Сторінки

неділя, 10 червня 2012 р.

Правда про відносини козаків з кримськими ханами.


21 липня 2011 дата публікації







В Кримськотатарської бібліотеці імені І.Гаспринського 20 липня пройшла презентація монографії Дмитра Сеня «Козацтво Дону і Північно-Західного Кавказу у відносинах з мусульманськими державами Причорномор'я. Друга половина XVII ст. - Початок XVIII в »..Головним питанням цієї монографії є ​​дослідження відносин козацьких спільнот Дону і Північно-Західного Кавказу (Кубані) з Кримським ханством та Османською імперією (Османського Халіфату - QV), особливу увагу приділено причин зближення донського козацтва з Кримським ханством у другій половині 17 століття.У презентації книги взяли участь кандидат історичних наук, голова Дніпропетровської філії Київського
інституту суспільних наук Владислав Грибовський і автор книги, доктор історичних наук, заступник генерального директора КГІАМЗ, професор Південного Федерального Університету Дмитро Сень, а також ряд кримських істориків і громадськість.Так, автор книги Д.Сень при складанні своєї праці рішуче відкинув підхід, характерний для російської історіографії імперського і радянського періодів, згідно з яким козаки постійно перебували в стані жорсткого конфлікту з мусульманськими сусідами і були чимось в роді «варти християнства» і опори російського самодержавства. Називаючи такий підхід «москвоцентричною».У своїй монографії Дмитро Сень переконливо демонструє його обмеженість і нездатність об'єктивно показати ситуацію на козацько-кримському порубежье.рассказал присутніх про цікаві факти переселення козаків з Російської імперії на Кубань, частина якої була в складі Кримського Ханства.«Найцікавіше, - стверджує Д.Сень, - полягає в тому, що Кримські Хани не були в хороших відносинах з донськими козаками, частина яких переселилася на Кубань. Якщо дивитися історично, то не з ними, а з іншими - запорізькими козаками - були міцніше спілки і краще налагоджені відносини ».Як зауважив автор книги, переселення цих козаків було невипадковим. На зміну одним ідеалам та ідеям прийшли інші, які більш задовольняли козаків. Але найдивнішим було те, що в той час вони були старообрядцями, які «дуже дружили» з мусульманським світом.«Багато істориків дуже однобоко розглядають історію Кримського Ханства, - говорить Дмитро Сень. - Вони бачать в цій державі тільки загарбницьку сторону. Це в корені не вірно! Адже потрібно розглядати також і побут, і культуру, і архітектуру Кримського ханства. Адже бідні духовно люди не змогли б таке зробити! ».Нагадаємо, що багато переїхали козаки надалі приймали мусульманство і ставали підданими Кримських ханів. А одного разу, коли государ Російської імперії закликав їх до свого війська, вони відмовилися, сказавши, що вони - піддані Кримського Ханства.Згідно висновку Дмитра Сеня, козаки-старообрядці були переконані, що після реформ патріарха Никона Росія втратила благочестя, стала «долею Антихриста». Разом з тим, в їхньому уявленні змінюється образ кримського хана, який найкраще розкривається висловлюванням донського старшини К.Чюрносова: «Не для чого нам йти [війною] на кримського [хана], у нас де свої гірше Криму ... І краще де нині кримській [хан], ніж наші царі на Москві »(с.114-115). Після руйнування Заполянского містечка в квітні 1689 року, який був основними центром старообрядництва на Дону, козаки-старовіри масово йдуть на територію Кримського ханства. Причому козаки переселялися з сім'ями і розуміли свою міграцію як біблійний «Вихід».Автор відстежує чотири напрямки, за якими козаки йшли за межі Росії. Спочатку переселення йшло до річок Кума і Аграхань (Північний Кавказ). Але на початку XVIII століття основним пунктом міграції стає річка Кубань, згодом Кумська і аграханская козачі громади перебираються на Кубань, де формується нове козацьке співтовариство, що визнає своїм сувереном кримського хана.Наступний «результат» козаків з Дону на територію Кримського Ханства стався після поразки повстання під проводом Кіндрата Булавіна в 1709 році. Д.В.Сень зіставляє цю подію з іншим великим поразкою, яке завдав царизм козацтву, - поразкою українського гетьмана Івана Мазепи, підтримуваного запорожцями на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко. Розправа Петра I над донським і українським козацтвом стала головною причиною їх переходу в підданство кримського хана. Примітно, що по Дону, як і по Дніпру, за наказом царя були пущені плоти з повішеними козаками. Автор вважає, що план переходу повсталих донців до Криму дозрів вже у Кіндрата Булавіна. Але після його загибелі в зіткненні з царськими військами цей план здійснив його найближчий помічник - Гнат Некрасов. Саме після переходу козаків-некрасівців в кримське підданство на Кубані, згідно висновку автора, формується окреме козацьке військо. Девлет Гірей-хан створює для нього пільгові умови і рішуче відкидає домагання російської влади про видачі втікачів.Таким чином, у складі Кримського ханства виникло велике козацьке співтовариство, вірою і правдою служила династії Гіреїв аж до завоювання Росією Криму в ході війни 1768-1774 років. Козаки-некрасівці були в перших рядах ханського війська на найнебезпечніших ділянках битви, про ступінь довіри Гіреїв до некрасовским козакам свідчать те, що вони часто виступали в ролі ханської гвардії, а також доручення охороняти ханський гарем.«Наприкінці нашої презентації я хотів би зазначити, що у відносинах кримських татар і кубанських козаків весь час був мир, дружба і взаємна повага», - говорить Д.Сень.






В Крымскотатарской библиотеке имени И.Гаспринского 20 июля прошла презентация монографии Дмитрия Сеня «Казачество Дона и Северо-Западного Кавказа в отношениях с мусульманскими государствами Причерноморья. Вторая половина XVII в. - начало XVIII в.».

Главным вопросом этой монографии является исследование отношений казачьих сообществ Дона и Северо-Западного Кавказа (Кубани) с Крымским ханством и Османской империей (Османского Халифата - QV), особое внимание уделено причинам сближения донского казачества с Крымским Ханством во второй половине 17 века.

В презентации книги приняли участие кандидат исторических наук, глава Днепропетровского филиала Киевского института общественных наук Владислав Грибовский и автор книги, доктор исторических наук, заместитель генерального директора КГИАМЗ, профессор Южного Федерального Университета Дмитрий Сень, а также ряд крымских историков и общественность.

Так, автор книги Д.Сень при составлении своего труда решительно отбросил подход, характерный для российской историографии имперского и советского периодов, согласно которому казаки постоянно находились в состоянии жесткого конфликта с мусульманскими соседями и были чем-то в роде «стражи христианства» и опоры российского самодержавия. Называя такой подход «москвоцентричным».

В своей монографии Дмитрий Сень убедительно демонстрирует его ограниченность и неспособность объективно показать ситуацию на казацко-крымском порубежье.рассказал собравшимся об интересных фактах переселения казаков из Российской империи на Кубань, часть которой была в составе Крымского Ханства.

«Самое интересное, – утверждает Д.Сень, – заключается в том, что Крымские Ханы не были в хороших отношениях с донскими казаками, часть которых переселилась на Кубань. Если смотреть исторически, то не с ними, а с другими – запорожскими казаками - были прочнее союзы и лучше налажены отношения».

Как заметил автор книги, переселение этих казаков было неслучайным. На смену одним идеалам и идеям пришли другие, которые более удовлетворяли казаков. Но самым удивительным было то, что в то время они были старообрядцами, которые «очень дружили» с мусульманским миром.

«Многие историки очень однобоко рассматривают историю Крымского Ханства, – говорит Дмитрий Сень. – Они видят в этом государстве только захватническую сторону. Это в корне не верно! Ведь нужно рассматривать также и быт, и культуру, и архитектуру Крымского ханства. Ведь бедные духовно люди не смогли бы такое сделать!».

Напомним, что многие переехавшие казаки в последствии принимали мусульманство и становились подданными Крымских Ханов. А однажды, когда государь Российской империи призвал их в свое войско, они отказались, сказав, что они - подданные Крымского Ханства.

Согласно выводу Дмитрия Сеня, казаки-старообрядцы были убеждены, что после реформ патриарха Никона Россия потеряла благочестие, стала «уделом Антихриста». Вместе с тем, в их представлении изменяется образ крымского хана, который лучше всего раскрывается высказыванием донского старшины К.Чюрносова: «Не для чего нам идти [войной] на крымского [хана], у нас де свои горше Крыму… И лучше де ныне крымской [хан], нежели наши цари на Москве» (с.114–115). После разрушения Заполянского городка в апреле 1689 года, который был основными центром старообрядчества на Дону, казаки-староверы массово уходят на территорию Крымского ханства. Причем казаки переселялись с семьями и понимали свою миграцию как библейский «Исход».

Автор отслеживает четыре направления, по которым казаки уходили за пределы России. Сначала переселение шло к рекам Кума и Аграхань (Северный Кавказ). Но в начале XVIII века основным пунктом миграции становится река Кубань; впоследствии кумская и аграханская казачьи общины перебираются на Кубань, где формируется новое казачье сообщество, признающее своим сувереном крымского хана.

Следующий «исход» казаков с Дона на территорию Крымского Ханства произошел после поражения восстания под предводительством Кондратия Булавина в 1709 году. Д.В.Сень сопоставляет это событие с другим крупным поражением, которое нанес царизм казачеству, – поражением украинского гетмана Ивана Мазепы, поддерживаемого запорожцами во главе с кошевым атаманом Костем Гордиенко. Расправа Петра I над донским и украинским казачеством стала главной причиной их перехода в подданство крымского хана. Примечательно, что по Дону, как и по Днепру, по приказу царя были пущены плоты с повешенными казаками. Автор считает, что план перехода восставших донцев в Крым созрел уже у Кондратия Булавина. Но после его гибели в столкновении с царскими войсками этот план осуществил его ближайший помощник – Игнат Некрасов. Именно после перехода казаков-некрасовцев в крымское подданство на Кубани, согласно выводу автора, формируется отдельное казачье войско. Девлет Гирей-хан создает для него льготные условия и решительно отвергает домогательства российской власти о выдачи беглецов.

Таким образом, в составе Крымского ханства возникло крупное казачье сообщество, верой и правдой служившее династии Гиреев вплоть до завоевания Россией Крыма в ходе войны 1768–1774 годов. Казаки-некрасовцы были в первых рядах ханского войска на самых опасных участках сражения; о степени доверия Гиреев к некрасовским казакам свидетельствуют то, что они часто выступали в роли ханской гвардии, а также поручения охранять ханский гарем.

«В конце нашей презентации я хотел бы отметить, что в отношениях крымских татар и кубанских казаков все время был мир, дружба и взаимное уважение», - говорит Д.Сень.

Немає коментарів:

Дописати коментар