В інтернеті з’явилися скани набраної на друкарській машинці інструкції про те, як виявити закордонну шпигунську агентуру - авторства нібито Комітету державної безпеки (КГБ) й нібито 1970-х років.
Він майже не вживає алкоголю, ввічливий, працьовитий, галантний до жіноцтва, розбирається (на відміну від радянських громадян) у державному устрої СРСР, цікавиться фотографією і радіосправою. Він - агент розвідок капіталістичних держав.
"Історична Правда" попросила прокоментувати автентичність цих документів доктора історичних наук Дмитра ВЄДЄНЄЄВА - професора, колишнього завкафедри історії спецслужб Національної академії СБУ, полковника запасу.
Скани інструкції дивіться нижче, під коментарем. Особлива деталь - чиїсь примітки, зроблені біля деяких пунктів інструкції кульковою ручкою.
--------------
На мій погляд, це цілком аутентичний документ. Вірогідно – створена на базі відповідних інструктивних документів та навчальної літератури навчально-методична розробка (опорний конспект лекції) для опанування спеціальною дисципліною з основ контррозвідувальної роботи, або "другої лінії", як її неформально називали в КГБ СРСР – від назви Другого головного управління КГБ СРСР (контррозвідувальна протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб).
На користь оригінальності поданого матеріалу свідчить застосування вельми характерних для "чекістської" літератури висловів та усталених термінів.
Властивим є і поширений у вишах КГБ дидактичний підхід – виокремлення комплексу ознак, притаманних певним видам антидержавної (протиправної) діяльності, відвернення й розслідування якої відносилося до компетенції органів державної безпеки СРСР. Думається, документ з’явився в 1960–1970-х рр.
Важко сказати, в якому спеціальному навчальному закладі КГБ підготували цю розробку. Однак навряд чи це "офіційне" видання провідного відомчого навчального закладу – Вищої Червонопрапорної ордена Жовтневої революції школи КГБ СРСР імені Ф.Е.Дзержинського (нині – Академія ФСБ РФ), адже надто багато граматичних неузгодженостей (навчальний заклад був вельми солідний за науковим потенціалом).
Загалом станом на 1990 р. у навчальних закладах КГБ СРСР служили 38 докторів і 756 кандидатів наук, 20 професорів, 188 доцентів, 16 старших наукових співробітників). Тоді ж науковий потенціал Вищих курсів КДБ СРСР у м. Києві становили доктор філософських наук, 26 кандидатів наук, 16 доцентів.
Скоріш за все, це або кафедральна розробка, або навіть "самопально" надрукований слухачами конспект (хоча це був би екстраординарний вчинок – у такому разі майбутні оперпрацівники ризикували кар’єрою та партіблетом – навчальна література та конспекти зберігалися у спецбібліотеці, звідки їх отримував у грубезній валізі "секретчик" навчальної групи).
Якщо говорити безпосередньо про Вищі курси (ВК) КГБ СРСР у м. Києві (де цілком могла з’явитися ця методична розробка), то у серпні 1977 р. наказом голови КГБ при Раді міністрів СРСР Ю.В.Андропова там створили перші чотири кафедри, у т.ч. – кафедру спеціальних дисциплін (надалі розгалужувалася).
Перед розпадом СРСР тактику й методи контррозвідувальної роботи викладала спеціальна кафедра № 2 ("Боротьба з підривною діяльністю р. імперіалістичних держав"). Самі київські вищі курси комітету держбезпеки спеціалізувалися на перепідготовці на базі вищої освіти оперативних працівників контррозвідувальних підрозділів з "ухилом" на "п’яту лінію" (протидія ідеологічній диверсії противника і "дисидентознавство").
Розвідник-нелегал (кадровий співробітник або агент спецслужби) – це висококласний, "штучний продукт", який роками готується й вживлюється у країну оперативної роботи під вигаданою біографією. Нерідко він тривалий час перебуває у стані "консервації", і лише згодом вводиться в оперативні заходи.
Так, зв’язок із деякими із завербованими НКВД у 1939–1941 рр. і виведеними за кордон під час війни агентами з числа членів ОУН був відновлений лише на початку 1950-х років, коли ті вже надійно легалізувалися, або малим стійку репутацію "махровых антисоветчиков".
У згаданий період роботою нелегалів займалося Управління "С" Першого головного управління (зовнішня розвідка) КГБ СРСР. В Першому управлінні КДБ Української РСР існував відділ, який займався підбором, вивченням й первинною підготовкою кандидатів на нелегальну розвідувальну роботу (надалі їх забирав для підготовки союзний Центр). Один із таких підібраних кандидатів, котрий з певних причин продовжив службу в інших підрозділах КДБ – перший Голова СБ України Євген Марчук.
Що ж стосується розшуку нелегалів, то він був і залишається одним із найважливіших й "класичних" напрямів роботи будь-якої контррозвідки. Особливо актуальним він став у роки Холодної війни.
Крім емісарів-розвідників, що діяли з позицій підпілля ОУН, частина закинутої до України по каналах післявоєнної репатріації агентури спецслужб геополітичних противників СРСР мешкала „легально” з розрахунком на довге осідання.
Так, у листопаді 1948 р. Управління охорони МДБ УРСР на Львівській залізниці викрило громадян І.А., Ф.Т. та Ф.Л. Вони потрапили у полон з німецької армії до американських військ, були завербовані розвідкою, закінчили розвідницькі курси і спрямовані до УРСР по каналах репатріації для ведення підривної роботи.
У 1951 р. в Рівненській області був арештований голова однієї з сільрад І.Б., завербований американцями та виведений до України по каналах репатріації.
В цілому за післявоєнний період в Україні було викрито 74 нелегали з числа українських націоналістів, що були закинуті з-за кордону (один легально, 39 – повітрям, 5 морським шляхом, решта – через сухопутний кордон).
При цьому за допомогою агентури радянських органів держбезпеки та їх союзників, зануреної до закордонних центрів, було виявлено 19% нелегалів, у ході оперативних ігор – 33%, через агентуру МДБ-КДБ на терені УРСР – 16%, при проведенні оперативно-військових операцій – 7%, завдяки "сигналам населення" – 9%.
Слід зауважити, що окремих нелегалів-націоналістів, які прибули різними каналами з-за кордону у 1940–1950-х рр., розшукали аж у другій половині 1960-х років. У 1964 р. органами держбезпеки було встановлено, що 37 репатріантів просто… щезло з поля зору "компетентних органів".
У 1965–1966 рр. виявили четверо нелегалів ОУН. Останній випадок затримання КГБ УРСР нелегала-націоналіста Маложицького стався у 1967 р. Останній спромігся оселитися за завданням закордонного центру за фіктивними документами в районі розташування військового об‘єкту на Львівщині.
Докладніше про згадані події див. у книзі: "Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945–1980-ті роки".
---------------
Читайте також:
12 фото
"Выработанная привычка на производстве работать только хорошо (плохая работа за границей хазяину не нужна)" на 2 стор.... Це щось, як мocкалі кажуть... НЄЧТО))) На мій погляд, це своєрідний вирок усій ПЛАНОВІЙ ЕКОНМІЦІ СРСР і відповідь усім сьогоднішнім неосовєтікусам, чому в СРСР так погано жилося і чому воно розвалилося)))
Немає коментарів:
Дописати коментар