Історичні міфи Російської імперії

МІФ 1. "РОСІЯ" - Усі народи іменують і називають себе самі. Зміни назв країн і народів бувають досить часто. Але, чому Росії було потрібно брати собі іноземне назва? Це парадокс, який зустрічається рідко. Адже було б дивно, якби німці раптом стали називати себе не «Deutsche», а взяли б собі назву «Allemand» тобто як їх називають сусіди французи. Але у випадку з Росією це вважається нормальним. Чому? Та тому що просто вигідно. Це ще можна було б зрозуміти, якби допустимо, греки в певний період називали Русь «Руссо», відкрили її для Європи і світу, тобто всі інші народи пізнали Русь саме як «Руссю» від греків - це було б зрозуміло. Але все не так. Цар Петро в 18 столітті бере для Московії заморське назву Русссія, яке не вживалося вже сотні років, а до земель московським взагалі ніколи не застосовувалося, і називає їм країну. Навіщо? Відповідь проста. Для того, щоб Московію стали вважати Руссю, для віддання «старовини» московським царству і що більш важливо для створення основи проведення політики міфічного «збирання земель Русі» - а насправді відвертою загарбницької війни, поневолення і пограбування сусідніх народів. Саме тому Петро і перейменував Русь-Землю Руську споконвічну, в яку те Малоросії та Великоросії, яку ніхто так не називав вже більше 400 років. Навіщо Петру I саме після підкорення Русі - Києва було потрібно брати грецькі назви, пояснювати не треба нікому - в середні віки була Русь і була Московія, а за Петра стала Великоросія і Малоросія, тобто як би Русь не зникла, а в новій якості з'явилася. Історичні ж основи придумали пізніше.


У першому виданні Британської енциклопедії 1771 немає жодних згадок про Російської Імперії. Там написано, що найбільшою країною світу, яка займає майже всю Євразію, є Велика Тартарія. А Московське князівство, куди до цього часу вже посадили правити Романових, є лише однією з провінцій цієї величезної імперії і називається Московської Тартар. Там же представлені карти Європи і Азії, на яких все це добре видно. А вже в наступному виданні Британської енциклопедії вся ця інформація відсутня повністю.

МІФ 2 "Куликовської битви" - Це міф про "звільнення" росіян від монголо-татарського ярма. Однак, Московське князівство перестане платити данину і знайде реальну самостійність тільки після розвалу Орди і розриву з ханствами. А відбудеться це тільки в 16 столітті тобто через кілька сот років.


МІФ 3 «КИЇВ мати міст руських» - як і багато інших історичних штампи, є міфом який має центральне значення в створюваній міфічної історії Росії. Навіть якщо допустити, що Олег сказав ці слова, то ніякого відношення до Московії і вже тим більше до сучасної Росії вони не мають. У ті часи не було ні першої, ні другої. Була Русь. А основними територіями Русі в ті часи були землі сучасної Білорусі та України. Навіть Новгород і Суздаль входили в розуміння Русь, тільки в дуже широкому сенсі цього поняття.

МІФ 4 "ІСТОРІЯ РОСІЇ" - незважаючи на те, що в 18-19 столітті, придворними істориками посилено створюється і пишеться історія нової Росії, в плоть до 1946 року, в академічній історії не було єдиної думки про те, що історія Росії бере початок саме в Києві. Карамзін, письменник романіст, татарин за національністю (з роду Кара Мурзи), першим склав «офіційно» нову версію історії Росії. У Татіщева все було по іншому, але татіщевські архіви зникли майже безслідно. Переписуючи історію, стару «версію» потрібно було обов'язково знищити. Що і зробили .... Багато істориків дотримувалися точки зору, що історія Росії починається з 13-14 століття з формування Московського князівства і пізніше в 14-15 російської народності. І це історично правильно і справедливо. Але в такому випадку, існує інша історична основа і на думку партійного керівництва, нехороша основа, особливо в умовах посилився національного самовизначення в Україні та Білорусії. Виникає питання - що ж відбувалося на 70% території сучасної Росії до того як з'явилося Московське князівство? Загадка і таємниця покрита мороком. У «радянській школі» цього не вчили. Не вчать у російській і зараз. А навіщо? Досточно міфу Карамзіна. Вчили ж міфам імперським та радянським. Чому немає реальної історії більшості територій тобто корінних народів сучасної Росії та й самого російського народу? Є багато варіантів історії Росії, але це все історія царів та імперії, але правдивої історії російського народу немає! Реальна історія і культура народів Росії зведена на рівень місцевого фольклору. Чому історію Уралу і Зауралля, Сибіру, ​​Алтаю і далекого Сходу російські школярі вивчають саме з періоду завоювання Єрмаком, Дежнєва і т.д.? А що до цього там нічого і нікого не було? Не було росіян - значить не було? Так, тому що немає місця в історії Росії нічому «неросійського», немає місця реальній історії народів, які і є ця сама Росія сьогодні. Як не було місця реальної української та білоруської історії, культури та мови народів Середньої Азії в царській Росії і в СРСР. А якщо щось і згадувалося, то або в зменшувальне значення, або тільки про роль вихідців з цих народів у Російській державі, яких відразу ж поспішали оголосити або зробити росіянами. При цьому ці вихідці не мали ні права писати на своїй рідній мові, ні вчитися, а часто і навіть називатися ім'ям свого народу. М.В.Гоголь, подорожуючи по Європі і зупиняючись в одному з пансіонів, при заповненні анкети в графі національність, власноручно по-французьки записав «Ukrainien». Навряд чи великий спісатель міг би собі дозволити це в Петербурзі або Москві. Подібну "нахабство" йому б не пробачили. Це чудовий приклад того, якою була внутрішня політика в царській Росії і що відчував сам Гоголь. Не дарма гасло "Росія - тюрма народів" був відомий усій Європі. Так, сьогодні на Кубані в деяких школах, та й то факультативом, викладають українську мову, тільки вивчається він там як «місцева балачка» тобто навіть не як діалект української мови, а як «непорозуміння». Згадка про українську мову - табу. Чому російський школяр - башкир або татарин, народ якого, має не менше, а більш давню історію, культуру, писемність, літературу ніж "російський" повинен вчити в школі історію своєї країни як бере початок з часів створення Київської Русі? Це не їхня історія, і не історія карелів, мері і т.д. яких вже фактично стерли з етнічної карти на догоду утворення під назвою Росія. Так, в Татарстані та інших регіонах Росії вивчають історію рідного краю - але це швидше рівень етнографічних гуртків, а не вивчення реальної історії свого народу. Справжню ж історію цих народів намагаються підмінити на великий і сильно розпухлий за останні 300 років «великоросійський міф». Вже фактично підмінили.

МІФ 5 "давньоруської і Московська Русь" - термін активно вводиться в 19-20 в. Те, що таким чином Росія намагається вести спадкоємність і показати «старовину» своєї історії це зрозуміло, але цікаво інше. Як ці князі можуть вважатися "давньоруськими" якщо слова «російський» вони не знали? Та й не було тоді такого слова. Було слово Русь і Руський - але на Русі відношення до території сучасної Росії воно точно не мало. Російський філолог Даль наголошував і неодноразово наполягав на тому, що слово «російський» правильно писати з одного «з» - руський, саме це слово похідне від Русь. Закріплення ж назви країни як «Росія», народу як «російського», а громадян як «росіян» - тільки зайвий раз підкреслює штучність даних назв і понять. А поява в сучасному обороті назви «російськомовні» тобто окремої культурно-лінгвістичної одиниці це фактично визнання появи певної національно знеособленої маси, яка є результат «радянської русифікації» народів колишнього СРСР. Дуже б здивувалися князі Київські, якби раптом, дізналися що через тисячу років, держава знаходиться за тисячі кілометрів, буде вважати їх виключно своїми "російськими" древніми предками, а народ, культуру та мову сучасної України на землі якого ці самі Київські князі жили і ким самі були - типу як «історичне непорозуміння». Без коментарів. А адже на цій основі побудована вся історія Росії! Насправді історичне непорозуміння саме Росія - бо немає іншої такої країни в світі, де змішано стільки культур і народів, а історія якої настільки штучна, надумана і неправдива, створена спочатку на догоду політики імперії царської, а пізніше на догоду ідеології імперії радянської.

МІФ 6 «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» (і др писемні пам'ятки.) - Документ був "знайдений" при дивних обставинах, але парадоксально, як міг бути «загублений» настільки важливий історичний документ? Ще більш цікавим є той факт, що копія яка залишилася написана в 18 столітті, тобто саме в той період коли царі Московські посилено писали і творили історію «государства Российского». Той текст, який існує сьогодні це адаптована і прилизана копія 18-19 ст., Яку вперто видають за древній оригінал і зразок «давньоруської мови». Саме так викладають у російських школах.

МІФ 7 «РОСІЯ ЗІБРАЛА ЗЕМЛІ УКРАЇНИ» - від Сяну до Дону - так вимагали Винниченко і Грушевський, у тимчасового уряду Керенського, закріплення меж українських земель - саме за етно-географічекому принципом. Але це було неможливо бо виникало питання: "А де ж тоді власне історичні етно-географічні землі руських?" А відповіді на це воппрос не існує. Дуже часто можна почути ще один міф про те, що Росія зібрала українські землі для України. Можливо і то частково. За ж повинна бути вдячна Україні? За те що подарували полякам Холмщину і Підляшшя? Чи за те, що зникли мільйони українців Курська, Воронежа, Кубані, Рязанщині, Курщини, частини Смоленщини, Брянщини. Орловщини? Ці території мали велике українське населіне. За переписом у Росії 1926 році на цих землях проживало понад 2,2 мільйонів етнічних українців. Але вже в 1939 згадуються лише тисячі. Так, що там говорити - процес йде і сьогодні: перепис 1989 року в Росії - 4,3 млн. українців, перепис 2001 вже українців 2,4 млн. Ось так ....

МІФ 8 «УКРАЇНА - околиця, а СЛОВО ВИГАДАЛИ В 19 СТОЛІТТІ.» - Якщо слідувати логіці, то міліція відбулося не від грецького слова, а від словосчетанія "милі обличчя", а "Росія" від слова "розсіяти"? Втім, тут скоріше як з тієї опери - "кому що хочеться, той те і чує" ..... Досточно відкрити європейські карти 16-19 століття щоб побачити, що слово "Україна" як позначення земель і країни давно відомо в Європі. Почитайте наприклад Боплана (вже йому можна довіряти), який у 17 ст. сам був на українській землі і назвав її на своїй карті не інакше як «Україна - земля козаків.", тому що так себе і совю землю і називав народ України ще задовго до появи Боплана в Україні 17 в. І наоброт ті ж європейські карти 16-19 століття зображують Московію як частина Великої Татарії. Це факти з якими сперечатися складно ....

МІФ 9 "давньоруської билини" - існує міф про те, що це билини 11-13 століть нібито записані в центральній європейської та північної частини Росії. Почнемо з того, що в північній частині Росії навіть в 15-16 столітті мало хто говорив на зрозумілій російській мові, там проживали зовсім інші народи. Насправді всі вони написані і записані в 18-19 столітті, причому адаптовані для масового «народного» читання на усередненому великоросійському говіркою. Цікавий приклад «істинно російської» казки «Колобок» - в російській мові навіть слова «коло» немає, але є в українському та руський, означає «коло» і тільки в такому випадку відразу стає зрозумілий сам персонаж цієї казки. Цікавий і Пушкін. Руслан у Пушкіна - це російський витязь (!). З таким же успіхом «російський витязь» міг носити ім'я Аслан або Нурсултан. І це б не викликало питань у сучасників Пушкіна. Це не викликає сумнівів у Пушкіна, це нормально, він веде мову саме про російською (!) Витязі. І це правда - саме такими часто і були ті, кого називали «російські» витязі в Московському князівстві. Кирюша Міненбаеву (Кирило Мінін) разом з Пожарським стоїть пам'ятник, як істинно «російської» особистості.

МІФ 10 "Возз'єднання УКРАЇНИ І РОСІЇ" - як міг бути загублений договір - документ настільки величезної важливості? Залишилися тільки копії. Ну, а коли немає оригіналу, то і дитині зрозуміло що - можна розповідати будь-які казки і створювати чергові легенди і міфи про "возз'єднання". Ніякого "возз'єднання" небуло, був венний і релігійний союз. А Московія пізніше зневаживши всі умови договору просто напросто захопила владу.

МІФ 11 "ВОЛГА - РОСІЙСЬКА РІКА" - історично Поволжі це татарське ханство і батьківщина волзьких булгар мали там свою державу, задовго до появи Москви і формування т.зв «руських». Остаточне підкорення Поволжя відбувається тільки в 18-19 в. При цьому і сьогодні 60% жителів Поволжя це "луноликих" населення, тобто з явно не руським розрізом очей і в більшості сповідує іслам.

МІФ 12 «РУССКИЕ І РОСІЯ» - цікаво хто з мері, села, мордви, вепсів, комі, удмуртів, перм'яків, мещери, чуді та ін народів які населяли більшу частину Росії в середні віки, вважав себе росіянином або говорив по-російськи? Ніхто. Може неодноразово насильницьки хрещені татари Казані, Поволжя, Сибіру були росіянами? Теж немає. Так, де ж «споконвічні російські землі», де їх російські споконвічні території? Де какноніческая Росія? Її немає. Ці землі лежать навколо Москви? Можливо. Росією всякі «вчені» жириновські і Леонтьєва називають і Україну і Білорусію, але вважають і Комі і Бурятію і Якутію теж Росією. Парадокс? Виходить, що Росії немає. А де ж саме сама вона Росія? Де її «російське серце» так сказати? Де її етно-географічна батьківщина? У Києві? Смішно ...... і сумно одночасно, тому як не правда. Чому неможливо на карті показати, де ж власне споконвічна етнокультурна земля росіян? Тому, що такої землі немає. Можливо, хтось скаже, що Новгород, Суздаль, Ростов дали життя Московії та Росії, що після Києва і туди «переїхала» Русь. Але це ж відверта брехня і міф створений імперськими «істориками» в 19 столітті. Новгород і Суздаль стають частиною Московії тільки при Івані Грозному після рагрома і розграбування. А до цього вони вважалися окремими князівствами, зі своїми укладами життя, специфічною мовою, культурою і менталітетом який відрізнявся від московського. А якщо відкинути весь цей «великоросійський» шовіністична маячня. Давайте подивимося прямо і реально хто, де жив і на якій землі? Що вийде? А вийде ось що. 1. Меря, весь, мурома, вепси і т.д. не Русь - ці народи де жили в 8-10 столітті, там жили і в 12-14, але там їх вже НІ сьогодні бо всі вони в 15-16 столітті й ​​пізніше «росіяни» стали. 2. Кривичі, дреговичі, сіверці, поляни - Русь, пізніше всі ці землі руські - люд руський, мову руський, себе русини називали і там, де жили в 9-10 столітті ТАМ І ЖИВУТЬ СЬОГОДНІ в 21 столітті - і сьогодні називаються українці і білоруси. Новгород і Суздаль були захоплені і практично знищені, вольності і порядки існували в них були заборонені спеціальними указами Московських князів. Знати і купців або просто вбивали, або змушували переїжджати в Москву. Дике Московське царство формувалося вогнем і мечем, жило війнами. Війни і були тією м'ясорубкою, яка переварювала малі народи і створювала новий народ «московсько-російський». Інакше кажучи, "російська людина" - це носій "російської культури і придуманої історії", що сформувалася в 15-17 столітті і искуственно "сістематізірвоанной" завдяки політиці Петра I і пізніше в 18-19 столітті завдяки діяльності мужів російської науки і культури, а пізніше при радянській владі завдяки «правильному» утворення народів СРСР. В СРСР всім були відомі освітні інтернати в Середній Азії і Сибіру. Дітей забирали з сімей, на багато місяців. Далеко від дому, під виглядом безкоштовного обов'язкового (!) Освіти проводилася звичайна русифікація. Діти втрачали мову, культуру, навички ремесел, господарювання своїх предків, відривалися від традиційного способу життя - таким чином, під «благий» вивіскою доступної освіти була знищена ідентичність багатьох народів Росії. Сумна доля і доля народів Півночі та Сибіру відома всім - майже поголовне пияцтво, зникнення ідентичності, традиційних промислів і зміна традиційного способу життя. Що далі? Вимирання або повна русифікація. Писемність татар, чувашів, калмиків? Нас вчили в школі що такий ніколи не було, а російські навчили їх писати і читати. Майже так .... Тільки спочатку, росіяни відібрали у цих народів власну грамоту на основі арабського письма, потім в 1920х змусили писати по латині, ну а потім в 1930-40х перевели плавно на кирилицю. Зрозуміло, що їх історична спадщина як би стало і не їх .... тому що написано по іншому. Вже давно в Росії "російським" вважається той, у кого рідна (перший) мова - російська. тобто "Російський" і "російськомовний" - поняття еквівалентні. «Російськими» сьогодні є дуже багато татари, удмурти, башкири, чуваші, Колмиков, якути, буряти і т.д. яких насильно хрестили, починаючи ще з часів Івана Грозного, Петра 1 і до Столипіна.Вся система освіти та суспільно-політичного укладу також працювала на появу «руських» серед тих народів, які навіть слов'янами не є. Сьогодні важко сказати скільки «руських» в самій Росії є слов'янами за походженням. Очевидно меншість, менше 50%. Офіційна статистика не відображає цієї дійсності. У цьому зв'язку дуже цікаві заяви політиків і навіть президента Росії про захист прав «російськомовних» в сусідніх країнах. Чи не так? А по суті це нова версія старого міфу про «збиранні земель руських». Тільки сьогодні мова йде про збирання людей і земель «російськомовних». За цим стоїть звичайна спроба прикрити неоімперські агресивні наміри, ні більше ні менше. Перепис 1926 року - в Россі на території Брянської, Курської, Смоленської, Рязанської областей налічується більше 2 млн. українців. Але вже в 1939 році їх менше 400 тисяч. За переписом 1989 року в Росії проживало 4,6 мільйона українців, в 2001 вже тільки 2,4 мільйона. Куди ж поділися два мільйони? За період з 1900х по 1990х на території європейської та південній частині сучасної Росії, а також в Сибіру було асимільоване близько 10-15 мільйонів українців - і це тільки за офіційними даними переписів Росії. А скільки було таких асимільованих білорусів, татар, башкирів, бурятів, калмиків і дітей з мішаних шлюбів, які по «заведеним правилом» ставали звичайно росіянами? Десятки і десятки мільйонів. Ось це і є сучасний російський народ т.зв. росіяни. Феномен «кріпосного права» це феномен істинно московський і він багато що пояснює. У всьому світі рабами були представники інших народів і рас. І тільки в Росії рабами було своє ж населення. Втім, це не дивно, князі Московського царства ставилися до народу не інакше як до чужинців, а назва «чернь» було назвою власного народу, що відмінно демонструє ставлення до цього самого народу. Але і сам народ, змушений був ставитися до князів як раб до господаря. Рабське поклоніння перед знаттю і чиновниками характерно для Сходу, це все елементи азіатської культури, яка і стала невід'ємною частиною Московії. До укладення союзу України з Росією в 1654 селяни в Україні були вільні - жили не легко, але вони не були нічиєю власністю і працювали на себе. А в містах діяло Магдебурзьке право. Містам Московії таке було не відомо. Саме тому поступово народ проживав на території істинної Русі (в більшості своїй це сучасна Україна і Білорусь) і який називав історичну віру свою, мову свій і себе - руським, пізніше при більш тісних контактах з Московською державою в 17 столітті зрозумів, що сам він може бути ким завгодно, але тільки не тим мосКовітом, москалем «російським», тобто не в тому розумінні «російським» яке в це слово вкладали в Московії. Саме в цей період складається чітка самоідентифікація жителів України як народу Русі, які не є «московськими росіянами». Саме тому виходить на світло стару назву «моя крайіна, вкрайіна» - Україна. Цим самим протівопосталялось назву "вкрайіна" як моя країна, "загальним" для росіян і українців назвою Великоросія. Московія ж навпаки починає посилено асимілювати народи. Насильно хрестити татар і язичників півночі. Указом Петра татарам брали християнство належало навіть звільнення від податків на 3 роки. А Столипін навіть землю безкоштовно давав, правда в Сибіру .... Можливо, в ті часи 17 в. і бере свої корені українська ідея протиставлення себе Росії. Ну не бажав народ Руси-України називатися по-московськи «російським» - він таким не був, він був завжди руським, але це різні речі, які Росія намагається підмінити і змішати. Русь Мала і Русь Велика - так перекладається назва Руссия Міноріс але ніяк не Малоросія. Знав це і цар Петро і саме тому знову з'явилося на світ слово «Великоросія» і «Малоросія». Які вже майже втратили за сотні років свої значення. Самі російські селяни, як писав посол Австрії в кінці 16 століття, на питання хто вони за національністю відповідали - селяни чи християни, тобто абсолютно не ідентифікували себе росіянами. А про назву своєї країни «Росія» говорили, що земля їх називається «Розпорошені» тому, що «народ наш розсіявся по цій землі багато».

МІФ 13 «РОСІЙСЬКА ДУША» - загадкова, як ще люблять говорити в Росії. Насправді дана «загадковість» досить умовна і не є секретом. Відповідь проста, це плід взаємодії азіатської та європейської культури, адже саме на стику цих двох культур з'явилася і створювалася так звана російська нація і держава. Росіяни - азіати в Європі і європейці в Азії. Москва столиця - «Азіопи»?

МІФ 14 "РОСІЙСКA МОВА" - великий і могутній, саме так нас вчили в школі, це він «перший», а всі інші слов'яни навколо нього. Російський сформувався в 16-17 століттях, а граматика і лад створені ще пізніше вже Ломоносовим, який взявши за основу підручники і книги Руських князівств ВКЛ створював, крок за кроком, граматику і лад російської мови. А Пушкін привніс в сей мову багато цікавого і нового. При цьому сьогодні посилено подається думка, що український це "ополячений" російську мову тому, що в ньому ніби багато польських слів. Але цим просто намагаються пояснити його відмінність від російського для самих же росіян - щоб не замислювалися про зайву. Насправді, за цим ховається спроба прикрити величезну кількість запозичень в російській мові з тюркських мов, особливо татарського, мов фіно-угрів, мері, веся, чуді тобто русифікованих народів уральської та північної частини сучасної Росії. А на ділі, слів в українській більше не польських, а общесловянскіх, саме тому білорус і українець краще російського розуміє польський і чеський, сербсько-хорватську та ще краще Словацького. Ну, а словацької окупації України вже точно не було. Лексика ж з білоруською мовою збігається на 60%. І це чітко показує який саме народ має справжні, а не вигадані, історичні та культурні корені і на якій території - на території істинної Русі, а не вигаданої "Московії". Тому що ці два народи і є спадкоємці і продовжувачі Русі. Відомий російський лінгвіст Даль писав, що не міг повноцінно спілкуватися з селянами в Підмосков'ї. Вони не розуміли ту мову, на якому він говорив і вивчав. І це відбувалося всього в 100-150 верстах від Москви, що ж можна говорити про російській глибинці? Неодноразово Даль заявляв, що мова Русі називається руським, і пишеться саме з одним «с», але Даля ніхто не слухав, прислухалися до указам Петра I. А адже саме руським називали свою мову на Русі і старі в Україні навіть в 20-му столітті , але чітко протиставляючи його мові московським який є новопрідуманний "російський" з 2-ма "з". Про походження багатьох «споконвічно російських» слів, в "російськості" цих слів, сьогодні не виникає сумніву навіть у викладачів російської мови в самій Росії. Однак якщо проаналізувати лексичний склад російської мови, то виявляється, що від слов'янських мов залишилося в ньому не дуже багато. Але залишилося достатньо від штучного і використовувався тільки для письма та служби церковнослов'янської. І це не дивно бо Ломоносов брав за основу саме церковнослов'янська і використовуючи підручники вчених руських мужів Русі середніх віків - в той час частини Великого Князівства Литовського, створював і систематизував московський російську мову. Саме тому сучасна російська мова пронизаний багатьма запозиченнями з церковнослов'янської, який на Русі до кінця 17 століття виконував функцію писемної мови. Величезна кількість слів прийшло в російську з мов уральських народностей і з фіно-угорських мов північній і європейської частини Росії - вепсів, мері, комі, весі, Муром, фінов, угрів. По мірі завоювання і заселення цих територій люд Московського князівства стикався з явищами, назвами предметів у місцевих народів і переймав їх для позначень у власній мові.

Так, наприклад «російська» околиця походить від Карельського. okollisa, волость від карелів. волості, фін. волостей, округ (а) від карелів. okruuka, комі oukruga, село від вепс. deruun, Дерон, derevn, цвинтар від вепс. рagast і карелс. pogostu, селище від Карельського. посольку, гряда від Карельського. kriadu (а), капуста від Карело-Фінської. kapustahuuhta, нива від Карело-Фінської. niiva, город від карелів. ogrodu і комі akgarod, порожньо, пустку від карелів. puustos і вепс., puust, садиба від карелів. і комі usat'bu, ділянка від карл. ucuasku, галявина від карелів. pluanu, гай від карелів. roshsu і комі rossha, roshta, тундра від прибалт-фінськ. Tunturi, tuntur, канава від карелів. kanoava, konuava, ставок від карел.і ср.фінск. pruttu, pruudu, брід від карелів. brodu і комі brцdu, верста від комі ісп і карелів. Virsta, шлях від карелів. puwtti і комі "Путіна" (походження прізвища Путін), віз, тележніца від карелів. віз і комі telezhnei, стежка від карелів. troppu і комі trioppu, гак від Карело-Фінської. kruwga, kruwkka, волок від комі vцlek, vцlцk, місце від карел.і комі Місця, кряж (крутий берег) від вепс. krдz, Крез, вир від комі-карелів. omutta, випадіння від карелів. plesatti, криниця від фінськ-карелів. rodniekku, rodňikka, бугор від карелів. buguriccu і т.д. і т.д. Хтось може заперечити, що ці слова на оборот прийшли з російської в карелльскій, вепс. і т.д. Але, на жаль, це не так, схожих з ними однокореневих слів майже немає в інших слов'янських мовах.
Для російської людини саме такі слова звучать особливо «по-російськи» він з ними живе століттями, при цьому білоруські та українські слова здаються чужими (звідси версія про ополячення) - адже саме ці народи завжди жили і живуть на Русі істинної і є носіями її культури. Пізніше деякі слова північних народів потрапили і в українську і білоруську мови вже через русифікацію. Але відбувався і зворотний процес. Наприклад, такі слова як квиток, станція, могила, село, хутір, і т.д. були запозичені в комі, карельський та інші мови з російської мови. Про багатьох тюркських, іранських та європейських запозиченнях в російській мові також знають лише лінгвісти: ТОВАР, КІНЬ, САРАЙ, КАРАВАН, АРБУЗ, СОБАКА, ХЛІБ, ГУРТКА, ПАРАСОЛЬКА, КОТ, МАВПА, БЛОКНОТ, краватки, КОМПОТ, МУЗИКА, ТРАКТОР, ТАНК, ГАВАНЬ, ПАРУС, ІКОНА, ЦЕРКВА, СПОРТ, РИНОК, ВОКЗАЛ, МАШИНА, ГОЛ, хата, СКЛО, ОСЕЛЕДЕЦЬ, СУП, стільці, столи, ОГІРОК, котлети, КАРТОПЛЯ, каструлі, тарілки, ЦУКОР, ХОР, ІДИЛІЯ, ПОЕЗІЯ, ГОСПІТАЛЬ, ЯРМАРОК, ШАНС, АЗАРТ, ТЕНТ, МАЙОНЕЗ, ДІМ, ШАМПУНЬ, ПРОБЛЕМА, СИСТЕМА, ТЕМА і багато тисяч інших, і це без урахування латинізмів і ранніх запозичень з грецької мови. Науково-технічний лексикон російської мови майже на 100% складається з голландських, німецьких, англійських запозичень. Суспільно-політична лексика складається майже на 100% повністю з грецьких, французьких і англійських запозичень. Так де ж власне сам «великий і могутній» російську мову? І про яку «давньоруський» можна взагалі говорити? Російська мова, як гілка східнослов'янського - по суті гримуча суміш письмового церковнослов'янської (искуственного, не розмовної мови!) З десятками різних мов завойованих, поневолених і асимільованих народів. Це природний процес - при тісному контакті не тільки завойовник насаджує своє, але і сам запозичує чуже. Імперські ж і радянські історики скрізь, де тільки можна, термін «східнослов'янський» заміняли на міфічний «давньоруський». Але не було такого народу, не було ніколи мови такого. У Києві говір був свій, в Новгороді зовсім інший. Писали по-церковнослов'янською, але на цій мові ніхто ніколи не говорив! Навіщо ж брехати і створювати міф про «давньоруський»? Дуже вже царям московським давнину хотілося.

МІФ 15 "БАГАТСТВО РОСІЇ" - чим володіє російський народ, крім земель і багатств інших захоплених народів? Нічим. Що мають корінні народи Росії від такого володіння? Нічого. А ось Кремль має, і має не мало ... У «злий», «капіталістичної» і «західної» Канаді - не тільки індіанці, а всі жителі "видобувних провінцій" отримують щорічну ренту за використання ресурсів і надр землі на якій вони живуть. Держава ділиться прибутком з тими, кому цей прибуток належить по праву! Наприклад, в 2005 всі жителі, провінції Альберта в Канаді, після стрибка цін на нафту отримали додатково виплату по 400-500 доларів кожен, включаючи немовлят. Ось так, роблять в реально цивілізованих, демократичних країнах. Що зробили в Росії отримавши надприбуток? Збільшили витрати на озброєння. І за нафто-газо-долари стали ще більше загрожувати сусідам і влаштовувати газові і торгові війни. "А че, гроші чай є, можна і пограти в політекономію". А на народ плювати, як і завжди. Що мають реально малі народи Росії від експлуатації їх надр? Північну надбавку до зарплати і тут же націнку за II і III категорії? Як і в царські часи, як і в радянському, так і сьогодні - нічого не мають. Один треп імперський. А це і є показник реальних цілей держави, і того куди воно йде.

МИФ 1. „РОССИЯ” – Все народы именуют и называют себя сами. Изменения названий стран и народов бывают довольно часто. Но, почему России потребовалось брать себе иностранное название? Это парадокс, который встречается редко. Ведь было бы странно, если бы немцы вдруг стали называть себя не «Deutsche», а взяли бы себе название «Allemand» т.е. как их называют соседи французы. Но в случае с Россией это считается нормальным. Почему? Да потому что просто выгодно. Это еще можно было бы понять, если бы допустим, греки в определенный период называвшие Русь «Руссией», открыли ее для Европы и мира, т.е. все другие народы узнали Русь именно как «Руссию» от греков – это было бы понятно. Но все не так. Царь Петр в 18 веке берет для Московии заморское название Русссия, которое не употреблялось уже сотни лет, а к землям московским вообще никогда не применялось, и называет им страну. Зачем? Ответ прост. Для того, чтобы Московию стали считать Русью, для предания «древности» московскому царству и что более важно для создания основы проведения политики мифического «собирания земель Руси» – а на самом деле откровенной захватнической войны, порабощения и разграбления соседних народов. Именно поэтому Петр и переименовал Русь-Землю Руську исконную, в какую то МалоРоссию и ВеликоРоссию, которую никто так не называл уже более 400 лет. Зачем Петру I именно после покорения Руси – Києва потребовалось брать греческие названия, объяснять не нужно никому – в средние века была Русь и была Московия, а при Петре стала Великороссия и Малороссия, т.е. как бы Русь не исчезла, а в новом качестве появилась. Исторические же основы придумали позже.

В первом издании Британской энциклопедии 1771 года нет никаких упоминаний о Российской Империи. Там написано, что самой большой страной мира, занимающей почти всю Евразию, является Великая Тартария. А Московское княжество, куда к этому времени уже посадили править Романовых, является лишь одной из провинций этой огромной империи и называется Московской Тартарией. Там же представлены карты Европы и Азии, на которых всё это хорошо видно. А уже в следующем издании Британской энциклопедии вся эта информация отсутствует полностью.

МИФ 2 „КУЛИКОВСКАЯ БИТВА” – Это миф об „освобождении” русских от монголо-татарского ига. Однако, Московское княжество перестанет платить дань и обретет реальную самостоятельность только после развала Орды и разрыва с ханствами. А произойдет это только в 16 веке т.е. через нескольк сот лет.

МИФ 3 «КИЕВ МАТЬ ГОРОДОВ РУССКИХ» – как и многие другие исторические штампы, является мифом который имеет центральное значение в создаваемой мифической истории России. Даже если допустить, что Олег сказал эти слова, то никакого отношения к Московии и уж тем более к современной России они не имеют. В те времена не было ни первой, ни второй. Была Русь. А основными территориями Руси в те времена были земли современной Беларуси и Украины. Даже Новгород и Суздаль входили в понимание Русь, только в очень широком смысле этого понятия.

МИФ 4 „ИСТОРИЯ РОССИИ” – несмотря на то, что в 18-19 веке, придворными историками усиленно создается и пишется история новой России, в плоть до 1946 года, в академической истории не было единого мнения о том, что история России берет начало именно в Киеве. Карамзин, писатель романист, татарин по национальности (из рода Кара Мурзы), первым сочинил «официально» новую версию истории России. У Татищева все было по другому, но татищевские архивы исчезли почти бесследно. Переписывая историю, старую «версию» нужно было обязательно уничтожить. Что и сделали…. Многие историки придерживались точки зрения, что история России начинается с 13-14 века с формирования Московского княжества и позже в 14-15 русской народности. И это исторически правильно и справедливо. Но в таком случае, существует другая историческая основа и по мнению партийного руководства, нехорошая основа, особенно в условиях усилившегося национального самоопределения в Украине и Белоруссии. Возникает вопрос – что же происходило на 70% территории современной России до того как появилось Московское княжество? Загадка и тайна покрытая мраком. В «советской школе» этого не учили. Не учат в российской и сейчас. А зачем? Досточно мифа Карамзина. Учили же мифам имперским и советским. Почему нет реальной истории большинства территорий т.е. коренных народов современной России да и самого русского народа? Есть много вариантов истории России, но это все история царей и империи, но правдивой истории русского народа нет!!! Реальная история и культура народов России сведена на уровень местного фольклора. Почему историю Урала и Зауралья, Сибири, Алтая и дальнего Востока российские школьники изучают именно с периода завоевания Ермаками, Дежневыми и т.д.? А что до этого там ничего и никого не было? Не было русских – значит не было!? Да, потому что нет места в истории России ничему «нерусскому», нет места реальной истории народов, которые и есть эта самая Россия сегодня. Как не было места реальной украинской и белорусской истории, культуре и языку народов Средней Азии в царской России и в СССР. А если что и упоминалось, то либо в уменьшительном значении, либо только о роли выходцев их этих народов в Российском государстве, которых сразу же спешили объявить или сделать русскими. При этом эти выходцы не имели ни права писать на своем родном языке, ни учиться, а часто и даже называться именем своего народа. Н.В.Гоголь, путешествуя по Европе и останавливаясь в одном из пансионов, при заполнении анкеты в графе национальность, собственноручно по-французски записал «ukrainien». Вряд ли великий списатель мог бы себе позволить это в Петербурге или Москве. Подобную „наглость” ему бы не простили. Это отличный пример того, какой была внутренняя политика в царской России и что чувствовал сам Гоголь. Не зря лозунг „Россия – тюрьма народов” был известен всей Европе. Да, сегодня на Кубани в некоторых школах, да и то факультативом, преподают украинский язык, только изучается он там как «местная балачка» т.е. даже не как диалект украинского языка, а как «недоразумение». Упоминание об украинском языке – табу. Почему российский школьник – башкир или татарин, народ которого, имеет не менее, а более древнюю историю, культуру, письменность, литературу чем „русский” должен учить в школе историю своей страны как берущую начало со времен создания Киевской Руси? Это не их история, и не история карелов, мери и т.д. которых уже фактически стерли с этнической карты в угоду образования под названием Россия. Да, в Татарстане и других регионах России изучают историю родного края – но это скорее уровень этнографических кружков, а не изучения реальной истории своего народа. Настоящую же историю этих народов пытаются подменить на большой и сильно распухший за последние 300 лет «великороссийский миф». Уже фактически подменили.

МИФ 5 „ДРЕВНЕРУССКИЕ И МОСКОВСКЯ РУСЬ” – термин активно вводится в 19-20 в. То, что таким образом Россия пытается вести преемственность и показать «древность» своей истории это понятно, но интересно другое. Как эти князья могут считаться „древнерусскими” если слова «русский» они не знали!? Да и не было тогда такого слова. Было слово Русь и Руський – но на Руси отношения к территории современной России оно точно не имело. Российский филолог Даль подчеркивал и неоднократно настаивал на том, что слово «русский» правильно писать с одной «с» – руський, именно это слово производное от Русь. Закрепление же названия страны как «Россия», народа как «русского», а граждан как «россиян» – только лишний раз подчеркивает искусственность данных названий и понятий. А появление в современном обороте названия «русскоязычные» т.е. отдельной культурно-лингвистической единицы это фактически признание появления некой национально обезличенной массы, которая есть результат «советской руссификации» народов бывшего СССР. Очень бы удивились князья Киевские, если бы вдруг, узнали что через тысячу лет, государство находящееся за тысячи километров, будет считать их исключительно своими “русскими” древними предками, а народ, культуру и язык современной Украины на земле которого эти самые Киевские князья жили и кем сами были – типа как «историческое недоразумение». No comments. А ведь на этой основе построена вся история России!!! На самом деле историческое недоразумение именно Россия – ибо нет другой такой страны в мире, где смешано столько культур и народов, а история которой столь искусственна, надуманна и неправдива, создана сначала в угоду политики империи царской, а позже в угоду идеологии империи советской.

МИФ 6 «СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ» (и др. письменные памятники) – документ был „найден” при странных обстоятельствах, но парадоксально, как мог быть «утерян» столь важный исторический документ? Еще более интересен тот факт, что копия которая осталась написана в 18 веке, т.е. именно в тот период когда цари Московские усиленно писали и создавали историю «государства Российского». Тот текст, который существует сегодня это адаптированная и прилизанная копия 18-19 вв., которую упорно выдают за древний оригинал и образец «древнерусского языка». Именно так преподают в российских школах.

МИФ 7 «РОССИЯ СОБРАЛА ЗЕМЛИ УКРАИНЫ» – от Сяна до Дона – так требовали Винниченко и Грушевский, у временного правительства Керенского, закрепления границ украинских земель – именно по этно-географичекому принципу. Но это было невозможно ибо возникал вопрос: „А где же тогда собственно исторические этно-географические земли русских?” А ответа на этот воппрос не существует. Очень часто можно услышать еще один миф о том, что Россия собрала украинские земли для Украины. Возможно и то отчасти. За же должна быть благодарная Украина? За то что подарили полякам Холмщину и Подляшье? Или за то, что исчезли миллионы украинцев Курска, Воронежа, Кубани, Рязанщины, Курщины, части Смоленщины, Брянщины. Орловщины? Эти территории имели большое украинское населине. По переписи в России 1926 году на этих землях проживало более 2,2 миллионов этнических украинцев. Но уже в 1939 упоминаются лишь тысячи. Да, что там говорить – процесс идет и сегодня: перепись 1989 года в России – 4,3 млн. украинцев, перепись 2001 уже украинцев 2.4 млн. Вот так….

МИФ 8 «УКРАИНА – ОКРАИНА, А СЛОВО ПРИДУМАЛИ В 19 ВЕКЕ.» – если следовать логике, то милиция произошло не от греческого слова, а от словосчетания „милые лица”, а „Россия” от слова „рассеять”? Впрочем, здесь скорее как из той оперы – „кому что хочется, тот то и слышит”….. Досточно открыть европейские карты 16-19 века чтобы увидеть, что слово „Украина” как обозначение земель и страны давно известно в Европе. Почитайте например Боплана (уж ему можно доверять) который в 17 в. сам был на украинской земле и назвал ее на своей карте не иначе как „Украина – земля козаков.”, потому что так себя и совю землю и называл народ Украины еще задолго до появления Боплана в Украине 17 в. И наоброт те же европейские карты 16-19 века изображают Московию как часть Большой Татарии. Это факты с которыми спорить сложно….

МИФ 9 „ДРЕВНЕРУССКИЕ БЫЛИНЫ” – существует миф о том, что это былины 11-13 веков якобы записанные в центральной европейской и северной части России. Начнем с того, что в северной части России даже в 15-16 веке мало кто говорил на понятном русскому языке, там проживали совсем другие народы. На самом деле все они написаны и записаны в 18-19 веке, причем адаптированы для массового «народного» чтения на усредненном великорусском наречии. Интересен пример «истинно русской» сказки «Колобок» – в русском языке даже слова «коло» нет, но есть в украинском и руськом, означает «круг» и только в таком случае сразу становится понятен сам персонаж данной сказки. Интересен и Пушкин. Руслан у Пушкина – это русский (!) витязь. С таким же успехом «русский витязь» мог носить имя Аслан или Нурсултан. И это бы не вызывало вопросов у современников Пушкина. Это не вызывает сомнений у Пушкина, это нормально, он ведет речь именно о русском (!) витязе. И это правда – именно такими часто и были те, кого называли «русские» витязи в Московском княжестве. Кирюше Миненбаеву (Кирилл Минин) вместе с Пожарским стоит памятник, как истинно «русской» личности.

МИФ 10 „ВОССОЕДИНЕНИЕ УКРАИНЫ И РОССИИ” – как мог быть утерян договор – документ столь огромной важности? Остались только копии. Ну, а когда нет оригинала, то и ребенку понятно что – можно рассказывать любые сказки и создавать очередные легенды и мифы об „воссоединении”. Никакого „воссоединения” небыло, был венный и религиозный союз. А Московия позже поправ все условия договора просто напросто захватила власть.

МИФ 11 „ВОЛГА – РУССКАЯ РЕКА” – исторически Поволжье это татарское ханство и родина волжских булгар имевших там свое государство, задолго до появления Москвы и формирования т.н «русских». Окончательное покорение Поволжья происходит только в 18-19 в. При этом и сегодня 60% жителей Поволжья это „луноликое” население, т.е. с явно не руським разрезом глаз и в большинстве исповедующее ислам.

МИФ 12 «РУССКИЕ И РОССИЯ» – интересно кто из мери, веси, мордвы, вепсов, коми, удмуртов, пермяков, мещеры, чуди и др. народов которые населяли большую часть России в средние века, считал себя русским или говорил по-русски? Никто. Может неоднократно насильственно крещенные татары Казани, Поволжья, Сибири были русскими? Тоже нет. Так, где же «исконные русские земли», где их русские исконные территории? Где какноническая Россия? Ее нет. Эти земли лежат вокруг Москвы? Возможно. Россией всякие «ученые» жириновские и леонтьевы называют и Украину и Белоруссию, но считают и Коми и Бурятию и Якутию тоже Россией. Парадокс? Получается, что России нет. А где же именно сама она Россия? Где ее «русское сердце» так сказать? Где ее этно-географическая родина? В Киеве? Смешно……и печально одновременно, потому как не правда. Почему невозможно на карте показать, где же собственно исконная этнокультурная земля русских? Потому, что такой земли нет. Возможно, кто-то скажет, что Новгород, Суздаль, Ростов дали жизнь Московии и России, что после Киева и туда «переехала» Русь. Но это же откровенное вранье и миф созданный имперскими «историками» в 19 веке. Новгород и Суздаль становятся частью Московии только при Иване Грозном после рагрома и разграбления. А до этого они считались отдельными княжествами, со своими укладами жизни, специфическим языком, культурой и менталитетом который отличался от московского. А если отбросить весь этот «великороссийский» шовинистический бред. Давайте посмотрим прямо и реально кто, где жил и на какой земле? Что получится? А получится вот что. 1. Меря, весь, мурома, вепсы и т.д. не Русь – эти народы где жили в 8-10 веке, там жили и в 12-14, но там их уже НЕТ сегодня ибо все они в 15-16 веке и позже «русские» стали. 2. Кривичи, дреговичи, сиверцы, поляне – Русь, позже все эти земли руськие – люд руський, язык руський, себя русины называли и там, где жили в 9-10 веке ТАМ И ЖИВУТ СЕГОДНЯ в 21 веке – и сегодня называются украинцы и белорусы. Новгород и Суздаль были захвачены и практически уничтожены, вольности и порядки существовавшие в них были запрещены специальными указами Московских князей. Знать и купцов либо просто убивали, либо заставляли переезжать в Москву. Дикое Московское царство формировалось огнем и мечем, жило войнами. Войны и были той мясорубкой, которая переваривала малые народы и создавала новый народ «московско-русский». Иначе говоря, “русский человек” – это носитель „русской культуры и придуманной истории”, сформировавшейся в 15-17 веке и искуственно „систематизирвоанной” благодаря политике Петра I и позже в 18-19 веке благодаря деятельности мужей российской науки и культуры, а позже при советской власти благодаря «правильному» образованию народов СССР. В СССР всем были известны образовательные интернаты в Средней Азии и Сибири. Детей забирали из семей, на многие месяцы. Вдали от дома, под видом бесплатного обязательного (!) образования проводилась обычная русификация. Дети теряли язык, культуру, навыки ремесел, хозяйствования своих предков, отрывались от традиционного образа жизни – таким образом, под «благой» вывеской доступного образования была уничтожена идентичность многих народов России. Печальная участь и судьба народов Севера и Сибири известна всем – почти поголовное пьянство, исчезновение идентичности, традиционных промыслов и изменение традиционного образа жизни. Что дальше? Вымирание или полная русификация. Письменность татар, чувашей, калмыков? Нас учили в школе что такой никогда не было, а русские научили их писать и читать. Почти так…. Только сначала, русские отобрали у этих народов собственную грамоту на основе арабского письма, потом в 1920х заставили писать по латыни, ну а потом в 1930-40х перевели плавно на кирилицу. Понятно, что их историческое наследие как бы стало и не их….потому что написано по другому. Уже давно в России “русским” считается тот, у кого родной (первый) язык – русский. т.е. “русский” и “русскоязычный” – понятия эквивалентные. «Русскими» сегодня являются очень многие татары, удмурты, башкиры, чуваши, колмыки, якуты, буряты и т.д. которых насильственно крестили, начиная еще со времен Ивана Грозного, Петра 1 и до Столыпина. Вся система образования и общественно-политического уклада также работала на появление «русских» среди тех народов, которые даже славянами не являются. Сегодня трудно сказать сколько «русских» в самой России являются славянами по происхождению. Очевидно меньшинство, менее 50%. Официальная статистика не отражает этой действительности. В этой связи очень интересны заявления политиков и даже президента России о защите прав «русскоязычных» в соседних странах. Не так ли? А по сути это новая версия старого мифа о «собирании земель русских». Только сегодня речь идет о собирании людей и земель «русскоязычных». За этим стоит обычная попытка прикрыть неоимперские агрессивные намерения, ни больше ни меньше. Перепись 1926 года – в Росси на территории Брянской, Курской, Смоленской, Рязанской областей насчитывается более 2 млн. украинцев. Но уже в 1939 году их менее 400 тысяч. По переписи 1989 года в России проживало 4.6 миллиона украинцев, в 2001 уже только 2.4 миллиона. Куда же делись 2 миллиона? За период с 1900х по 1990х на территории европейской и южной части современной России, а также в Сибири было ассимилировано около 10-15 миллионов украинцев – и это только по официальным данным переписей России. А сколько было таких ассимилированных белорусов, татар, башкир, бурят, калмыков и детей из смешанных браков, которые по «заведенному правилу» становились конечно русскими!? Десятки и десятки миллионов. Вот это и есть современный русский народ т.н. россияне. Феномен «крепостного права» это феномен истинно московский и он многое объясняет. Во всем мире рабами были представители других народов и рас. И только в России рабами было свое же население. Впрочем, это не удивительно, князья Московского царства относились к народу не иначе как к чужестранцам, а название «чернь» было названием собственного народа, что отлично демонстрирует отношение к этому самому народу. Но и сам народ, вынужден был относиться к князьям как раб к хозяину. Рабское поклонение перед знатью и чиновниками характерно для Востока, это всё элементы азиатской культуры, которая и стала неотъемлемой частью Московии. До заключения союза Украины с Россией в 1654 крестьяне в Украине были свободны – жили не легко, но они не были ничьей собственностью и работали на себя. А в городах действовало Магдебургское право. Городам Московии такое было не ведомо. Именно поэтому постепенно народ проживавший на территории истинной Руси (в большинстве своем это современная Украина и Белорусь) и который называл историческую веру свою, язык свой и себя – руським, позже при более тесных контактах с Московским государством в 17 веке понял, что сам он может быть кем угодно, но только не тем московитом, москалем «русским», т.е. не в том понимании «русским» которое в это слово вкладывали в Московии. Именно в этот период складывается четкая самоидентификация жителей Украины как народа Руси, которые не являются «московскими русскими». Именно поэтому выходит на свет старое название «моя крайина, вкрайина» – Украина. Этим самым противопосталялось название “вкрайина” как моя страна, “общему” для русских и украинцев названию Великороссия. Московия же напротив начинает усиленно ассимилировать народы. Насильно крестить татар и язычников севера. Указом Петра татарам принимавшим христианство полагалось даже освобождение от налогов на 3 года. А Столыпин даже землю бесплатно давал, правда в Сибири…. Возможно, в те времена 17 в. и берет свои корни украинская идея противопоставления себя России. Ну не желал народ Руси-Украины называться по-московски «русским» – он таковым не был, он был всегда руським, но это разные вещи, которые Россия пытается подменить и смешать. Русь Малая и Русь Большая – так переводится название Руссия Минорис но никак не малороссия. Знал это и царь Петр и именно поэтому вновь появилось на свет слово «Великороссия» и «Малороссия». Которые уже почти потеряли за сотни лет свои значения. Сами российские крестьяне, как писал посол Австрии в конце 16 века, на вопрос кто они по национальности отвечали – крестьяне или христиане, т.е. абсолютно не идентифицировали себя русскими. А о названии своей страны «Россия» говорили, что земля их называется «Рассея» потому, что «народ наш рассеялся по сей земле много».

МИФ 13 «РУССКАЯ ДУША» – загадочная, как еще любят говорить в России. На самом деле данная «загадочность» весьма условна и не является секретом. Ответ прост, это плод взаимодействия азиатской и европейской культуры, ведь именно на стыке этих двух культур появилась и создавалась так называемая русская нация и государство. Русские – азиаты в Европе и европейцы в Азии. Москва столица – «Азиопы»?

МИФ 14 „РУССКИЙ ЯЗЫК” – великий и могучий, именно так нас учили в школе, это он «первый», а все остальные славяне вокруг него. Русский сформировался в 16-17 веках, а грамматика и строй созданы еще позже уже Ломоносовым, который взяв за основу учебники и книги Руських княжеств ВКЛ создавал, шаг за шагом, грамматику и строй русского языка. А Пушкин привнес в сей язык много интересного и нового. При этом сегодня усиленно подается мысль, что украинский это „ополяченный” русский язык потому, что в нем как будто много польских слов. Но этим просто пытаются объяснить его отличие от русского для самих же русских – чтобы не задумывались о лишнем. На самом деле, за этим скрывается попытка прикрыть огромное количество заимствований в русском языке из тюркских языков, особенно татарского, языков фино-угров, мери, веся, чуди т.е. русифицированных народов уральской и северной части современной России. А на деле, слов в украинском больше не польських, а общесловянских, именно поэтому белорус и украинец лучше русского понимает польский и чешский, сербско-хорвацкий и еще лучше словацький. Ну, а словацкой оккупации Украины уж точно не было. Лексика же с белорусским языком совпадает на 60%. И это четко показывает какой именно народ имеет настоящие, а не вымышленные, исторические и культурные корни и на какой территории – на территории истинной Руси, а не выдуманной “Московии”. Потому что эти два народа и есть наследники и продолжатели Руси. Известный российский лингвист Даль писал, что не мог полноценно общаться с крестьянами в Подмосковье. Они не понимали тот язык, на котором он говорил и изучал. И это происходило всего в 100-150 верстах от Москвы, что же можно говорить о российской глубинке!? Неоднократно Даль заявлял, что язык Руси называется руським, и пишется именно с одним «с», но Даля никто не слушал, прислушивались к указам Петра I. А ведь именно руським называли свой язык на Руси и старики в Украине даже в 20-м веке, но четко противоставляя его языку московскому который есть новопридуманный „русский” с 2-мя „с”. О происхождении многих «исконно русских» слов, в „русскости” этих слов, сегодня не возникает сомнения даже у преподавателей русского языка в самой России. Однако если проанализировать лексический состав русского языка, то оказывается, что от славянских языков осталось в нем не очень много. Но осталось достаточно от искусственного и использовавшегося только для письма и службы церковнославянского. И это не удивительно ибо Ломоносов брал за основу именно церковнославянский и используя учебники ученых руських мужей Руси средних веков – в то время части Великого Княжества Литовского, создавал и систематизировал московский русский язык. Именно поэтому современный русский язык пронизан многими заимствованиями из церковнославянского, который на Руси до конца 17 века выполнял функцию письменного языка. Огромное количество слов пришло в русский из языков уральских народностей и из финно-угорских языков северной и европейской части России – вепсов, мери, коми, веси, муромов, финов, угров. По мере завоевания и заселения этих территорий люд Московского княжества сталкивался с явлениями, названиями предметов у местных народов и перенимал их для обозначений в собственном языке.

Так, например «русская» околица происходит от карельск. okollisa, волость от карел. volost, фин. volosti, округ(а) от карел. okruuka, коми oukruga, деревня от вепс. deruun, deron, derevn, погост от вепс. рagast и карелс. pogostu, поселок от карельск. posolku, гряда от карельск. kriadu(a), капуста от карел-финск. kapustahuuhta, нива от карел-финск. niiva, огород от карел. ogrodu и коми akgarod, пусто, пустошь от карел. puustos и вепс., puust, усадьба от карел. и коми usat’bu, участок от карл. ucuasku, поляна от карел. pluanu, роща от карел. roshsu и коми rossha, roshta, тундра от прибалт-финск. tunturi, tuntur, канава от карел. kanoava, konuava, пруд от карел.и ср.финск. pruttu, pruudu, брод от карел. brodu и коми brцdu, верста от коми vers и карел. virsta, путь от карел. puwtti и коми „PUTINA” (происхождение фамилии Путин), телега, тележница от карел. telegu и коми telezhnei, тропа от карел. troppu и коми trioppu, крюк от карело-финск. kruwga, kruwkka, волок от коми vцlek, vцlцk, место от карел.и коми mesta, кряж (крутой берег) от вепс. krдz, krez, омут от коми-карел. omutta, плешь от карел. plesatti, родник от финск-карел. rodniekku, rodňikka, бугор от карел. buguriccu и т.д. и т.д. Кто-то может возразить, что эти слова на оборот пришли из русского в карелльский, вепс. и т.д. Но, увы, это не так, похожих с ними однокоренных слов почти нет в других славянских языках.
Для русского человека именно такие слова звучат особенно «по-русски» он с ними живет веками, при этом белорусские и украинские слова кажутся чужими (отсюда версия об ополячивании) – а ведь именно эти народы всегда жили и живут на Руси истинной и являются носителями ее культуры. Позже некоторые слова северных народов попали и в украинский и белорусский языки уже через русификацию. Но происходил и обратный процесс. Например, такие слова как билет, станция, могила, село, хутор, и т.д. были заимствованы в коми, карельский и другие языки из русского языка. О многих тюркских, иранских и европейских заимствованиях в русском языке также знают лишь лингвисты: ТОВАР, ЛОШАДЬ, САРАЙ, КАРАВАН, АРБУЗ, СОБАКА, ХЛЕБ, КРУЖКА, ЗОНТИК, КОТ, ОБЕЗЬЯНА, БЛОКНОТ, ГАЛСТУК, КОМПОТ, МУЗЫКА, ТРАКТОР, ТАНК, ГАВАНЬ, ПАРУС, ИКОНА, ЦЕРКОВЬ, СПОРТ, РЫНОК, ВОКЗАЛ, МАШИНА, ГОЛ, ИЗБА, СТЕКЛО, СЕЛЕДКА, СУП, СТУЛ, СТОЛ, ОГУРЕЦ, КОТЛЕТА, КАРТОШКА, КАСТРЮЛЯ, ТАРЕЛКА, САХАР, ХОР, ИДИЛЛИЯ, ПОЭЗИЯ, ГОСПИТАЛЬ, ЯРМАРКА, ШАНС, АЗАРТ, ТЕНТ, МАЙОНЕЗ, ДОМ, ШАМПУНЬ, ПРОБЛЕМА, СИСТЕМА, ТЕМА и многие тысячи других, и это без учета латинизмов и ранних заимствований из греческого языка. Научно-технический лексикон русского языка почти на 100 % состоит из голландских, немецких, английских заимствований. Общественно-политическая лексика состоит почти на 100% полностью из греческих, французских и английских заимствований. Так где же собственно сам «великий и могучий» русский язык? И о какой «древнерусскости» можно вообще говорить? Русский язык, как ветвь восточнославянского – по сути гремучая смесь письменного церковнославянского (искуственного, не разговорного языка!) с десятками различных языков завоеванных, порабощенных и ассимилированных народов. Это естественный процесс – при тесном контакте не только завоеватель насаждает свое, но и сам заимствует чужое. Имперские же и советские историки везде, где только можно, термин „восточнославянский” заменяли на мифический «древнерусский». Но не было такого народа, не было никогда языка такого. В Киеве говор был свой, в Новгороде совсем другой. Писали по-церковнославянски, но на этом языке никто никогда не говорил! Зачем же врать и создавать миф о «древнерусскости»? Очень уж царям московским древности хотелось.

МИФ 15 „БОГАТСТВО РОССИИ” – чем владеет русский народ, кроме земель и богатств других захваченных народов? Ничем. Что имеют коренные народы России от такого владения? Ничего. А вот Кремль имеет, и имеет не мало… В «злой», «капиталистической» и «западной» Канаде – не только индейцы, а все жители „добывающих провинций” получают ежегодную ренту за использование ресурсов и недр земли на которой они живут. Государство делится прибылью с теми, кому эта прибыль принадлежит по праву! Например, в 2005 все жители, провинции Альберта в Канаде, после скачка цен на нефть получили дополнительно выплату по 400-500 долларов каждый, включая младенцев. Вот так, делают в реально цивилизованных, демократических странах. Что сделали в России получив сверхприбыль? Увеличили расходы на вооружение. И за нефте-газо-доллары стали еще больше угрожать соседям и устраивать газовые и торговые войны. „А чё, деньги чай есть, можно и поиграть в политэкономию”. А на народ плевать, как и всегда. Что имеют реально малые народы России от эксплуатации их недр? Северную надбавку к зарплате и тут же наценку по II и III категории!? Как и в царские времена, как и в совесткие, так и сегодня – ничего не имеют. Один треп имперский. А это и есть показатель реальных целей государства, и того куда оно идет.

http://svetonline.wordpress.com/2012/09/23/15-glavnyh-mifov/