Сторінки

пʼятниця, 15 червня 2012 р.

Нищення української мови впродовж 1000 років

Перші відомості про українську мову записані одним з грецьких істориків, що був в таборі Атили. Він записав слова "мед" та "страва".
Далі починається замовчування її існування та нищення...

Х сторіччя - впровадження церковно-слов'янської(старо-болгарської) мови в обрядовості.
ХІ  - Ярослав Мудрий видав було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава та ін. церковно-слов'янською мовою. Хоча є "Реймське Євангеліє" Анни Ярославни писане глаголицею...
ХV  - масове тиражування за указом Івана Грозного літератури церковно-слов'янською мовою за допомогою Івана Федорова.

Планомірне нищення української мови (Документи про заборону української мови ВІД XVI сторіччя.
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, росіянами і більшовиками-комуністами

Згадаємо лише окремі моменти з минулого та недалекого сучасного.

1569 р. Після Люблінської унії — гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.
1626 р. Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Св. Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.


1627 р. Указом царя Михайла (першого з династії Романових) та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.




1662 р. Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.


1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских [таку назву дано українським книжкам. – Н.В.] книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».


1669 р. Після Люблінської унії — гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.

1672 р. Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.
1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».
1689 р. Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...» обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорус ской печати», - так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».
1690 р. Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1693 р. Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1696 р. Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України




Хронологія нищення української мови від часів Петра І.

Історія злочинів проти української мови

Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавались на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по українські культурі й мові. Ось далеко не повний перелік цих злочинів:


1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.


Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».


1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.


1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.


1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.





1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.


3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.


1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.


1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.


1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.


1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.


1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.


1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.


1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).


1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.


8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.


1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.


1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.


12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.


Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.


1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.


1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.


1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.


1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).


1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)


1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.


1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.


1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).


1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.


1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».


1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».


«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:


*


заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка;
*


указ Миколи II про скасування української преси;
*


заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською;
*


розгром товариства «Просвіта»;
*


зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;
*


депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.


1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». Початок колективізації та «розкуркулення», примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.


1930 р. — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції Польщі проти українського населення та провідних діячів політичного й культурного життя) в Галичині.


1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.


1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.


1932–1933 рр. — спланований більшовиками штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.


1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.


1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать».


1936–1938 рр. — масовий терор в Україні — «єжовщина».


1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту.


1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.


1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.


1944–1955 рр. — каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (убито — понад 150 тис, заарештовано — понад 100 тис, депортовано до Сибіру — понад 200 тис. людей).


1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів «Вітчизна» й «Перець».


1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — «ждановщина».


1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».


1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».


1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти»; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчання української мови в російських школах України).

З 1960 року в багатьох школах великих міст були знищені українські класи, через цей указ.

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.


1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.


1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).


1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.


1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).


1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.).


1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».


1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.


1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.


1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.


1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови.

• 1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

• 1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.

Подається за статтею "Нищення української мови поневолювачами України" ("Всеукраїнська правозахисна газета", число 3, листопад 1995 р.) Богдан Козярський, доцент кафедри україністики Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти

2012 рік -Закон про регіональні мов


P.S. Доповнення до часів СРСР.

УКРАЇНСЬКІ НАУКОВО-ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ, ЩО ЇХ ЗНИЩИЛИ МОСКВИНИ В 1933 РОЦІ:
Білик Я. Політичний словник. — X., 1925.
Булда С. Словник будівельної термінології. — Х., 1930.
Василенко П., Шелудько І. Словник гірничої термінології. — X., 1931.
Веретка С. Практичн. рос.-укр. правничий словник. — Х., 1926.
Вовчанецький В. Словник ботанічної термінології. — X., 1932.
Галин М. Російсько-український медичний словник. — К., 1928.
Горецький П. Словник термінів педагогіки, психології. — К.,1928.
Дарморос М., Дарморос. Л. Словник технічної термінології. — К., 1926.
Діденко О. Рос.-укр. словник математичної термінології. — Запоріжжя, 1926.
Дорошенко М. та ін. Словник ділової мови. — Х., 1930.
Дубровський В. Рос.-укр. технічний словник. — К., 1926.
Жигадло М. Рос.-укр. словник ремств, професій, підприємств. — X., 1929.
Журківський В. Рос.-укр. транспортовий словник. — Х., 1926.
Зенкевич С. Словник хемічної номенклятури (неорганічна хемія). — К., 1928.
Калинович Ф. Астрономічна термінологія і номенклатура. — К., 1930.
Калинович Ф. Словник математичної термінології. — К., 1926.
Калинович Ф. Термінологія теоретичної механіки. — К., 1926.
Кисільов В. Медичний рос.-укр. словник. — О., 1928.
Корчак-Чепурківський О. Номенклятура хвороб. — К., 1927.
Крамаревський В. та ін. Словник медичної термінології. — Х., 1931.
Кривченко Г. Словник економічної термінології. — К., 1930.
Кримський А. Рос.-укр. словник правничої мови. — К., 1926.
Курило О. Словник хемічної термінології. — К., 1928.
Лінкевич Є. та ін. Рос.-укр. словник ділової мови. — Х., 1926.
Лоханько Ф. Словник технічної номенклятури (мануфактурний). — К., 1928.
Носов А. Словник термінів антропогеографії. — К., 1931.
Орловський В. Рос.-укр. словник банкового діловодства. — Х., 1925.
Осипів М. Рос.-укр. словник потрібних в діловодстві слів. — Х., 1926.
Паночіні С. Словник біологічної термінології. — X., 1931.
Підмогильний В. Фразеологія ділової мови. — К., 1927.
Полонський X. Словник природничої термінології. — К., 1928.
Сабалдир П. Словник сільсько-господарської термінології. — X., 1931.
Свободин М. Правничий словник. — К., 1924.
Секунда Т. Українська технічна термінологія. — К., 1919.
Тимченко Є. Історичний словник української мови. — Х., 1932.
Трихвилів Ю. Словник технічної термінології (мірництво). — К., 1930.
Туркало К. Словник техн. термінології (Комунальне господ.). — К., 1928.
Тутковський П. Словник геологічної термінології. — К., 1923.
Фаворський В. Словник механічної термінології (силові). — К., 1929.
Фаворський В. Словник транспортової термінології. — К., 1932.
Фаворський В. Словник фізичної термінології. — К., 1932.
Цешківський Ф., Черняхівський О. Анатомічні назви. — К., 1925.
Шарлемань М. Словник зоологічної номенклатури (птахи). — К., 1927. Шарлемань М., Татарко К. Словник зоологічної номенклатури (хребетні тварини). — К., 1927.
Шелудько І. Радіословник. — К., 1929. Шелудько І. Словник виробничої термінології. — X., 1931.
Шелудько І. Словник хемічної термінології (електротехнічний). — К., 1928.
Шелудько І., Садовський Т. Словник технічної термінології. — К., 1928.
Щеголів І. Словник ентомологічної номенклатури. — К., 1918.
Щеголів І. Словник зоологічн. номенклатури (безхребетні тварини). — К., 1928.
Якубський С, Якубський О. Рос.-укр. словник військової термінології. — Х., 1928.
Якубський С, Якубський О. Рос.-укр. словник для військових. — Х., 1924.
Яната О., Осадча Н. Словник ботанічної номенклатури. — К., 1928.

Джерело:
Штепа. П. Українець і москвин: дві протилежності. - Дрогобич: ВФ "Відродження", 2008 (див. ст. 640)




Немає коментарів:

Дописати коментар