Сторінки

неділя, 3 лютого 2013 р.

Привід до заборони Костомарова і досі в Росії

Я довгий час не міг зрозуміти. чому Костомарова як історика труди не вивчають у історичних вишах Росії, гадав, що через те, що він український історик, щоб приховати справжню історію Русі-України. Пояснення появилось тільки зараз. Детально дивіться нижче.


Як українські історик надихнув сибірських сепаратистів

23.01.2013 22:31 | 8 коментарів

Сто п'ятдесят років тому - в січні 1863-го - в Санкт-Петербурзі з'явилися Підпільні прокламації з досить таки дивним відозвою: «Хай живе союзна конституція Русі,
України і Сибіру ». З українським сепаратизмом влада вже стикалися і готували контрзаходи - влітку того ж року з'явився знаменитий Валуєвський циркуляр, гласивший, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може».

А ось появи сибірського сепаратизму тоді тільки чекали: влада - з побоювання, революціонери - з надією. Незабаром влада разоблачила підпільну організацію сибірських патріотів. І що особливо цікаво - натхненник сибірських сепаратистів виявився українським істориком.
У ХIX столітті Сибір і взагалі території за Уралом в Російській масовій свідомості сприймалися як чужий простір, яка не є Росією. «Уявлення про Сибір як про « російську землю», як в Невід'ємною частини Національної території утвердилося дуже пізно, вже в ХХ столітті», - зазначає автор дослідження «Імперія Романових і націоналізм» історик Олексій Міллер (не плутати з главою «Газпрому»).

Мандрівники, які приїжджали в Сибір з Росії, констатував, що Сибіряк хоч і говорять по-російськи, але сибірський селянин більш розвинений в культурному відношенні і більш заможний в порівнянні з російським. Різною була і ментальність: Сибиряк не знав кріпосного ладу і навіть слова «пан» не було в його лексиконі, зате Був більш сприйнятливий до новизни і релігійно терпимим, не схильним до обрядової побожності. Письменник Гарін-Міхайловсікй з подиву констатував, що сибіряки  вважають російських бідними і недалекими, і навіть ось від звичайної баби-сибірячки йому Довелося почути: «А що в дурній Росії розумного може бути?».

«Російська Австралія» хотіла стати «російської Америкою»

У середині XIX століття російський етнограф Павло Небольсин попереджав про загрозу сибірського сепаратизму і закликав владу «з корінням вирвати думку, вкорінену в Сибіряка, що Сибір Зовсім не Росія». Інакше це може призвести сибіряків на думку повторити досвід північноамериканських штатів. Сибіряки представлялися російським чимось на зразок «наших американців». У свою чергу, російські власті, котрі розглядали Сибір насамперед як місце заслання, проводили аналогію з Австралії, куди англійські влада ссилала своїх каторжан.

Однак сибірський сепаратизм дозрів не в Сибіру, ​​а під Самим носом влади. Приблизно в тіж
роки, коли Небольсин стращав владу Сибірськими сепаратистами, в Казані і в Санкт-Петербурзі студенти Сибіряки організовують Своє земляцтво: обмінюючись думками та ідеями, Ругали встановлені порядки і вирішили «присвятити себе служінню Сибіру». Ці тусовки нічим себе не проявили, але, повернувшись на батьківщину, Сибірякт стали організовуватися і прийшли до розуміння того, що для вирішення сибірських проблем необхідні автономія Сибіру або навіть відокремлення від Росії і створення своєї державності по типу США. Сибірські патріоти стверджували, що саме на американців походить демократичне по своїй суті сибірське суспільство.

У 1864 році влада встановлює, що лідерами сибірських сепаратистів є Серафим Шашков в Красноярську, Григорій Потанін в Томську і Микола Ядрінцев в Омську. У травні 1865 року Шашкова заарештовують. В цей же час в одного з кадетів Омськ Кадетського корпусу черговий офіцер виявив прокламацію «Патріот Сибіру». Цікаво, що кадети погоріли на курінні - шукали в кадетів заборонений тютюн, а знайшли «обурливу відозву».
У справі «Товариства незалежності Сибіру» пройшла хвиля арештів. В ході слідства З'ясувалося, що великий вплив на формування свідомості Потаніна і Ядрінцева зробили лекції історика Миколи Костомарова, Які вони СЛУХАЛИ в Петербурзькому університеті. Вони характерізовали українського вченого як «істинного друга обласного відродження» і федераліста.

Та разом, звинувачення в «зловмисних діях ... спрямованих до повалення існуючого в Сибіру порядку управління і до відокремлення її від імперії » були Висунуті проти чотирьох осіб, ще п'ятнадцяти - інкрімініровали спільництва сепаратистам.

Українсько-сибірські паралелі

Сто п'ятдесят років тому російські революціонери бачили Росію, Україну і Сибір равноправними суб'єктами однієї федерації. Це і опосередковану участь у справі сибірських сепаратистів Миколи Костомарова дає підставу порівняти формування Української та сибірської ідентичності.
Між іншим, Костомаров сам побував на засланні за участь в Українській таємної організації - Кирило-Мефодіївського братства. Однак «сибірське підпілля» було налаштоване більш радикально, ніж Українське Кирило-Мефодіївської братство двадцятьма роками раніше. Вищезгаданий історик Олексій Міллер відзначає, що сибірським сепаратистам винесли куди більш жорсткі вироки, ніж кирило-мефодіївцям(за винятком хіба що Тараса Шевченка, але його віддали в солдати через їдку сатиру на імператорську пару, а не за сепаратизм).

В той час Україна - Малоросія, Південно-західний край - в масовому розумінні сприймалася як куди більш російська територія, ніж Сибір чи навіть Крим. І навіть в Галичині, яка тоді була австрійською провінцією, найбільш сильні позиції середовища українців-русинів у цей час не були в москвофілів.

На початку ХХ століття керуючий справами Сибірської залізниці високопоставлений російський чиновник Микола Куломзін по повернення з Сибіру писав, що «в більш-менш віддалених майбутньому вся країна по той бік Єнісею неминуче утворює особливу окрему від Россі державу». У відношенні України в Першої світової війни так категорично Ніхто не висловлювався.

Після лютневої революції в Петрограді, Україна і Сибір спочатку рухалися в одному напрямку. Перший універсал, що проголосили автономію України, Був прийнятий Центральною Радою в червні 1917-го. Конференція громадських організацій Сибіру стверджує постанову «Про автономний устрій Сибіру» і сибірський біло-зелений (сніг і ліс) прапор в серпні 1917-го. Незалежність УНР проголосив у січні 1918-го, незалежність Сибіру - в липні того ж року ...

За думкою історика Олексія Міллера, «Сибір цілком міг стати російською Австралією, - резюмує історик Олексій Міллер. - Але не стала. Серед іншого і тому, що імперія вчасно зрозуміла, що треба дробить адміністративно, тиснула сепаратистів і т. д. ». Не будемо однак ставить в Цій історії крапку. Адже в 2011 р., в рамках загальноросійської акції «Досить годувати Кавказ!», У Новосибірську пройшла акція «Досить годувати Москву!" ...

Дмитро Шурхал, для «ОРД»


Как украинский историк вдохновил сибирских сепаратистов


Сто пятьдесят лет назад – в январе 1863-го – в Санкт-Петербурге появились подпольные прокламации с довольно-таки странным воззванием: «Да здравствует союзная конституция Руси,
Украины и Сибири». С украинским сепаратизмом власти уже сталкивались и готовили контрмеры – летом того же года появился знаменитый валуевский циркуляр, гласивший, что «никакого отдельного малороссийского языка не было, нет и быть не может». А вот появления сибирского сепаратизма тогда только ожидали: власти – с опасением, революционеры – с надеждой. Вскоре власти разоблачили подпольную организацию сибирских патриотов. И что особенно интересно – вдохновителем сибирских сепаратистов оказался украинский историк.
В ХIX веке Сибирь и вообще территории за Уралом в российской массовом сознании воспринимались как чужое пространство, не являющееся Россией. «Представление о Сибири как о «русской земле», как о неотъемлемой части национальной территории утвердилось очень поздно, уже в ХХ веке», – отмечает автор исследования «Империя Романовых и национализм» историк Алексей Миллер (не путать с главой «Газпрома»).

Путешественники, приезжавшие в Сибирь из России, констатировали, что сибиряки хоть и говорят по-русски, но сибирский крестьянин более развит в культурном отношении и более зажиточен по сравнению с русским. Разной была и ментальность: сибиряк не знал крепостного строя и даже слова «барин» не было в его лексиконе, зато был более восприимчив к новизне и религиозно терпимым, не склонным к обрядовой набожности. Писатель Гарин-Михайловсикй с удивлением констатировал, что сибиряки считают русских бедными и недалекими, и даже от обычной бабы-сибирячки ему пришлось услышать: «А что в глупой России умного может быть?».

«Русская Австралия» хотела стать «русской Америкой»

В середине ХІХ века российский этнограф Павел Небольсин предупреждал об угрозе сибирского сепаратизма и призывал власти «с корнем вырвать мысль, укоренившуюся в сибиряках, что Сибирь совсем не Россия». Иначе это может навести сибиряков на мысль повторить опыт североамериканских штатов. Сибиряки представлялись русским чем-то вроде «наших американцев». В свою очередь, российские власти, рассматривавшие Сибирь прежде всего как место ссылки, проводили аналогию с Австралией, куда английские власти ссылали своих каторжан.

Однако сибирский сепаратизм созрел не в Сибири, а под самым носом властей. Примерно в те же годы, когда Небольсин стращал власти сибирскими сепаратистами, в Казани и в Санкт-Петербурге студенты сибиряки организовывают свои землячества: обмениваясь мнениями и идеями, ругали установленные порядки и решили «посвятить себя служению Сибири». Эти тусовки ничем себя не проявили, но, вернувшись на родину, сибиряки стали организовываться и пришли к пониманию того, что для решения сибирских проблем необходимы автономия Сибири или даже отделение от России и создание своей государственности по типу США. Сибирские патриоты утверждали, что именно на американцев походит демократическое по своей сути сибирское общество.

В 1864 году власти устанавливают, что лидерами сибирских сепаратистов являются Серафим Шашков в Красноярске, Григорий Потанин в Томске и Николай Ядринцев в Омске. В мае 1865 года Шашкова арестовывают. В это же время у одного из кадетов Омского кадетского корпуса дежурный офицер обнаружил прокламацию «Патриотам Сибири». Интересно, что кадеты погорели на курении – искали у кадетов запрещенный табак, а нашли «возмутительное воззвание».
По  делу «Общества независимости Сибири» прошла волна арестов. В ходе следствия выяснилось, что большое влияние на формирование сознания Потанина и Ядринцева оказали лекции историка Николая Костомарова, которые они слушали в Петербургском университете. Они характеризовали украинского ученого как «истинного друга областного возрождения» и федералиста.

В итоге, обвинения в «злонамеренных действиях… направленных к ниспровержению существующего в Сибири порядка управления и к отделению ее от империи» были выдвинуты против четырех человек, еще пятнадцати – инкриминировали сообщничество сепаратистам.

Украинско-сибирские параллели

Сто пятьдесят лет назад русские революционеры видели Россию, Украину и Сибирь равноправными субъектами одной федерации. Это и опосредованное участие в деле сибирских сепаратистов Николая Костомарова дает основание сравнить формирование украинской и сибирской идентичностей.
Между прочим, Костомаров сам побывал в ссылке за участие в украинской тайной организации – Кирилло-Мефодиевском братстве. Однако «сибирское подполье» было настроено более радикально, чем украинское Кирилло-мефодиевское братство двадцатью годами ранее. Вышеупомянутый историк Алексей Миллер отмечает, что сибирским сепаратистам вынесли куда более жесткие приговоры, чем кирилло-мефодиевцам (за исключением разве что Тараса Шевченко, но его отдали в солдаты из-за едкой сатиры на императорскую чету, а не за сепаратизм).

В то время Украина – Малороссия, Юго-западный край – в массовом создании воспринималась как куда более русская территория, чем Сибирь или даже Крым. И даже в Галичине, которая тогда была австрийской провинцией, наиболее сильные позиции среди украинцев-русинов в это время были у москвофилов.

В начале ХХ века управляющий делами Сибирской железной дороги высокопоставленный российский чиновник Николай Куломзин по возвращении из Сибири писал, что «в более или менее отдаленном будущем вся страна по ту сторону Енисея неизбежно образует особое отдельное от Росси государство». В отношении Украины до Первой мировой войны так категорично никто не высказывался.

После февральской революции в Петрограде, Украина и Сибирь поначалу двигались в одном направлении. Первый универсал, провозгласивший автономию Украины, был принят Центральной Радой в июне 1917-го. Конференция общественных организаций Сибири утверждает постановление «Об автономном устройстве Сибири» и сибирский бело-зеленый (снег и лес) флаг в августе 1917-го. Независимость УНР провозгласили в январе 1918-го, независимость Сибири – в июле того же года…

По мнению историка Алексея Миллера, «Сибирь вполне могла стать русской Австралией, – резюмирует историк Алексей Миллер. – Но не стала. Среди прочего и потому, что империя вовремя поняла, что надо дробить административно, давить сепаратистов и т. д.». Не будем однако ставить в этой истории точку. Ведь в 2011 г., в рамках общероссийской акции «Хватит кормить Кавказ!», в Новосибирске прошла акция «Хватит кормить Москву!»…

Дмитро Шурхало, для «ОРД»

Немає коментарів:

Дописати коментар