Особливості Всеукраїнського перепису населення в України у 2013 році

Анатолій Грива

Стаття 11 Конституції України (1996 р.) визначає існування в Україні окремих категорій: українська нація, корінні народи та національні меншини. Але на цей час державні гарантії розвитку в Україні надані лише національним меншинам шляхом прийняття Закону України "Про національні меншини в Україні" та приєднання України до виконання Міжнародних договорів щодо забезпечення прав і свобод національних меншин в Україні. Але до цього часу законодавчо не забезпечено і
не надається спеціального державного сприяння розвитку саме українській нації, так само як і немає державного сприяння розвитку корінних народів України.
Українці на цей час не користуються правами народу, а лише правами людини і громадянина згідно зі статтями 3 і 24 Конституції України, що
є порушенням як норм внутрішнього законодавства держави Україна, так
і норм Міжнародного права.
Генеральна Асамблея ООН у 2007 році проголосила Декларацію Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів, в якій підтвердила, що «будь-які доктрини, політика і практика, які засновані на перевазі народів або людей за ознакою національного походження чи расових, релігійних, етнічних і культурних відмінностей або які стверджують таку зверхність, є расистськими, науково необґрунтованими, юридично не дійсними, морально неприйнятними і соціально несправедливими». У цій Декларації також зазначено, що: «корінні народи при здійсненні своїх прав повинні бути вільними від будь-якої дискримінації», «корінні народи стали жертвами історичних несправедливостей в результаті, крім того, їхньої колонізації і позбавлення їх своїх земель, територій і ресурсів, що перешкоджає здійсненню ними, зокрема свого права на розвиток відповідно до їх потреб та інтересів».
Генеральна Асамблея ООН визнає «нагальну необхідність поважати та заохочувати невід'ємні права корінних народів, засновані на їх політичних, економічних і соціальних структурах, а також на їх культурі, духовних традиціях, історії і філософії, особливо їхні права на свої землі, території і ресурси».
Генеральна Асамблея ООН визначає, «що Статут Організації Об'єднаних Націй, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, а також Віденська декларація і Програма дій підтверджують основоположне значення права на самовизначення всіх народів, в силу якого вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток». «Ніщо у цій Декларації не може бути використане для відмови будь-якому народу в його праві на самовизначення, зробленого відповідно до міжнародного права».
Під час демонтажу Союзу РСР український етнічний народ (нація) використав своє право на самовизначення, коли вирішив в особі свого вищого представницького органу законодавчої влади – Верховної Ради України – проголосити державний суверенітет і утворити незалежну, самостійну державу Україну.
Посилання на згадане право вміщено в Декларації про державний суверенітет України (прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року
№ 55-XII) та в Акті проголошення незалежності України (прийнятому Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року № 1427-XII).
В Акті проголошення незалежності України зазначено: «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ».
Крім цього, українська етнічна нація отримала статус «статусної», або «титульної» нації, тобто такої, яка дала цій державі свою назву.

У 2001 році згідно з офіційними даними Всеукраїнського перепису населення було встановлено, що на території України мешкають представники понад
130 національностей і народностей.
У складі населення України переважна більшість представників корінної національності – українців, чисельність яких становила 37541,7 тис. осіб, або 77,8% від загальної кількості населення.
22,2% від загальної кількості населення – етнічні меншини – це всі інші громадяни, які є представниками інших народів і які не вважають себе українцями. До національних меншин в Україні зараховуються такі етнічні групи населення: росіяни, білоруси, молдовани, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, рома, азербайджанці, грузини, німці, литовці, словаки, чехи, естонці.
(http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ - Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року).

Протягом більше 20-ти років існування «самостійної української держави – Україна» владні державні органи не тільки штучно стримують процес надання юридичних гарантій українській нації на реалізацію її прав на вільний розвиток
в Україні, але й одночасно намагаються створити їй альтернативу – «політичну націю».
У країнах, які мають багато етнокультурних спільнот політичні нації, на думку представників цієї теорії, є єдиним засобом досягнення політичної стабільності.
Але для України із значним переважаючим відсотком українців існують сприятливі фактори, що є об’єднуючими для такої «політичної нації», а саме українська мова, українська культура та національні інтереси. Але влада намагається закласти під «політичну націю» інші цінності та нав’язати населенню спільну мову – російську
а символи – колишні радянські...
У свою чергу такий переважаючий відсоток українців визначає Україну як державу з моноетнічним складом населення, що зобов’язує владні органи держави Україна надати юридичні гарантії вільному розвитку українців як корінного народу та титульної нації, про що зазначено в Програмі інтеграції України
до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000
№ 1072/2000. Моноетнічна держава, за визначенням директора міжнародної організації Freedom House Едріана Каратніцкі, – це держава, в якій кількість представників однієї нації становить не менше 67% всього населення. Моноетнічна держава – це тип держави, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо. Така держава є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження одної нації на певній суверенній території. У такій державі нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і вона визначає соціо-політичну систему держави.
Прикладами моноетнічних держав у Європі можуть слугувати: Німеччина, Франція, Італія, Данія, Португалія, Польща, Угорщина та Швеція.
Саме цим шляхом має розвиватися і Україна – як моноетнічна держава Європи.

Але як визначається кількісний склад національностей і народностей,
які проживають в Україні?
Виявляється що приналежність людини (громадянина України) до складу певної національності чи народності визначається самою людиною шляхом самовизначення у ході проведення Всеукраїнського перепису населення,
як це відбулося у 2001 році.
Тобто у 2013 році всім громадянам України буде надана можливість дати відповідь на низку питань. І вже за індивідуальними результатами такого анкетування буде визначено новий чисельний національний склад населення України.

Які ж документи вже підготувала Державної служби статистики України для проведення Всеукраїнського перепису населення у 2013 році?
На Сайті Державної служби статистики України розміщена вся необхідна нормативно-правова база для проведення Всеукраїнського перепису населення
(http://www.ukrcensus.gov.ua/ukr/laws/laws_main.php).
На цій інтернет-сторінці можна ознайомитися зі змістом Програми Всеукраїнського перепису населення та Наказу Державної служби статистики України від 23.07.2012 № 311 "Про затвердження Інструкції щодо проведення Всеукраїнського перепису населення та заповнення переписної документації" (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.09.2012 за № 1618/21930).

Чи ставиться на меті визначити за результатами Всеукраїнського перепису населення у 2013 році національний склад населення України?
Саме так. «Метою проведення перепису населення є одержання об'єктивної інформації про зміни, які відбулися в соціально-економічному житті та устрої держави з часу попереднього перепису; створення інформаційної бази демографічних та соціально-економічних даних щодо чисельності населення, його розподілу за статтю та віком; національного, мовного, сімейного складу; громадянством; рівнем освіти; джерелами засобів існування; зайнятості; міграційної активністі; житлових умов населення тощо в країні загалом та за всіма її адміністративно-територіальними одиницями»
(http://www.ukrcensus.gov.ua/ukr/advant/advant_main.php).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення»
(2000 р.) зазначені основні первинні (персональні) дані, збирання яких здійснюється
у процесі проведення Перепису населення. У цій же статті вказано,
що наведений у Законі перелік основних (персональних) даних Перепису населення може бути скорочений або розширений за рішенням Верховної Ради України.
Переглянемо переліків основних первинних даних, які передбачені Програмою Всеукраїнського перепису населення на 2013 рік, затвердженою наказом Держстату України від 19.07.2012 № 306
(http://www.ukrcensus.gov.ua/ukr/laws/2012/program.pdf).

Звернімо увагу на пункт 6 таблиці – «етнічне походження». Саме цей пункт
є основним при визначенні державної політики у сфері міжнаціональних відносин
в Україні. Саме за цим пунктом після завершення Всеукраїнського перепису населення у 2013 р. буде визначатися відсоткове відношення в Україні українців – представників українського народу і національних меншин – представників інших народів, які не вважають себе українцями.

Чи існують загрози зменшення зареєстрованої кількості українців
за результатами Всеукраїнського перепису населення 2013 року?
Так, такі загрози реально існують.
1. Через «некоректно» розроблені документи.
У розділі «IV. Вимоги щодо заповнення форм 1, 2С, 3 Інструкції щодо проведення Всеукраїнського перепису населення та заповнення переписної документації» читаємо:
«До запитання 6 "Ваше етнічне походження (національність)" (за самовизначенням
респондента – зазначте).
Записують національність (народність) або етнічну групу, яку вказує сам респондент, щодо малолітніх дітей – визначають батьки. У разі виникнення ускладнень з визначенням національності (етнічної групи) дитини, коли батьки належать до різних національностей, перевагу надають національності матері.
Якщо респондент відмовляється вказати своє етнічне походження (національність), слід проставити мітку "відмова від відповіді».
У цьому випадку є два небезпечних нюанси:
- працівники, які будуть проводити опитування, можуть поставити мітки «відмова від відповіді», тоді громадянин не буде враховуватися як представник будь-якої національності чи народності, що порушує його права та призведе до неточного виведення статистичних даних з цього питання;
- при визначенні національності дитини не може надаватися перевага національності матері, тому що це суперечить основним етнічно-історичним традиціям народів, які проживають в Україні. Батьки мають записувати національність своєї дитини за національністю батька або за взаємною згодою.

2. Через записування громадянами, які раніше вказували себе як українці, собі національностей: «русин» або «козак».

3. Через записування громадянами прикордонних областей, які раніше вказували себе як українці, собі національностей: «росіянин», «поляк», «румун», «угорець», «молдаванин» та ін. у надії на отримання певних пільг.

4. Через відсутність в Україні на момент проведення Всеукраїнського перепису населення великої кількості громадян-українців, які перебувають в інших країнах.

5. Через «технічні помилки» шляхом записування громадянам будь-якої національності чи проставлення мітки «відмова від відповіді».

Таким чином, ці реальні загрози можуть у результаті зменшити відсотковий показник українців, збільшуючи відсотковий показник інших національностей.

Цей процес нагадує участь громадян у чергових виборах, але це значно важливіше за вибори, бо там ми голосуємо за когось, а тут віддаємо голос за себе, визначаючи свій власний статус в державі, ідентифікуючи себе за національністю.
Всеукраїнський перепис населення 2013 р. потребує дуже уважного ставлення до нього кожного українця. Про це саме також говорять і державні особи,
які здійснюють його організацію: "Тільки завдяки перепису можна отримати таку інформацію, як дані про рівень освіти, етнічний склад і мову населення. Крім того, перепис надає інформацію по кожному населеному пункту. Це дуже важливо, оскільки для багатьох завдань даних на рівні районів недостатньо", – зазначила заступник голови Державної служби статистики України Наталія Власенко.
У свою чергу представник Фонду народонаселення ООН в Україні Нузхат Есан підкреслила, що точність і цінність зібраної інформації, інформативність відповідей залежить від питань, на які запропонують відповісти громадянам,
а значить – від програми перепису. "Тому дуже важливо, щоб програма була докладною, але зрозумілою й такою, за якою буде досягнутий суспільний консенсус", – додала вона.

Пропоную дуже уважно та відповідально поставитися до такого важливого державного акта, як перепис населення. Представники державних органів можуть прийти до кожного із нас з цими питаннями будь-якого дня, і ми маємо бути готовими відстояти себе як українці.