Гоніння на історію в Україні(наш час)

Дніпропетровський музей імені Яворницького. хоч вже давно очолила пані. колишня косомольська активістка Н.І.Капустіна, проте чи пішло це на користь музею? Як направлялась праця музею останній час, чи на донесення української історії козацтва, про що мріяв Дмитро Яворницький, чи навпаки на пропагування досягненнь його винищувачів? Нажаль останні експозиції свідчать лише про останнє. Одна з них. експозиція одного з колекціонерів міста радянської військової уніформи 1935-1991 років СРСР, або виставка присвячена приїзду Катерини другої до міста.  А особисте супроводження директором неофіційної особи з сусідньої Росії по експозиціях музею. остаточно підтвердило те, що ця керманичка музею не вболіває за Україну, а за сусідню державу...Лише в часи правління президента Ющенка музей працював так як мріяв Д.Яворницький .  Це говорить про те, що робота музею направляється владою в усі часи і є ідеологічною складовою керування державою у всі часи. Сучасна влада міста і області як була окупаційною всі  часи так і залишилась, тож і проводиться така ж окупаційна політика, як і в часи радянської влади. Досі продовжуються більше увічнення тих, хто гнобив українців, ніж тих. хто боровся за Україну.(80 років Дніпропетровщини.) Список досягнень музею останні часи можна б було продовжити, проте він невідривно пов'язаний з ідеологією, яку несе ця окупаційна влада. Наприклад по всій2 Україні возили так звану експозицію 50 музеїв, але ж що насправді там було представлене? Пропагування Россійської православної церкви та її філії УПЦ МП та одночасне сусідніми експозиціями цієї виставки пропагувалась і  історія тих, хто знищував цю церкву. комуністів і комсосольців з різних українських областей. Так і це ще не все. в цей же час поряд з музеєм відбувалась ще і добре дійство під назвою "Чисті джерела" на якому пропагувались старі народні промисли, проте воно було перетворене на пропаганду язичництва і те саме відбувалось у одному з залів музею Яворницького експонувалась виставка продаж товарів язичницького спрямування. Просто парадокси на кожному кроці... Проте з радістю відзначу, що в інтернеті музей живе іншим віртуальним життям і в ньому навпаки найбільш розвинений розділ саме української історії і це неймовірно. В україномовному варіанті ж ми узнаємо, про найближчі виставки і це шокує.  «Його ім’ям назване наше місто» виставка присвячена відбіленню імені ката Петровського, що знищив разом з Леніним та Сталіним міліони українців. В експозиції демонструють все. окрім його підпису під постановою 1918 року про взяття заручників. яких в подальшому Ленін наказував знищити  Стан же справ з київськими музеями ще гірший і про це нижче... «Реформовані» музеї: сатана там править бал!  з відкритого листа до Мінкульту  По наших головних музейних центрах прокотилася жахлива хвиля цунамі, що залишила після себе лише друзки фахово потужних колективів, які складалися довгими роками. Мабуть, колись ця хвиля гонінь музейних кадрів навіть увійде до підручників, як увійшли до них репресії 30-х років. І ті, хто організував ці гоніння, вже вписали свої імена в ганебний список душителів нашої культури. Нагадаймо, що нахабну  піратську  заміну керівництва та вигнання професіоналів  з провідних музеїв Києва міністерство культури, кероване сумнозвісним М. Кулиняком та проведене його командою у складі Губіної, Вінграновського, Вечерського, Сердюк, проголосило «оновленням застарілих традицій» та «запровадженням менеджерських новацій». Яка ж атмосфера панує нині в злочинно скалічених  тими музейними душогубами колективах? Ступор у музеї Тараса Шевченка, війна у Лаврі, Художньому музеї, Пирогові, терор і неподобства у Софії, Переяславському заповіднику, безлад у канівському Шевченківському заповіднику, експозицію якого «талановито» спотворено «провідним архітектором» нашої країни Ларисою Скорик. Новому керівництву міністерства культури необхідно буде добре голову поламати, аби до ювілею поета хоч якось виправити вкрай страхітну експозицію канівського музею. У Лаврському заповіднику окрім судових процесів на захист робочих міст та виступів у мас-медіа під псевдонімами  почали лунати відкриті голоси проти засилля та свавілля ставлеників монстра від культури Кулиняка. Напевно, про Кулиняка ми ще почуємо, бо він уже починає формувати свою команду в палаці «Україна», мабуть, забере туди декого із своїх міністерських холуїв, хтось же має допомагати йому дерибанити культуру, не своїми ж руками це робити. Та в музейній сфері  все ще залишаються вкрай шкідливі «кулинчата» - Вінграновські, Вечерські, Сердючки, Прокаєви, Литвинці, Панченки,  тощо.  Як не прикро, вони все ще по-сатанинські правлять бал у музеях… Гоніння і розруха у музеях тривають. Адміністрація Лаврського заповідника гарячково взялася за науковців. Це при тому, що новий гендиректор Л. Михайлина сам доктор наук. Але банда чиновників, що його поставила, залишила на його долю лише нікчемну роль весільного генерала. Все вершить все той же перший заступник В. Панченко – як кажуть родич по колишній дружині Кулиняка, сина якого він виховує, та головний розпорядник коштів – фінансова «богиня» Л.Стиренко. Вони – люди без належної освіти і знань, музейні нувориші – будуть перевіряти та судити, хто є науковцем, а хто – ні, і лише ті, хто потрібний цим високодумним суддям, залишаться, а решту, того, хто насправді займається вивченням пам’яток заповідника, геть! Така ж сама ситуація в Софійському заповіднику. І це не тільки впровадження в життя політики нещодавнього 75-річного ювіляра, тоталітарного академіка П.Толочка по знищенню науки у музеях, це і бажання нових керманичів заповідників вигнати всіх, хто продуктивно  працює на музейній ниві, щоб не заважали, щоб на їхні місця набрати невігласів, рідних і близьких, яких окрім грошей нічого не турбує, і тоді настануть золоті деньки. Можна буде ходити на роботу,  аби вести світські бесіди, бігати по магазинах, пити каву і не тільки каву. Та це тільки для «своїх», а працюють нехай ті, що залишились від погромлених колективів. Тим більше, що наука вже нікому не потрібна, їй - зась. Хай нікчемні «сірі конячки» водять екскурсії і читають лекції, як у добрі радянські часи. Свої ж хай п’ють і весело живуть – а що їм іще залишається, якщо працювати не треба, а грошей до чорта? Он міністерського ставленика в Лаврському заповіднику М.Кучерука, попередника Вінграновського, тверезим ніхто і не бачив. Він же тут на високооплачуваному почесному відпочинку: оковиту п’є,  цигарками закурює і кавою запиває, і в дніпровську далечінь мрійно позирає. От гарно! Та й у Софії нуворишам не гірше. Нещодавно завідувача відділу історичних досліджень Ю. К. у несвідомому від  вжитого  спиртного стані на руках виносили з корпусу, де Сердюк поставила його на місце вигнаної нею на вимогу Толочка доктора наук Н.Нікітенко працювати «на благо» музейної науки. Пана К, ще до його призначення на поважну посаду, не раз помічали добряче напідпитку на теренах Софії. Там у нього є подруга (теж «великий науковець») з якою вони, вживаючи у робочий час гарячливі напої,  з наснагою перемивали кістки науковцям заповідника. Але раніше це робилося потайки, а зараз, коли цей пан, що став відповідальним співробітником заповідника, який він раніше «праведно» громив, без сорому напивається відкрито. Ось така «наукова діяльність» зараз процвітає у провідних заповідниках України. Ось таких «чудових працівників» набрала О. Сердюк! А щоб захистити себе і таких, як вона, «фахівців», у Софійському заповіднику готується новий колективний договір. Юристи, керовані Сердюк, поспішають, намагаючись через цей договір захистити себе і всіх новонабраних, бо запахло смаженим, треба ж якось зберегти свої робочі місця з непомірно накрученими зарплатами, адже так гарно випивати, теревенити про все на світі, пліткувати про всіх і вся за чашкою кави, гуляти по магазинах. А можна й днями слухати по комп’ютеру музику, як це робить зять Сердюк у свій робочий час, бо більше нічого цей взятий нею на керівну посаду «крутий міжнародник» не вміє. Хіба можна позбутися цих фантастичних надбань?   Але, як кажуть, у кожного свої уподобання: хто тихо п’є, хто слухає музику, хто розводить плітки, а дехто, беручи приклад з Сердюк, яка не вагаючись, звільнила фахівців і сплюндрувала їхню роботу, вирішив, що має преференції від генеральної директорки знущатися та звільняти своїх підлеглих. Йдеться про завідувачку музеєм «Кирилівська церква»,  сумновідому в колективі своєю  жорстокістю.  Та вона раптом отримала відсіч, бо її підлеглі повстали проти завідувачки-салтичихи.   Написали колективну скаргу Сердюк, і та «розібралася»: не тільки не припинила знущання і самодурство, але й підтримала гарну та слухняну ученицю. Новонабрані О. Сердюк «справжні фахівці», навчаючись знов-таки в своєї наставниці,  не гребують привласненням  чужих напрацювань і заохочуються в цьому керівництвом заповідника. На сайті заповідника цинічно оприлюднено інформацію про розробку та створення  методичних розробок до нових тематичних екскурсій по пам’ятках заповідника, «представлених»  ставленицею нової директорки С.Зоринець, але  ці нові теми, їхні маршрути, тексти тощо були розроблені та складені задовго до приходу Сердюк з її  недолугою командою. Уявіть собі: Зоринець, яку  на вимогу колективу ганебно вигнали з Лаврського заповідника через профнепридатність, яка не здала жодної екскурсії, Сердюк поставила старшим науковим співробітником. Хіба це не хамська сваволя і  брутальне знущання над законом, совістю і людьми?      Скільки можна  терпіти таке? Закликаємо нових керманичів Мінкультури  негайно покласти край корупції, сваволі і невігластву в музеях, вирішити нагальні кадрові питання і відновити чинність Закону про музеї та музейну справу. Музеї – не приватна лавочка нечистих на руку і позбавлених сумління осіб. Члени Комітету музейного опору http://kyban-news.do.am/publ/reformovani_muzeji_satana_tam_pravit_bal/1-1-0-31 (Цього листа направлено новому Міністру культури. Опубліковано на кількох вільних сайтах. Просимо сайт Музеї України передрукувати цей матеріал в рамках суспільного обговорення ситуації у музейній галузі. Очікуємо реакції Мінкульту!).