Сторінки

понеділок, 3 грудня 2012 р.

ПРІЗВИЩЕ - ОДИН ЕЛЕМЕНТ З КОДУ НАЦІЇ

http://mgm.com.ua/blog/zminiv-ukrayinske-prizvishche-i-ti-vzhe-ne-ukrayinec

ЗМІНИВ УКРАЇНСЬКЕ ПРІЗВИЩЕ — І ТИ ВЖЕ НЕ УКРАЇНЕЦЬ…

3 декабря 2012, 22:48
Український прізвищевий ономастикон, історія формування якого сягає глибокої давнини, конденсує цікавий матеріал не лише для лінгвістів, а й для дослідників історії, культури та психології українського народу.

Надзвичайно інформативні в цьому плані прізвищеві найменування, утворені від звичайних іменників безсуфіксним способом. Вони належать до загальноукраїнських прізвищ, що, за свідченням учених, був сформований уже в ХVI ст. Писемні пам’ятки засвідчують їхнє домінування на всьому українському терені — вони становлять 53 % індивідуальних або родових найменувань осіб того періоду. Походять такі прізвища, як правило, від дотепних прізвиськ, які давали запорозькі козаки та українські селяни одне одному.
Семантичний спектр таких найменувань надзвичайно широкий: це назви рослин (дерев, кущів, квітів, сільськогосподарських культур) або їхніх плодів; назви професій, посад; назви за національною або соціальною належністю, за фізичними і психічними ознаками; назви тварин, птахів, риб, комах; назви частин тіла людини (тварини, птаха); знарядь праці, музичних інструментів, страв, будинків та їхніх частин; одягу, зброї; назви спорідненості та сімейних стосунків; назви абстрактних понять, явищ природи, хвороб і знаків на тілі; географічні назви; назви виробів і продуктів праці, матеріалів, речовин, грошей, засобів транспорту; розваг, іграшок, акустичних вражень; назви, пов’язані з релігійними віруваннями, обрядами, звичаями; це і слова з дитячої мови, і назви мір простору та часу тощо.
В основі цих прізвищ — загальні іменники, які можна зарахувати до різних пластів лексики: одні з них належать до активного словника української літературної мови: Гречка, Квітка, Гуцул, Півень, Солонина, Заєць, Приймак, Заїка, Шелест, Жила, Чуприна, Вареник, Ковбаса, Сметана, Шапка, Ковпак, Голод, Чоп, Сирота, Скрипник, Співак, Король, Рибалка, Розкаряка; інші функціонують у сучасній мові як застарілі або діалектні слова (тут і далі наводимо значення цих слів за 4-томним “Словарем української мови” Бориса Грінченка): Богомаз (“іконописець”), Гайдук (1. “Високорослий вартовий”; 2. “Різновид танцю”; 3. Гайдука садити, ударити. “Танцювати навприсядки”; 4. Ніс гайдука скаче. Вираз для вказівки на чийсь великий апетит, посилену роботу щелепами), Гоголь (“дика качка”), Дейнека (1. “Ломака, палиця”; 2. “Піхотний полк, створений 1657 р. полтавським полковником М. Пушкарем із погано озброєного наброду (винників, броварників, пастухів і наймитів)”, Шляхта (“дворянський стан у Польщі”), Кметь (1. “Селянин, хлібороб”; 2. “Кмітлива людина, винахідливий, хитрун”), Джура (“козацький слуга-товариш, зброєносець, який ходив із козаком у походи та битви”), Каплун (1. “Вихолощений півень”; 2. “Хитрий віл”), Литвин (1. “Литовець”; 2. “Білорус”); треті вже вийшли з ужитку: Бельмега, Голута, Кордун, Кулбай, Ревута, Скорута, Скробут, Чичерка, Чорбач, Шабуня, Чеверда, Чемерис, Чермит тощо (шляхи їхньої появи можна спробувати встановити за допомогою етимологічних словників і свідчень дотичних до мовознавства дисциплін).
Ця найчисленніша група українських прізвищ об’єднує безсуфіксні утворення, які використовують (або використовували в минулому) також як загальні назви. До речі, використання іменників як прізвищ без додавання спеціальних суфіксів зближує українську мову з деякими європейськими, зокрема англійською. Так, англійські прізвища Wolf, Birch, Foot, Sparrow утворені лексико-семантичним способом від wolf “вовк”, birch “береза”, foot “нога”, sparrow “горобець” тощо. Цією рисою українські прізвища суттєво відрізняються від російських, серед яких немає прізвищ, утворених таким способом. Відомо, що іменники — загальні назви — могли потрапляти до класу прізвищевих назв шляхом додавання до них власне українських суфіксів, як-от: швець > Шевч-енк-о; щерба (“навар із чогось, юшка”) > Щерб-ак, Щерб-ань, Щерб-ин-а, Щерб-ан-ець; чобіт > Чобіт-к-о, Чобот-ій; сиротина > Сиротин-ець; чмир > Чмир-ів, барило > Барил-як; москаль > Москал-юк; борода > Бород-ач; брат > Брат-усь; чуб > Чуб-ар; шум > Шум-ил-о, Шум-ейк-о; коса > Кос-ач; лоб > Лоб-ас; капуста > Капуст-ян; кучма (1. “хутряна шапка”; 2. “скуйовджена голова”) > Кучм-инд-а тощо.Усі наведені прізвища належать до традиційних українських антропонімів.Натомість до сучасного антропонімікону входить безліч прізвищ, утворених від іменників — загальних назв, словотвірна структура яких містить уже не українські, а власне російські суфікси -ов/-ев, -ин: Бугайов, Буряков, Гетьманов, Каплунов, Сотников, Ковальов, Шевцов, Щербаков, Приймаков, Горобцов, Бабичев, Сердюков, Барилов, Довжиков, Хрущов, Горбачов, Чубаров, Чумаков, Запорожцев, Мандрикін, Цибулін, Шульгін і т.ін.Не треба бути філологом, щоб віднайти в цих прізвищах генетично українські антропооснови. А якщо б, припустімо, ці основи були не українськими, а російськими, то прізвище Бугайов писалося як Биков, Буряков — Свєклін, Каплунов — Пєтухов, Ковальов — Кузнєцов, Шевцов — Сапожніков, Щербаков — Наваров, Приймаков — Прийомишев, Горобців — Воробйов, Бабичев — Волокітін, Сердюков — Тєлохранітєлєв, Барилов — Бочкін, Довжиков — Дліннов, Хрущов — Майскожуков, Горбачов — Горбатов, Чубаров — Хохлов, Цибулін — Луков, Шульгін — Лєвшин (від рос. левша). А такі етнографізми як сотник, гетьман, чумак, запорожець, мандрика тощо непритаманні російській етнокультурі.
Ніхто не заперечить, що додавання до питомо українських антропооснов нетипових для української мови прізвищевих суфіксів призвело до спотворення прізвищ і засвідчило їхнє зросійщення.
Зважаючи на історичні обставини, можна стверджувати, що процес зросійщення українських прізвищ відбувався активно впродовж ХІХ—ХХ ст. і за бажання носіїв цих прізвищ (коли українцеві, чи “малоросу”, або ж “хохлу”, вигідніше було змінити свою національність на російську, чи “великоросійську”, оскільки без цього він не міг “вибитися в люди”, або ж залишатися українцем було просто небезпечно — як, наприклад, під час Голодомору), і без бажання (це робили працівники імперських і радянських урядових органів, колонізуючи місцеве населення).Спостерігаючи за офіційними (зафіксованими в паспортах та інших документах) прізвищами наших співвітчизників, помічаємо, що в одних випадках процес зросійщення торкнувся їх меншою мірою (напр., Гетьманов, Сотников, Бабичев, Довжиков), а в інших — більшою мірою (напр., Гетманов, Сотніков, Бабіче(є)в, Должиков). Елементарною безграмотністю, недбалістю або навмисним спотворенням українських прізвищ працівники паспортних столів, рагсів і сільських рад нині успішно продовжують практику попередників.
Тож можна припустити, що наступним (і вже останнім) етапом зросійщення прізвищ такого типу буде зміна в них кореневих частин, тобто виведення прізвищ від власне російських антропооснов. І тоді всі Зозулі або Зозуліни стануть Кукушкіними, Мірошни(і)ки або Мірошни(і)кови — Мєльніковими, Кушніри або Кушнарьови — Овчи(і)нни(і)ковими, а Кульбаби чи Кульбаби(і)ни — Одуванчіковими.
Хоч ми й не проводили спеціального опитування всіх носіїв зросійщених прізвищ, але напевно знаємо, що така прізвищева трансформація відіграла роль важливого психологічного чинника у переорієнтації самосвідомості багатьох перейменованих осіб та їхніх родичів з української на російську. А це в умовах політизації мовного питання в Україні й відсутності у паспорті громадян України графи “національність” має негативний у плані державотворення ефект.
Хочеться вірити, що філологи (передусім співробітники відділу ономастики Інституту української мови НАН України, а також фахівці відповідних кафедр університетів) зможуть зупинити процес подальшого зросійщення українських прізвищ і працюватимуть над відновленням “справжніх” власних імен.
Філологи, зокрема вчителі, повинні проводити просвітницьку роботу серед наших співвітчизників щодо потреби встановлення й повернення їм питомих прізвищ. А всім нам варто пам’ятати слова Івана Огієнка: “Бережи своє особове ім’я й родове прізвище в повній національній формі й ніколи не змінюй їх на чужі. І найменша тут зміна — крок до винародовлення”.
"Слово Просвіти" - 2009. - № 19.

Немає коментарів:

Дописати коментар