Сторінки

понеділок, 12 серпня 2013 р.

Вислови чужинців про українців



Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не
посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".

5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: "Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру".

Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: "Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію"

1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..." (60, 41).


1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: "Московський
князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... ".

1549 р. С.Герберштайн дипломат: "Пишність ісправжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились"

16 ст. S.Starowolski, історик: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян".

16 ст. О.Pirling: "Запорожці – лицарі степу, герої в бою, забороло Європи на азійському кордоні".

1594 р. Еріх Лясота, посол імператора Рудольфа ІІ до Запорожської Січі: "Запоріжські старшини були люди високоосвітчені, поводились, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими лицарями".

F.Bodenstedt, німецький перекладач українських народних пісень: "Нехай запашні українські пісні, моів жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись любили і боролись... У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почуття в піснях, що їх співає козак на чужині. Яка ніжність вкупі з чоловічою силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг створити та співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури"... "Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов'ян, а й у світі"... Важливу роль в українців всюди грає жінка, з її м'яким, ніжним почуттям, бо в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом" (60, 215-216).

V.Frantzos, перекладач українських пісень: "... Українська народна пісня перевершує пісні інших народів своїм поетичним, етичним багатством і глибиною почуття. На українському культурно-багатющому ґрунті виростає й українська література... така багата, така самобутня, самостійна література, якою московська ніколи не була і не є досі... ".

Німецькі композитори Бах, Вебер, Шуберт, Ліст, Моцарт, Бетховен використовували мелодії українських пісень у своїх творах.

A.Briikner, знавець польскої поезії "ставив українську пісню вище за польську, бо в українських піснях немає нещирості, штучності, що їх досить часто чути в польских піснях".

L.Niederle, чеський науковець: "Український фольклор, а надто пісні вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду".

М.Якубець, польский літературознавець писав: "Українські народні пісні правили за зразки деяким польским поетам XVIII ст.".

М.Грабовскі, польский критик: "Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу".

А.Міцкевич: "Україна є невичерпним джерелом ліричної поезії, і українські пісні поширюються по всій Cлов'янщині".

1574 р. Ян Красінський, польський історик написав книжку "Польща", надруковану в Італії, в якій відзначив: "Хто опанує українську мову, той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов'янських мов, бо українській мові властиві найтиповіші риси слов'янської лінгвістики".

1584. Гамберіні: "Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості".

1591 р. Д.Флетчер, англійський посол в Московії: "Черкасці (українці) живуть на південно-західному кордоні Литви, вони дуже гарні собою і шляхетні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є християнської віри".

1599 р. Б.Папроцький, польський письменник, у своїй книжці про лицарське виховання в Україні писав: "Багато чесних, але бідних молодих людей з Русі, Поділля і Польщі їздять туди, щоб навчитися лицарського діла, бо там можна досконало вишколитись у військовій справі і єдності".

"Не думайте, що я підлещуюсь до них, просто, я правдиво оцінив їх славні діла, які заслуговують вічної пам'яті нащадків. Як відважні леви, захищають вони християнство... Тому-то послухайте моєї ради-думки: негоже розумній людині домагатися чужого. Не претендуйте на землі й багатства України" (60, 61)."

1650 р. Гійом де Боплан, французький мандрівник та картограф: "Україна простягається від кордону з Московією до кордону Трансільванії і поділена на кілька провінцій. Українці є розумні, щирі, щедрі і надзвичайно купаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя"... "Козаки смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності часто повстають проти своїх гнобителів-поляків. В україні не минає семи-восьми літ без повстання... Сотня українських козаків у таборі, огороженому возами, не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар".

"У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла, потрібні для громадського життя... Козаки – великі митці у виготовленні селітри та гарматного пороху. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед, винота ін." (60, 66).

1651 р. Альберто Віміні, посол Венеціанської республіки у своїй "Реляції" писав про Українську Козацьку Республіку: "Запорожці – люди прості, але мають бистрий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра... Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській"... "По містах існують керівники, які чинять суд у цивільних справах і накладають легкі карні побори, тому що рішення важливих справ належить гетьманові".

У протилежність до московитів, кожний козак ходить до Церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші і охайніші від московитів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив".

"Я не повірив би..., коли б не переконався на власні очі і не побачив на місці таких величезних і багатих на зерно снопів, яких не матимеш в інших краях при найкращому врожаю... вражає також велике багатство молочних продуктів, м'яса, риби та ін."

"Козаки – великі митці до дерев'яних будов і з'єднують балки зовсім без цвяхів" (60, 79-80).

1653 р. Бісаччіоні Майоліні, італійський історик, юрист, вчений, вивчав життя і побут українських козаків: "Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена".

1653. Шевальє, секретар посольства Франції до Польщі, написав "Розвідку про козаків": "Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі...".

1654-1656. Патріарх Макарій подорожував до Московії через Україну: "В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів".

1654-1656. Мандрівник П.Алеппський, писар Антіохійського патріарха Макарія ІІІ: "Дорога через Україну йшла здебільшого серед численних садків, що їм немає ліку, і ланів всякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає, широке та довге". "О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ...І яка ж благословенна земля ця козача!...Яка ж там глибока релігійність – ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану... Дякую тобі, Боже, що ми знову в країні козаків.

"Життя в Україні, вільніше, як у Московії, де життя людей зв'язане, і навіть чужинці, потрапивши туди, почуваються, як у в'язниці".

"В цьому козацькому краю прекрасні будівлі і не лише в великих містах, а й у містечках, козаки дбають про бідних та сиріт, тому багато побудовано для них приміщень, де знедолених добре доглядають... Хто туди заходить, то дає їм милостиню. Все, що ми бачили в козацькому краї, радувало наші серця".

"По всій Козацькій землі ми зауважили прекрасну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію... В Києві серед козацьких малярів є багато майстрів-малярів, винахідливих, що мають великий талант змальовувати людей такими як вони є". "В Умані населення одягнене в дуже гарне вбрання". "Доньки заможних киян носять на головах кружальця, щось, наче перстень із гарного оксамиту, оздоблені золотом, прикрашені перлами та самоцвітами, щось ніби корона. Доньки бідних роблять собі вінки з різних квіток" (60, 82-92).

1657. Г.Велінґ, посол Швеції до Б.Хмельницького: "Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признала їм право до своєї стародавньої України...Б.хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його Б.Хмельницького, згоди...Тому цар через свого посла виправдовувався перед Б.Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче".

1661. А.Мейєрберг, посол австрійського цісаря в Москві: "Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність".

1663. П'єр Шевальє, французький дипломат і учений: "Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів".

1668. К.Я.Гільдебрандт, секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: "Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней" (60, 94).

1670-1672. У.Вердум, італійський учений, подорожував по Польщі й Україні: "Найбільше ласкавих слів і приємних тостів зустрічається в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мова, не така тверда у вимові, як польська"... "На селі чоловіки і жінки зимою і літом носять чоботи, зимою носять кожухи, а влітку – тільки сорочки"... "Щодо оздоби голови, то вона визначається великою творчістю. Оздоблюють її влітку квітами та зеленими вінцями. Міщани, до того ж, носять ще й черевики, хоч в убранні існує мала різниця між міським і сільським населенням (60, 113).

1684. Патрик Ґордон, шотландець на московській військовій службі (1679-1685). 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: "Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим" (60, 116).

1685. А.Тайлер видав в Едінбурзі книгу, де писав: "Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма" (60, 117).

1689. М.Вавель, французький вчений та мандрівник: "Мова, якою розмовляють на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...".

1698р. Божо (псевдонім), французький розвідник, перебував на території Польщі та України: "Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок...Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають красою".

XVII ст.-Евлія Челебі, турецький мандрівник: "Українська мова є більш багата та всеохоплююча ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші".

До речі його цікавили лайливі слова у різних мовах. В українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: "щезни собако", "свиня", "чорт" і "дідько", тоді як вже в ІІІ тисячолітті в Москві виданий своєрідний довідник "русского мата" на сотні сторінок.

17 ст. Жан Бенуа Шерер, французький дипломат в Петербурзі: "Найсвітлішим часом в історії України є козаччина... Історія України така цікава і повчальна, що її повинен знати всякий освіченний європеєць. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не пізнаємо, то не пізнаємо й ідей століття... Самі українці нікому, ніде, нічого не накидають, адже народ цей дуже привітний, одначе сміливий, чесний і любить над усе волю"... "Українські козаки воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів... Батьки переказували синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину, причому клич "Воля або Смерть" був їх єдиним заповітом, що переходила від батька до сина, разом з прадідівською зброєю".

"Українські козаки були спокійний нарід, вони відповіли на узурпації польских магнатів спочатку пóступками, але згодом, коли помітили, що існує тільки одне бажання – їх роздушити, нема нічого дивного, що вони взялись за шаблі, щоб скинути тяжке ярмо".

"Україна – це надзвичайно багата країна, наділена усіма скарбами природи... Українці – це високорослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не нав'язуються, але і не терплять обмеження своєї особистої свободи" (60, 168-169).

1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".

1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".

1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".

"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".

1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).

1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).

1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".

1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).

1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".

"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).

Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"

1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".

Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".

"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".

"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".

"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".

1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".

1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".

1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".

1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).

1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".

"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).

Й.Ґюльденштедт
, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".

Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).

1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".

"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".

"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).

1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).

1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).

1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).

1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".

1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки." ПШ ст.376

1803. П.Шаліков, росіянин, подорожував Україною в 1803-1804 роках: "Побачивши Малоросію, очі мої не могли налюбуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок. Був здивований попівною, яка дуже гарно танцювала. Цей факт може свідчити про ступінь просвіти поміж тутешніми попами і про те, як вони виховують своїх дітей. Загалом неможливо рівняти українського священника з московським. Українські священники своїм поводженням служать прикладом для всіх, і тому вони користуються великою повагою" (60, 179).

1803. П.Сумароков, російський суддя: коли вперше вступив на країнську землю, занотував: "Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут межа імперії? Чи не до іншої в'їжджаю держави? Бо ж тут цілком інші обличчя, інший одяг, інші звичаї, інший соціальний устрій, інше ціле життя"

1802. В.Ізмайлов, росіянин, подорожував Україною: "Подружнє життя в українців відзначається великою любов'ю, пошаною і довір'ям. Взаємна повага і любов створює в їхньому домашньому господарстві кращу гармонію і порядок, ніж влада і послух у нас, росіян... Дівчата поводяться вільно, кожна з них гарна, проворна і приваблива". А в родинному житті росіян панує деспотизм, моральна розпущеність, неестетичність росіянок – вони недбають про зовнішній вигляд хат, навколо хат немає рослинності, вбрання негарне".

"Українці люблять свою Батьківщину і її славу, бо слава ця завжди була тісно повязана з обов'язком патріотизму".

"Усі села і хутори їх розташовані у чудових місцевостях. Кожна хата чиста і біла, в оточенні квітучих садків".

1818. А.Лєвшин, москвин, подорожував по Україні, написав "Пісьма з Малоросії", де виклав своє захоплення Україною, але в кінці пише: "На жаль я мушу закінчити свій опис неприємною рисою. Я мушу сказати про ненависть українців до москвинів. Тут часто почуєш, як вони кажуть: "Добра людина, але москаль". Але цього ще мало, вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх москалем. Перестрашена цим іменем, дитина перестає плакати"

1807. Мальт-Брюн, данський географ: "Українці – це нащадки Київської Русі. Селяни в Україні ощадніші ніж московські, вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні і міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині... Українці дуже інтелегентні, вільнолюбивий дух їхній почувається в їх вигляді" (60, 184).

1811. Едвард Даніель Клерк, професор Кембриджського університету, подорожував по Росії й Україні: "Українці культурний, працьовитий, благородний, відважний, ввічливий, загалом шляхетний народ, але після повстання І.Мазепи московський уряд не перестає нищити привілеї України".

"Українці дуже шляхетна раса. Вони виглядають міцніше та краще від москалів і перевищують їх у всьому... Вони є чистіші, запопадливіші, чесніші, благородніші, ввічливіші, відважніші, гостинніші, побожніші та менш забобонні".

"Перше українське село яке ми побачили було Локова Слобода. Хати в Україні чисті і білі, як у Велсі, мандрівникові здається, що він перенісся до Голландії або Норвегії. Нарід в Україні нагадує верховинців із Шотландії...Українці білять хати вапном щороку і дуже дбайливо. Все всередині регулярно миється навіть стеля і сволок. Столи і лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує нам внутрішній вигляд будинків у Норвегії. Двори, конюшні, стодоли і все, що до них належить, показують працьовитість і охайність українців. У їхніх маленьких кухнях ми бачили в кожному закутку скрупульозну чистоту і порядок, у протилежність до темних, брудних, повних диму, смердючих московських хатів. Українці тримають багато домашньої птиці і худоби. Їхні садки повні овочевих дерев, а перед хатою чудовий килим квітів, що дає англійський вигляд їхнім будинкам. Українські хати мають велзську зовнішність, норвеєську внутрішність,а своїми садками та стодолами виглядають як англійські ферми. Навіть натяку немає на бруд чи комашню, яких знайдеш тисячами в кожній московськійхаті...З Павловська ми поїхали до Козинського хутора – села з мішаним населенням українцями та москвинами. Ми не потребували навіть питати: хто є хто, бо ж впадала в очі разюча різниця між тими двома народами, хоч би в одній чистоті і охайності...Після Московщини це для нас було надзвичайною несподіванкою За столом українського селянина більша чистота, ніж за столом московського князя і радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя".

1812. Де ля Фриз, французький лікар, був у російському полоні на території України. "З захопленням описує українські танці, зокрема, "Гопак": "жінки виконували танець з такою досконалістю і грацією, що і на паризькій сцені вони заслужили б оплески" (60,187).

1813. Шарль Луї Лесюр, член міністерства закордонних справ Франції, написав книжку "Історія козаків", де підкреслює: "Для політиків історія козаків подає приклад незвичайного урядування на зразок Спарти та Риму".

"Українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, ніж росіяни... Україці уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі...українці є щирі, чемні, гостинні, великодушні, працьовиті. До москвинів іпорівнювати їх не можна. Вони є абсолютною протилежністю московитам. Українці є живим доказомвищості, що її виховує у людей свобода. Вищості над москвинами, родженими і вихованими в рабстві".

"Після Полтавської трагедії цар Петро І, Шеремєтьєв, Меншиков та інші московити мучили, катували, знущалися з українського населення, з жінок та дітей, маючи в тім насолоду. Жорстокістю перейнята вся московська раса" (60, 187).

1816 р. А.Левшин, росіянин, подорожував Україною: "В українських селян існує побожність, палка любов до батьківщини, войовничість, патріархальний родинний лад, невинність молоді і чистота звичаїв. У селян розвинене почуття власності, а тому немає крадіжок. Але мушу сказати про ворожість українців до великоросіян. Матері лякають своїх дітей москалями, вони говорять: "це добрий чоловік, а це москаль" (60, 180).

1817. Князь І.Долгорукий, писав щоденник подорожі Україною: "Інша мова, інші звичаї, інший вигляд ланів, доріг, які всі обсаджені деревами, чого немає на Московщині. Український церковний обряд та вигляд церков відрізняються від московських... настільки я зауважив, придивляючись і прислуховуючись, Україна не почувається щасливою, незважаючи на всі багатства природи... політичне сонце її не так гріє, як небесне світило. Україна змучена, терпить різні тягарі і тужить за втраченою свободою колишніх віків. Нарікання глухе, але майже загальне".

1836. Шмальц: німецький мандрівник: "Я був здивований торговельними оборотами деяких ярмарків. У Ромнах, маленькому місті Полтавщини, сума річного обігу перебільшує можливо ту, яка в деякі роки буває на Ляйпцигських ярмарках".

1839. М.Всеволожський, російський мандрівник: "Здесь чувствуеш уже совсем иную природу: ты вступил в Малороссию! Народ не тот, черты лица другие, почва земли, местоположения – все принимает другой вид;... вообще все гостепреимнее".

1841. А.Мавриціус, німець "переклав і видав збірку українських народних пісень".

1841. Йоган – Ґеорг Коль, німецький великий вчений і мандрівник, об'їхав цілу Україну: "Коли наближався до першого українського села на кордоні з Московщиною, відразу помітив різницю: все навколо, вся природа була чарівна... це Україна, де так багато привіту і краси... Хати, повиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися по узбіччах балок і поховалися по ярах. Високо за селом, де продувають вітри, стоїть 50-100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим, голим і пустим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село".

"Українці живуть у чисто утриманих хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного-двох тижнів їх миють, як це роблять голландці, але ще що два тижні їх білять. Тому їхні хати білі, неначе свіжовибілене полотно... Я був дуже зворушений внутрішнім убранням назовні так мало обіцяючої хати. Приємно жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря гарне, свіже та запашне. Земля вкрита травою, а на стінах – зілля. Все було чисте та чепурне. Я не можу щодо цього нахвалити українців, якщо рівняти їх з поляками та москалями".

"Стрункі українські дівчата дуже люблять квіти, які посаджені скрізь, а ще вони люблять співати. Таке можливо бачити тільки по українських селах. Жінки, зайняті найтяжчою працею, безустанну співають мов солов'ї. І тяжко навіть переказати читачеві словами цю чудову картину життя".

"Таємно неслась тужна пісня. Це співали люди, бо в селі ніхто не спав, все було на вулиці. Українці – це, мабуть найбільш співучий нарід у світі, співають вдень і вночі, при забаві і при роботі... повітря було спокійне та миле, і ми відпочивали так гарно, неначе були в саду Геспера".

"Відраза українців до москалів, їхніх гнобителів, є така велика, що це можна назвати ненавистю. Ця ненависть радше зростає, ніж ослаблюється... Українці – дуже погані російські патріоти. Властива москалям любов і обожнення царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накинутою... Коли ви не хочете образити українця, то не смієте говорити йому про завоювання України Московщиною, бо українець свідомий того, що його батьківщина уклала союз із Московщиною, яка, зі свого боку, обманула Україну".

"Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Тепер Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить готовий, коли не нині, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську Державу" (60, 193-200).

1842. Михайло Погодін, професор московського університету: "Я люблю малоросійські села. Яка це принада – білі хати в тіні зелених пишних дерев, розсипаних по схилах гори. Видно з першого погляду, що мешканець її приятелює з природою, що він любить свій дім-стріху і не кидає його без потреби. Зовсім не так у Великоросіїї, часто рослинки не побачите біля "ізби", і рідко коли сидить вдома клопітливий господар, він поспішає з промислу на промисел. В нього хата лиш для переспання".

"Малороса не турбує жадібність москаля, він щасливий у середині своєї хати під черемшиною. Між іншим, і москаль не народився шахраєм і плутом, а зроблений або зробився таким" (60, 183).

1844. Г.Г.Блазіус, професор із Брауншвайґу: "Населення на Чернігівщині, як і по всій Україні, вважє московитів за своїх гнобителів, утискачів та ворогів їхньої свободи... Населення тут також має інший, виразний характер, відмінний від московитів. Українці мають зовсім інший контакт з життям та природою".

"У способі шиття всіх одягів українці значно ближче стоять до західних слов'ян, ніж до великоросів... Великорос надає багато уваги тому, щоб бути пишно та багато одягненим, але зовсім не звертає увагу на чистоту. Українець у кожному разі тримається чисто, а одяг його зате скромний та невибагливий".

"На Московщині ми не бачили музичних інструментів ні в поодиноких людей, ні в публичних приміщеннях. В Україні звучать кожної неділі і під час відпочинку з кожного вікна, з кожної світлиці смичкові або духові інструменти і жодне публічне свято не відбувається без спільної музики. В українців є вроджений талант до музики, і вчаться вони грати зі слуху... Майже у всіх своїх духовних здібностях українець просто протилежність до москаля. В українців живе ніжне поетичне почуття, яке виявляється іноді в сентиментальній романтиці. Великорос задовльняється тим світом, який він сприймає, і живе повною мірою, його поезія тільки збільшує для сприймання цей світ, але не перетворює його. Однобічний та упертий українець у щоденному житті, має жваве, різнобічне та необмежено велике поетичне відчуття. Гнучкий та податливий у житті великорос, навпаки, односторонній та обмежений у своїй поетичній творчості" (60, 204-207).

Ф.Боденштендт, німецький поет, в 1840-1845 роках подорожував по Україні і зробив збірку перекладів українських пісень: "Український народ у довгій і тяжкій боротьбі боронив свою свободу від поляків і москвинів і нарешті знемігся. Та мало є народів з таким привабливим і поетичним минулим, як у народу українського. Лицарський орден запорожців, напіввійськове життя козаків, їхні вожді від Дашкевича до Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Орлика, П.Дорошенка, славний на весь світ І.Мазепа, вченість київського духовенства, що просвітила дику Московщину, лицарство та висока культура української аристократії, неймовірно глибоке і велике духовне богатство українського селянства – це деякі основи української історії та культури...Отже, нехай поетичні українські пісні, мов лагідні вітри, повіють на німецькі левади і скажуть нам, як колись діти України боролися і любили. В жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих і красних плодів, як в Україні. Такі пісні міг створити лише дуже культурний нарід". ПШ. Ст.380

1844. Карл Владислав Зап, чеський письменник, займався етнографічними дослідженнями слов'янських народів: "Поміж народом чеським і малоруським існує багато спільного: положення країни, мова, фізична постава, деякі звичаї, приповідки".

"Наш чоловік (чех) в руському краю навчиться говорити по-русинськи (по-українськи) значно швидше, ніж по-польски, тому що тутешня русинська мова вимагає значно менше ламання язика і шепелявлення і вислів її приємніший... думи малоросів промовляють до глибини душі" (60, 208-210).

1847. Гакстгавзен, німецький мандрівник: "Українці є протилежність москалів. Українець є вдумливий, запальний, радо згадує минуле свого народу і кохається у спогадах про героїчні вчинки своїх предків. Коли його спитати, хто він, то він відповість з радістю і гордістю: "Я козак!" (60, 200).

1848 р. Іван Аксаков, російський письменник та громадський діяч: "Переїхавши поза Харків, я відчув себе в Малоросії – у країні, де, здається, мало приязні до Великоросії, незважаючи на православ'я та найближчі стосунки".

"Українські пісні гарні, і від них віє теплою країною, літом, природою, до якої мене так тягне після обридлої півночі".

В листі до А.Тютчевої від 16 липня 1863 року писав: "Що за розкіш – чарівна Малоросія! Вона має Вам подобатися. В її природі нема нічого яскравого, різкого, але стільки миролюбного, ласкавого, такий поетичний колорит овіяв її цілу, що в ній є невідлучна принада" (60, 213-214).

1848. О.Бальзак, французький письменник, у листі до знайомих писав про Київ: "Я бачив північний Рим, місто православ'я з 300 церквами, багатствами Лаври, св. Софії, степів. Цікаво один раз побачити".

"Якщо ви приїдете в Україну, в цей рай земний, де я зауважив уже 77 способів приготування хліба, то побачите високу винахідливість населення комбінувати найпростіші речі. Чи так само й у Литві? Чи готуєте ви там 77 різних каш?" (60, 217).

1849 р. Франтішек Рігер, чеський народний діяч, поет, критик, в одній із своїх промов говорив: "Я визнаю українців за самостійний нарід, знаю Галичину особисто і знаю рівно ж їх літературну мову... Поважайте національні прагнення цього переслідуваного, але до самостійності покликаного народу" (60, 212-213).

1850 р. Карел Гавлічек-Боровський, чеський письменник і громадський діяч: "Малоросія-Україна – це постійне прокляття, яке самі над собою оголосили її гнобителі... Доки не буде виправлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій... Русинська мова дуже подібна до чеської, а тому і доступна" (60, 213).

XIX ст. А.Рембо французький перекладач, дуже захоплювався українською народною піснею і поширював її у Франції в перекладі на французьку мову.

1855 р. Петцольд: "Українець поводиться на полі науки рішуче і з більшим нахилом, хистом, самостійністю, ніж великорос. Коли українець вважає науку за завдання свого життя й віддається їй без сторонніх міркувань, тоді, як здається, великороси взагалі вбачають у ній частенько тільки те, щоб досягти зовнішнього відзначення... Між українцями ми знайшли чимало людей, що були багаті на результати власних досліджень і власних міркувань, але не намагались робити з цього галасу".

1865. J.Jahrgang, німецький критик: "Українська мова має гармонійність і м'якість найвищу серед слов'янських мов і тому з них усіх найліпше надається до співу й музики. Українська народна поезія найбагатша в Європі, вона має величезні, невичерпні скарби, має найвищий поетичний розмах та яскравість вислову".

1866. Тальві, письменниця, перекладач українських народних пісень на німецьку мову: "Визвольні бої проти ворогів України зродили дуже багато гарних і могутніх українських пісень. Формою і характером та сміливостю поетичних почувань вони дуже й дуже відмінні від великоросійських...Козак не піддається долі, а з нею бореться, бо українська пісня народилася під свист куль, під брязкіт шабель під час довгих воєн, що століттями кипіли від Карпат аж поза Дніпро" (60, 216).

1869. Делямар розіслав членам сенату і міністрам Франції петицію під назвою "15-мільйоний європейський народ, забутий в історії", де писав: "Рутени (українці) мали раніше ім'я русинів і руських, але були поневолені московитами в минулому столітті, після чого народ-поневолювач перейняв собі ім'я переможеного народу для того, щоб надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена руський і московит нині здаються нам синонімами, тоді як насправді для історика вони радикально різні. Це змішування дозволило московитам присвоїти собі історію рутенів. (...) І земля того народу, який ми нині називаємо Рутинами, звалась Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо Руссю, звався московитами, а їхня земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно тому, що вже ціле століття московський уряд працює над тим, щоб домогтися повного злиття значення цих назв" (60, 220).

Л.Кіпніс: "Певен, що корінній Русі (тобто українцям) для виправлення власної історичної свідомості слід відновити свою звичку називати велику братню націю в колишній спосіб, як її називали раніше. (...) Йдеться власне, про етнонім "Московія", "москальство", "московський", "москалі" і т. ін.".

1893. Вадим Пассєка, російський історик: "Кто первым из нас вошел в связи с европейскими державами? Кто остановил гибельный поток первых татарских орд, принудил их снова удалиться в свои степи и так сильно, так пламенно и роскошно воспел битвы с кочевыми племенами? Малороссияне.

Какой народ без твердых и постоянных пределов, границ, без неприступных гор, умел быть страшным для своих врагов, успел развитъ свою национальность и сохранить ее в тяжелые пять веков насилия татарского, польского, московского? Какой народ в пять веков неволи, когда пепелили его города, предавали мучениям за преданность религии, умели ее сохранить, и в то же время был грозою своим притеснителям, и среди сих пыток созидал училища для образования юношества? Этот народ был малороссияне".

1895. Едуард Шюре, з книги "Великі посвячення": "Арійська раса народилася на землі Скіфії 7-8 тисяч років тому".

1846. В.Бєлінський: "В Украине, и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов строятся на любви, а женщины пользуются правами своего пола; все это противоположно Московии, где семейные отношения грубы, женщина – род домашней скотины, а любовь совершенно постороннее дело при браках".

1905. Ґ.Ґельмонт, німецький історик, 5 том "Світової історії": "Тоді як у Польщі і інших країнах Європи свобода існувала лише для вищих станів, в Україні і нижчи стани її мали. Коли поширилась вістка про казкову країну, де кожна людина може жити вільно, як птах, тодо неї (України) побігли тисячі спрагнених волі людей. Край по обох берегах Дніпра від Києва і до татарського кордону став чарівним раєм для утримання покривджених, бідних, а також для тих, хто прагнув слави та великих справ. Здається український нарід має покликання реалізувати на практиці ідею свободи і рівності. Ввесь словянський світ може пишатися цією вільною нацією. Московщина з її деспотизмом, з її низьким культурним рівнем, ясна річ, не могла ощасливити такий нарід, як український, що звик до свободи і був на далеко вищім культурнім і політичнім рівні, ніж московський". ПШ. Ст.380

1907. Б.Бєрнсон, норвежський письменник: "Гідний пошани український нарід стане незабаром постійною темою кожного часопису в цивілізованному світі. Бо тепер всі ми вже знаємо, що його домагання можна відхилити, можна відкласти, можна навіть перекрутити і викривити, але ніяк не можна відкинути. Нарід, що був засуджений на смерть, дає людству нову ідею справедливості і міжнародного щастя. Ця іхня ідея своїми початками сягає до їхнього старого громадського ладу.Душа така жива і життєздатна, не може, ясна річ, ніколи загинути".

1916. Е.Пернерсторфер, лідер австрійської СДП: "Могутність московської імперії можливо зламати й загрозу Європі відвернути лише тоді, коли Україна буде незалежною державою. Вона буде найсильнішим захистом Європи проти азійського московського дикунства, як і була за минулих сторіч заборолом проти дикунства татарського".

М.Горький: "Я перейшов пішки всю нашу землю від чорноморського степу до біломорської північної тундри, отже знаю її добре... Душа українця росте і купається в яскравих, гарячих променях південного сонця, а москвин все своє життя живе в сутінках та холоді північних лісів".

М.Катков: "Польська революція є дрібницею порівняно з українським народним рухом. Польська революція може відірвати від імперії лише один край – Польщу, а втрата України – це кінець московської імперії".

P.Rohrbach, німецький політик і міністр: "Хто має Київ, той переможе московську імперію".

1921. Професори J.Brunhes, C.Valaux, "La Geographie de L'Nistoire":"В своїй роботі висміяли московських дипломатів, які намагались у французському МЗС переконати французів, що ані українців, ані України не існує. Ці професори порадили українцям утворити оборонний союз з причорноморськими народами та зменшити Московську імперію до ступеня дригорядної держави"

1934. Париж. На всесвітньому конкурсі краси мов, українська мова зайняла третє місце.

1956. Ю.Бомгольт, данський міністр освіти, відвідав Київ: "У Данії співають чимало українських пісень данською мовою, не знаючи, що вони українські. Є хор, який співає ці пісні".

В.Бальтазар, чеський композитор: "Господь оборонив Україну від облудної новітньої музики. Вислухати новітню європейську музику, а після неї українську народну пісню – це однаково, що вийти з затруєної пахощами міської світлиці на свіже, чисте лісове повітря. Композитори цілого світу можуть знайти багатющі музичні перлини в українській народній пісні".

1920 р. Г.Танцюра, етнограф, збирав пісні по селах України, де знайшов: українських – 2157, московських – 135, польських – 20, радянських – 103".

Українська пісня "Їхав козак за Дунай" під назвою "L'adieu des fiancés" (Прощання з нареченою) ввійшла до збірки французьких народних пісень. Існує німецький варіант цієї пісні. У Франції та Німеччині співають також українську народну пісню "Ой не ходи, Грицю" і т.д.

Разом нараховано близькоо 200 тисяч українських народних пісень. Ні одна нація в історії не мала і не має такої кількості пісень, як створив український народ самостійно.

Немає коментарів:

Дописати коментар