучного або природного заносу та розповсюдження на території держави патогенних збудників та токсинів.
  3. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів, питної води, лікарських засобів, продукції біотехнологічного походження, предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Право на звернення
  1. Кожен має право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення у визначений законом термін надати відповідь.
  2. http://news.ugcc.ua/documents/glava_ugkts_u_sprav%D1%96_zm%D1%96n_do_konstituts%D1%96i_ukraini_zvernuvsya_do_golovi_verhovnoi_radi_ukraini_74315.html