Сторінки

четвер, 15 серпня 2013 р.

Хронологія РУНвіри в Україні.

 У 1964 році він започаткував у Вінніпезі (Канада) видрук часопису “Рідна віра”.
    Організаційно РУН Віра оформилася у 1965 році, коли було засноване Об’єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ РУН Віри).
   2  Перша громада (за термінологією рунвістів - станиця) послідовників течії була офіційно зареєстрована у грудні 1966 року в місті Чикаго (США). До неї ввійшло 53 родини.     
  З часом подібні громади з’вилися в інших містах США, Канади, Австралії, Англії та латиноамериканських країн. 
      З 1966 року в місті Чикаго за редакцією Лева Силенка виходить часопис “Самобутня Україна”. 
     5-6 серпня 1972 року у місті Чикаго відбувся Перший собор представників громад РУН Віри. З доповіддю “Українська Духовна Революція” на ньому виступив Лев Силенко. Цей собор затвердив ті закони, які стали основою життя та діяльності громад адептів.
   3 В 1975 році Лев Силенко, як доктор Гоноріс Кауза, був запрошений на симпозіум санскритологів до Індії (Делі, Університет), де виступив з доповіддю.
    4  У 70-х роках минулого століття в містах Канади та Америки він виголошував доповіді на тему: “Історія народження і розвитку самобутньої свідомості українських племен”. 
    У 1979 році побачила світ книга Лева Силенка “Мага Віра” (“Могутня Віра”), у якій він виклав своє вчення.
    5 Рунвіристи сприйняли “Мага Віру” як святе письмо, а самого Лева Силенка визнали пророком та вчителем, який сповістив нове розуміння сущого Господа з ім’ям Дажбог.
   27 квітня 1980 року у місті Гамільтоні (Канада) відбувся другий собор РУН Віри.  На ньому була чітко визначена віра в єдиного і всюдисущого Дажбога і закріплене визнання “Мага Віри” священною книгою РУН Віри. Третій собор РУН Віри, який пройшов вже у Спрінг Глені, у своїй ухвалі від 16 липня 1983 року чітко визначив Лева Силенка як “духовного Вчителя і пророка святої церкви” РУН Віри, прийняв заповіді останньої і закони правильного життя її синів і дочок.
  6 На жаль, утвердженню нової секти сприяли і деякі політичні лідери. Зокрема, 28 вересня 1984 року з Білого Дому (Вашингтон) на ім’я Лева Силенка прийшов лист, у якому йшлося: “Учителю Леве Силенку, ваше мислення багато означає для президента Рональда Рейгана. Президент приймає вашу добротливість”.
  7.Духовний центр РУН Віри – Оріяна – розміщений у містечку Спрінг-Глен, що за 128 км північніше Нью-Йорку. Тут знаходяться Святиня Матері-України – центральний храм конфесії, Священна Рада Святині, яку тривалий час з титулом Рідний Пророк очолював сам Лев Силенко, видавництво РУН Віри. Тут також знаходиться і центральний цвинтар РУН Віри – Свяорпа (святиня Оріянської Пам’яті).
   8 На чолі кожної громади рунвістів стоїть духовний опікун: рунтато або рунмама.
1.2. Історія становлення секти в Україні
 28 травня 1992 року Радою у справах релігії при Кабінеті Міністрів України зареєстровано статут вірних рун віри, дія якого поширюється на територію України.
   1 Перша громада течії офіційно була зареєстрована 25 вересня 1991 року. «З благословення» Лева Силенка її очолив Володимир Короб. 
   В листопаді 1991 року замість діючої Координаційної ради громад РУН Віри України було утворено Тимчасове правління ОСІДУ РУН Віри. 
    15-17 травня 1992 року в м. Києві відбувся Установчий з’їзд делегованих представників з 18 громад рунвістів України, який затвердив Статут ОСІДУ. Першим головою «священної» ради об’єднання рунвірівських громад було обрано львів’янина Володимира Пілата, відомого своєю книгою «Бойовий гопак» У грудні 1995 року В. Пілат був вимушений передати всю документацію і печатку організації проповіднику Київської громади «Дажбожа» Богдану Островському, який був  призначений новим керівником ОСІДУ.
   Не рахуючись з наявністю обраного на з’їзді представників громад Центру рунвістів України і в противагу ОСІД РУН Віри Лев Силенко ініціює проведення у травні у 1996 році у м. Києві Координаційної Соборної Ради Голів Громад РУН Віри, яку скликали А.Лисенко та С.Пінчук. Головою «священної ради» було обрано редактора часопису «Рідна віра» Всеволода Бойченка.
З появою в ОРІЯНІ рунмами Світослави почався навіювальний процес сакралізації Лева Силенка. Саме в цей  час з’являються  в різних друкованих виданнях конфесії, в газетних статтях та інтерв’ю сентенції, що “Вчитель” є  “посланцем єдиносущного господа Дажбога до рідного Народу”.
   2  З подачі Т. Лисенко поступово утверджувалося розуміння РУН Віри як силенкіанства.  Розколи і протиріччя в русі з кожним роком наростали. 
    В 1996 році в Києві відбулося засідання 27 громад РУН Віри України, на якому було прийняте рішення, згідно з яким Лев Силенко визнавався лише духовним вчителем для вірних України, а не юридичним керівником їхніх громад.
    Подальший розвиток подій в заокеанівському рунвірівському русі сприяв тим розколам, які з’явилися згодом. Справа в тому, що влітку 1997 року Вчитель разом з Тетяною Лисенко виїхав з Пранг Глену невідомо куди, під різними приводами привласнивши кошти з рахунків ОСІДУ без необхідного погодження фінансових питань з Радою Довірених Громади при святині “Оріяна”. Часопис “Самобутня Україна” у першому кварталі 1998 року писав, що “старий, недужий чоловік”, “немічний чинити опір молодій, активній особі (Т.Лисен¬ко - авт.) по суті зруйнував те, що десятки років творив”.

    3 Не без Тетяниного впливу Рідна Віра поступово замінюється “силенкіянізмом”.
Проте відзначимо тут те, що якщо частина громад РУН Віри й стала на позиції “силенкіянізму”, то Священна Рада її ОСІДУ, яка знаходиться в Оріяні, відмежувалася як від так званих “автономних громад”, так і від їхньої головної лінії – “силенкіянізму” з прославленням ним Л.Силенка як Пророка, сакралізацією його. В одному із його привітань до рунвіристів України вже говорилося, що “книга – це тільки засіб до пізнання Божої мудрості, засіб до обміну думок”, а тому “молитися до книжок не треба, навіть глибоко шануючи їх авторів”.
  Ставлення до т.зв. силенкіанства в липні 1998 р. розглядалося в Києві на Нараді представників громад РУН Віри України. Нарада, засудивши силенкіанство, зауважила, що “так звані “силенкіяни” є “групкою найня¬тих за матеріальну винагороду безвідповідальних осіб”, що своїми діями ведуть РУН Віру до зникнення.
     28-29 жовтня 2000 р. у м. Вінниці одинадцять рунвірівських громад утво¬рили Собор Рідної Української Віри, прийнявши на Установчому з\'їзді Собору Статут цього нового релігійного об'єднання, його символ віри і символіку. Собором було обране своє Духовне Управління. Головою ос¬таннього став Олег Безверхий. Основною причиною, яка спо¬нукала в минулі роки сильні громади ОСІД РУН Віри, зокрема вінницькі та запорізькі, залишити рунвірство, була, на думку О.Безверхого, криза рунвірського руху, яка виражалася у певному застої в ньому, відсутності компетентного керівництва, захопленні штучним релігійними вченнями на кшталт “силенкіянства”, роз\'єднання громад.
  В останні роки виявилася спроба  якогось організаційного оформ¬лення і серед силенкіян України. Не визнаючи Богдана Островського за керівника українського ОСІД РУНВіри, критикуючи його за довільне вит¬лумачення вчення Лева Силенка, деякі язичницькі нововведення в обря¬дову практику, “окобзарювання РУН Віри”, в листопаді 1999 року силенкіяни провели в Черкасах нараду представників своїх громад, на якій утворили свій Центр. Силенкіяни виступили за точне сповідування вчен¬ня Лева Силенка без будь-яких нововведень до нього і визнання Вчителя Пророком і керівником рунвірівців України.
Проте не всі громади силенкіан, зокрема Хмельницька, визнали Чер¬каську нараду за установчий собор якогось нового об'єднання РУН Віри України. 

    29-30 вересня 2001 році у Львові нібито від імені самого Силен¬ка рунтато Володимир Чорний скликає Шостий (названий всесвітнім) свя¬щенний собор ОСІДУ РУН Віри. На ньому прийняли резолюцію, в якій “Ма¬га Віра” визнається канонічною священною книгою, канонічним став об¬раз Л.Силенка з піднятою правою рукою, а також Знамено Дажбоже – Трисуття. Статусу канону набули рішення передуючих Всеукраїнських Соборів РУН Віри. Визнано, що духовним центром рунвірів залишається Спрінг Глен, куди запропоновано повернутися Л.Силенку. Організаційним центром в перервах між Соборами було визначено Львів.
   4/Відразу ж після Львівського собору рунвіристів 27 жовтня в м. Хмельницькому зібралися на з'їзд також ОСІДУ РУН Віри представники тих громад, яких не допустили на Собор у Львові. В інформації про цей захід сказано, що він репрезентує думку 19 присутніх на ньому рунвірівських громад і 7 солідар¬них з його документами. З'їзд прийняв Статут ОСІДУ РУН Віри, а також об¬рав його керівні органи, утворив Академію РУН Віри імені Лева Силенка. Го-ловою Священної Ради, обрано рунтата - трисуттара Богдана Савченка. Учасники з'їзду висловили свою шану й надіслали інформацію про свою роботу Духовному Вчителю, Пророку Леву Силенку. Утворено календарну комісію для опрацювання календаря свят РУН Віри.
   3 грудня 2001 року в Києві відбулася Священна Рада ОСІД РУН Віри України, яка зібрала представників громад із столиці, ряду інших міст країни – Харкова, Білої Церкви, Житомира, Черкас, Луцька, Запоріжжя, Дніпропетровська, Львова та ін. До ОСІД були прийняті нові громади. Основним мотивом доповіді його голови Богдана Островського була єдність поглядів рідновірів, необхідність вирішення питання єдиного об¬ряду та єдиного календаря, а найголовніше – єдиного Богорозуміння.
    Влітку 2003 року в Києві відбувся Форум українських рунвіристів. Його покликанням було досягти єдності в рунвірівському русі України. Але й цей захід завершився нічим, оскільки на нього, всупереч передбачува¬ному, не прибуло багато керівників рунвірівських громад. Форум очолив відомий діяч РУН Віри Петро Рубан. Почав виходити “Вісник українських рідновірів”.
Нині важко назвати не тільки точну цифру послідовників РУН Віри в Ук¬раїні, але й взагалі кількість її громад, визначитися в тому, які громади сто¬ять на позиціях силенкіянства, а які існують просто як громади РУН Віри, з якими із них підтримує зв\'язок Лев Силенко, а які відлучив з числа своїх послідовників. Важко також нині сказати, скільки в Україні існує центрів РУН Віри і в якому відношенні вони знаходяться з Левом Силенком, з одного боку, і з Святинєю Оріяни, з другого.
Слід зазначити, що ідея РУН Віри не нова й доволі банальна: в 1913 році на з\'їзді Українського Студентського Товариства у м. Львові різьбяр Михайло Гаврило закликав повернутися до поганства й поклонитяся ідолам на чолі з Перуном – українським національним богом. Цей заклик не відгукнувся у серцях віруючих  і давно забувся

    5/Розділ ІІ. Загальна характеристика світогляду та життєдіяльності Лева Силенка
2.1. Факти з біографії Лева Силенка
Для того, щоб краще зрозуміти сутність того чи іншого віровчення, необхідно проаналізувати життя та діяльність його засновників та лідерів.
Родом Іван Силенко із с. Радьківка-Богоявленське, що біля Олександрії на Кіровоградщині. Враховуючи, на його думку, єврейське коріння свого імені Силенко з часом замінив його на Левко. Взагалі, характеризуючи Лева Силенка як особистість, наш сучасник прот. Юрій Мицик справедливо зауважує, що це хворобливо амбіційна людина. Адже чого, наприклад вартий його літературний псевдонім: “Лев Тигрович Орли гора”.1 “Лев Силенко не побоявся Бога, не посоромився України і українців і, яку виглядає, дав згоду називати себе пророком”2,  – пише проф. Дмитро Степовик. Дійсно, в одному з видань рунвіристів ми читаємо: “Настала Велика Пора! Прийшов до многостраждального народу рідний Пророк. З волі Божої Він звістив досі нечувану Вість”.3 Слід звернути увагу на те, що іменники “пророк” та “він”, які безперечно стосуються Лева Силенка, як і ім\'я Боже, його послідовники пишуть з великої літери. На таке, напевне, не наважився б ніхто зі старозавітних пророків та їхніх учнів.
В публікаціях про Лева Силенка по-різному (подеколи діаметрально протилежно) описується його біографічні епізоди, зокрема життя і діяльність в роки ІІ Світової війни. По-різному також подається характер спілкування Силенка з відомими діячами української діаспори, зокрема з Володимиром Шаяном. Якщо в одних джерелах стверджується, що свого часу Лев Силенко був членом Шаянівського “Ордену Лицарів Бога Сонця”, а відтак – учнем знаного професора-рідновіра під ім\'ям Орли гори, то в інших говориться вже, що різний підхід В.Шаяна і Л. Силенка до давньої релігійної традиції українців став перешкодою до їх зближення і спілкування4. Біограф Л. Силенка Тетяна (Світослава) Лисенко пише, що “у Його Єстві втілені найсвітліші ідеали учителів людства – Заратустри, Конфуція, Будди, Ісуса, Магомета, Гуру Нанакі та інших світочів”, що Силенко прийшов тому, що “не міг не прийти”5. В іншій своїй публікації вона наводить такі біографічні дані: “Лев Силенко у 1943 році емігрував на Захід. Він народився в родині хлібороба Силенка (ім\'я батька Терентій, а матір Олена). Його предки були запорожцями, чумаками, пасічниками. Батько загинув у концентраційних таборах в Магадані (Охотське море), а мати  похована в Олександрії… Лев Силенко зустрів закінчення ІІ Світової війни в таборі за дротами (біля Авзбурга, Баварія). На запрошення проф. Д. Чижевського став студентом Гальденьерзького університету. У 1943 році був свідком в Парижі на процесі В. Кравченка, де свідчив про голод в Україні. У 1953 році він прибув до Канади і тут продовжував підготовляти матеріали для написання “Мага Віри”6. Сам Силенко, ділячись спогадами зі свого довоєнного дитинства, коли він ще жив в Україні, а не в еміграції, розповідав, що його дід Трохим (православний, судячи з імені), признався онуку, що насправді він сам язичник і належить до язичеського роду і ця язичеська “благодать” була передана йому від його батька, а той, у свою чергу, дістав її від свого батька, і так до сивої давнини. Своєю “благодаттю” дід Трохим поділився із внуком7. “Осінений Святим Духом, – згадує Лев Силенко, – я почув голос Дідів-Предків рідних. Вони в ім\'я спасіння потомків покликали мене звістити РУН Віру (Рідну Українську Національну Віру) в Єдиносущного Господа з ім\'ям Дажбог, покликали звістити нову Духовну Дорогу життя України-Руси».8 Виходить, що учитель Лев Силенко завжди залишався вірним послідовником віри своїх дідів. Проте історичні факти свідчать про інше. У своїй праці прот. Юрій Мицик пише, що «зазнавши фіаско як поет Силенко-Орлигора спробував утвердити¬ся як кінорежисер українських фільмів. В принципі це можна було б тільки вітати. Зміна культурницьких уподобань привела (чи поверну¬ла) дажбожого “пророка” до Православної Церкви! Він став збирати серед української громадськості гроші на зйомки українського кіно, причому посилався на благословення митрополита Української Греко-Православної Церкви Іларіона (Огієнка), з яким дійсно зустрічався. Коли про це стало відомо митрополиту Іларіону, він через православну газету – офі¬ційний орган УГПЦ, публічно відмежувався від ініціатив Силенка-Орлигори, ще й перестеріг перед ним вірних. Гроші були, однак, зібрані, щось там було знято, але цей фільм не став подією навіть провінційного масштабу”9. Автор також наводить текст листа Силенка-Орлигори до митр. Іларіона: “Великий Наш Владико, з почуттям внутрішньої кривди, я - людина, що глибоко шанує Вас, молиться за Вас; всюди підкреслює Ваші великі заслуги перед святою православною церквою і Україною – я прочитав у “Віснику” за 1-ше бе¬резня “осторогу” чи “пересторогу”. Бог є свідком і хай покарає мене найтяжчими карами (підкреслено тут і далі Силенком – Ю. М.), коли я десь і перед кимсь говорив, що я маю від Вас уповноваження фільмувати українські православні храми в Ка¬наді для історичного фільму “Українці в Канаді”. Я Вам дав широкі інформації про мої плани і працю, і Ви, по-бать¬ківському вислухавши їх, сказали: “хай Бог благословляє Ваш труд”. Оце те, що було. Я весною (травень) буду у Вінніпезі, я хочу зафільмувати Вашу рези¬денцію, Ваші книги: майбутні покоління хочуть мати фільмову пам’ятку про Великого митрополита. Всі культурні народи фільмують свої устано¬ви, церкви і світлих постатей. Я хочу, щоб це було і в нас. Про мої пляни знає централя КУК (Вінніпег) і з пошаною ставиться до моєї діяльності. Чому “Вісник” відхрещується від мене? Може, тому, що я у фільмі возвеличую святі православні храми в Канаді, байдуже ставлячись до католицьких? Мені дужо боляче на серці! Все ж у травні я Вам покажу фрагменти з фільму “Українці в Канаді”, і Ви справді тішитиметеся, побачивши українські православні церкви в Канаді, бо вони для  Вас дорогі і близькі для серця. Щиро приймаю благословення Ваше Ваш слуга Лев Орлигора.
P.S. Вибачте, але я, не маючи можливості персонально розповісти Вам, вимушений турбувати цією кореспонденцією».10
В часописі “Голос Православ\'я” (лютий 2000 № 4 (28), с.6) наводиться фотокопія цього листа. Отже в минулому Лев Силенко виявляв прихильність до Православ’я. Проте, він про це не лише не згадує, але й категорично заперечує. Тому справді риторичним видається запитання, яким задається прот. Юрій Мисик “Коли був щирим “вчитель” Силенко?” Припустимо, що дійсно “рідний пророк” належав колись до Христової Церкви, яка, за його словами, “є сектою юдаїзму”, і визнавав “рабіна Ісуса своїм Богом”,11 але потім щиро покаявся і сам собі визначив, що його “вже ніхто не обманить словами “правда”, “воля”, “милосердя”, “правдива віра”.12 В цьому не було б нічого дивного, з історії Християнської Церкви нам відомо безліч прикладів, коли в минулому великі грішники ставали праведними християнами і навіть приймали за християн мученицький вінець. Значна кількість святих. Які нині шануються церквою, до навернення на шлях спасіння були безсоромними повіями, відвертими богохульниками і жорстокими гонителями. Довірившись Христу, вони радити кально змінились, і, згадуючи про своє минуле життя, славили Бога, Який звільнив їх від гріховних пут. Так, наприклад, св. ап. Павло про себе писав: “Я найменший з апостолів і не достойний зватися апостолом, тому що гнав Церкву Божу” (1Кор.15.9).
Лев Силенко не лише не висловлює, скажімо якогось жалю, за те, що він мав певні стосунки з Православною Церквою, але навіть не згадує про це і змальовує себе як непохитного спадкоємця вірувань пращурів. Він пише: “Я обожнюю рідних людей (матерів, дітей, юнаків, юнок), які життя віддали за віру батька-царя Святослава… та вроджена любов до Святощів Землі Рідної у них була сильніша за смерть і вони вмерли за любов. З їхньої любові народився Я. І тому рідне люблю так віддано і трепетно, як вони любили. Їхня кров пливе в моїй крові, їхня душа живе в моїй душі”.13

2.2. Аналіз світогляду Лева Силенка
Отже, якщо “учитель” не зовсім щирий, то виникає запитання: Чи правдиве його вчення? Чи сам він вірить у власне вчення? Як взагалі він ставиться до релігії. За словами прот. Юрія Мицика,  “Силенко-Орлигора, видно, вирішив піти шляхом Рона Габбарда (1912-1988). Цей амери¬канський письменник-фантаст ще у 1949 р. заявив: "Писати, щоб одержувати пенс за слово, – смішно. Якщо людина справді хоче одержа¬ти мільйон доларів, то кращий засіб – це заснувати свою власну релігію”. Вже наступного року Габбард “ощасливив” світ списаною на 80% з буд¬дизму саєнтологією (наукологією, діанетикою) і скоро став дуже багатою людиною. Але якщо Габбард спекулював на буддизмі, то Силенко – на українському патріотизмі і видозмінив неоязичество Володимира Шаяна, створивши його варіант під гучною назвою: “рідна українська національна віра”1.
До такого висновку можна дійти, аналізуючи висловлювання Лева Силенка. Даючи інтерв’ю часопису “Дніпро” він сказав: “Діти люблять казку, яка їх обадьорює. І вони у сні бачать себе в казці. І людям дорослим і народам потрібна “казка”…тим, які кажуть, що їм силенкової віри не треба, бо вона є видумкою, кажу: нещасний той народ, який сам нездібний нічого видумати, винайти, придумати. І тому користується чужими видумками. Конфуцій ширив свої видумки. І китайці їх прийняли, як творіння потрібне для духовного життя. І вчення Заратустри – видумки. І вчення Будди – видумки, і вчення Христове – видумки. Отже, великі Учителі збагатили духовне життя Людства своїми видумками. Я хотів би, щоб моя свята земля так густо впродовж тисячоліть пролита кров’ю моїх добротних Предків, родила синів здібних геніальними видумками збагачувати людство”2.
Напрошується висновок, що сам “учитель” Лев Силенко сприймає своє віровчення, як щось нереальне. Він часто протиречить сам собі. З одного боку стверджує, що відроджує Рідну Українську Національну Віру, тобто язичництво, яке поборов св. кн. Володимир Великий, а з іншого – визнає, що скасував політеїзм і проголосив РУН Віру вищою формою монотеїзму. РУН Віра, як стверджують її адепти, нова віра в “єдиносущного Господа з іменем Дажбог”3. Отже що ж таке, врешті-решт РУН Віра: реанімація дохристиянських вірувань нашого народу чи зовсім нове віровчення? Якщо це нова віра, то її аж ніяк не можна назвати рідною. Сучасний Православний дослідник Петро Вінцукевич пише: “Що ж це пан Силенко так гру¬бо вчинив з богами своїх пращу¬рів – просто взяв і відмінив їх; від¬мінив – і вони відразу зникли. Він одного бога відмінив, а іншого за¬лишив, виходить що він вище бо¬гів, якщо так безцеремонно роз-поряджається їх долями. Ми пи¬таємо: а Перун і Волос були чи ні? Якщо вони реальність, то їх не можна відмінити, а якщо їх ніколи не було, то, може, і Дажбога не було? Виходить, РУН Віра не ре¬лігія наших пращурів, яку відмінив Силенко, а його власний винахід, виготовлений у кабінетних умо¬вах, і не на землі пращурів, а за кордоном”4.
Висновки
Проаналізувавши вчення Лева Силенка не можливо не погодитися із одним з сучасних письменників, який стверджує, що РУН Віра “близька до тієї лояльної форми патріотизму, приблизної оптимістичної істини, легкодумності і зовнішньої доброчинності, що витворювала ся в популярних романах Павла Загребельного”1. Силенко дійсно, за словами проф. Дмитра Степовика констатує, що “треба викинути геть тисячолітній корпус україн¬ської християнської літератури, від “Слова про закон і благодать” митрополита Іларіона (XI ст.) до Франкового “Мойсея” і епічних християнських творів нашого сучасника Василя Барки. Треба відмовитися від нашої неповторної ікономалярської спадщини — від геніального Алімпія Іконописця до генія XX ст. в ділянці створення ікон Петра Холодного. Зганьбити і зруйнувати храми, в яких втілився великий архітектурний талант українців минулих віків. Потоптатися по рукописній і друкованій українській христи¬янській книзі з чудовими мініатюрами і гравюрами...
А що ж взамін? Взамін — сніп байок, в\'язка казок, кушіль вигадок і діжка небилиць про сонце-Дажбога, первотата Оря й первомаму Лелю, про божків, богів і боженят, які живуть у кожній травичці й кожній соломинці — старі індуські ведичні ворожбитства, розра¬ховані на темну затуркану масу”2.
 Сподіваємось, що у нашого українського народу дійсно вистачить мудрості для того, щоб не потрапити у вправно прилаштовані тенета подібних байкарів.


http://www.apologet.kiev.ua/-838773314/64-polemika/995--------.html

Немає коментарів:

Дописати коментар