Сторінки

субота, 16 березня 2013 р.

"ТРИЗУБ" ЧИ СТАНЕ ВІН КООРДИНАТОРОМ СПІЛЬНИХ ДІЙ ВСІХ НАЦОНАЛЬНИХ СИЛ ЗА УССД?


05.03.2013 22:47 Іван СУТА

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ – ЄДИНОПРАВИЛЬНИЙ ШЛЯХ ДО СВОБОДИ


Сьогоднішні покоління українців одночасно стоять над проваллям чергової втрати державності та на порозі власної національної держави. Для перетворення нинішнього державного утворення Україна у національну державу необхідно продовжити національно-визвольну революцію.

Є лише два випробувані в історії і сучасності способи зміни народом влади на свою користь.

Перший: національна революція у вигляді всенародного повстання, яка повністю руйнує, ліквідовує стару систему з її апаратом влади й утверджує нову, відповідну прагненням, потребам та устремлінням нації.

Другий: національна революція через демократичний механізм, коли об’єднаний національною ідеєю народ шляхом виборів змінює відповідно до завдань національного державотворення законодавчо-представницьку гілку влади, яка, своєю чергою, опираючись на постійну підтримку озброєного й організованого національною ідеєю народу, докорінно змінює законодавчими актами саму суть держави і відповідно до цього реформує інші гілки влади.

Націоналістична революція (національна і соціальна) завершується тоді, коли:
1) революційні чинники усувають та докорінно змінюють усе те, що було гальмом на шляху природного розвитку людини, родини, суспільства, народу, нації, пов’язувало з їхнім дореволюційним минулим: система влади, структура влади, люди влади і механізми їхнього функціонування, а на зміну їм запроваджують нові, прогресивні державні механізми для ефективного втілення у життя мети та програми революції;
2) між новою і старою владою пориваються будь-які ґенетичні зв’язки;
3) створюється система та механізми захисту завойованих здобутків революційних мас;
4) нова, революційна влада кардинально змінює політичний курс розвитку держави на користь переможця у боротьбі – дотепер бездержавного народу, і на цілком інших, націотворчих ідейних засадах втілює у життя життєдайні суспільно-політичні програми.

У сучасну пору, для продовження національно-визвольної боротьби необхідно:
- провести екскурс в історію і зробити аналіз діяльності політикуму 1991-2013 років;
- визначити, у якому стані перебуває українська нація і нинішня держава;
- окреслити рушійні сили революції, її ідейні й програмні засади;
- створити організований революційний націоналістичний рух;
- залучити до боротьби широкі народні маси.

СТАН НАЦІЇ

Досі актуальним залишається визначення В.Іванишина: «Щодо українців у всі роки державної незалежності України реалізовуються – послідовно, наполегливо і без огляду на зміни влади – програма неоколонізації України, програма внутрішньої окупації України, програма витіснення українців із економічних, фінансових, інформаційних, державних системотворчих структур (а після реалізації адміністративно-територіальної реформи – і з органів місцевого самоврядування), програма знелюднення України, програма федералізації України, програма внутрішнього розчленування народу, програма денаціоналізації українців, програма знищення української нації через «політичну націю» – аналог «радянського народу», програма підміни національного народовладдя космополітичним «громадянським суспільством», програма обездуховлення та деморалізації українців, програма знищення українського села як живої клітини національного організму, програма розпродажу та розкрадання держави, програма грабежу народу через зростання цін і тарифів...

Основною ознакою внутрішньої окупації є не сам грабіж народу і держави, а передусім бездержавний і підневільний стан корінної нації, якій на рідній землі й у власній країні загрожує цілковите знищення: цілеспрямоване і планомірне».

Отже, через недовершену національно-визвольну боротьбу 1989-91 років, корінна українська нація і надалі залишилася підневільною й бездержавною у новоствореній, на частині своєї етнічної території, визнаній світом державі з назвою Україна, зі своїми національними символами – Гімном, Гербом та Прапором.

Головне правило нинішньої внутрішньої окупаційної політики – не допустити представників корінної нації до керівництва в системі влади, науки, освіти, культури, інформації, фінансів, промисловості, сільського господарства, юриспруденції, військової справи, медицини тощо. Тому Держава Україна – не національна, влада в ній – космополітична і демонстративно антиукраїнська, головною її опорою є не національно свідомі українці, яких вона боїться, а тільки національні меншини, які й виступають основним кадровим резервом влади.

Тут маємо справу саме з етноцидом – нищенням спільноти за національною ознакою. Проти українців в Україні діє добре спланована, безперебійно фінансована і всеохопна система етноциду. З реалій нашого життя легко зчитується її мета: в Україні має бути населення, скорочене до потреб неукраїнського бізнесу, але не повинно бути ніяких українців – ніякої нації-господаря країни.

Нації не творяться, нації народжуються!

Нація має не лише матеріальну основу, тобто ми з вами – живі представники різних поколінь.  Нація має також і духовну, незнищенну основу. Українська нація – це Шевченкові «і мертві, і живі, і не народженні» – усі покоління українців. Єдиний раз Богом сотворені – вони є вічними і незнищенними.

Україну й українців із трясовини чужих ідей та інтересів може вивести лише християнство і націоналізм!

СТАН ДЕРЖАВИ

Кожне державне утворення має три складові: влада, політикум та громада.

Кожна влада – це система влади, структури влади, люди влади.

Система мала і має всі ознаки: ворожої, антиукраїнської, антинаціональної, антинародної і антилюдської. Вона творилась якантидержавна стосовно законного господаря на вкраїнській землі – українців, відкидає їхнє право на власну національну державу. Вона була і є протиставлена Божим заповідям, людським і національним правам, природним законам розвитку людства.

Головні суб’єкти нинішнього політичного «протистояння»: неукраїнська влада та псевдоопозиція, при всьому взаємному показовому антагонізмі та ворожості, в питанні зміни системи влади були, є і будуть єдині, – за будь-яку ціну залишити все так, як є.

Тут не має значення, чиї маріонетки приходять до влади: Кремля, Капітолію, Кнесету, бандитів з Донецька, чи ще хтось зі своїх «єдиносильних українців» – система універсальна, вона дає змогу наживатися всім. Звичайно, більше користає той, у кого влада; за що й борються.

Система витворила механізми свого захисту, за надійністю функціонування яких пильно стежать і місцеві можновладці, і їхні господарі – московська та міжнародна глобалістична мафія.

Система влади, структури влади і люди влади, які визначають політику держави, скільки разів би не перетерпіли чергову перестановку кадрів чи реорганізацію, зумовлену переорієнтацією кожної нової влади на своїх нових господарів, залишилися антиукраїнськими та поліцейськими.

РУШІЙНІ СИЛИ РЕВОЛЮЦІЇ
  
1. Ідеологічна база

Степан Бандера писав: «В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі – творять його живий, діючий організм».

Ідеологія – головний бастіон. Український націоналізм – ідея і чин в ім’я України – незнищенний, це наймогутніша зброя у боротьбі проти будь-якого ворожого нашестя. Історія підтвердила це.

Продуктивною, розвиваючою може бути тільки така ідеологія, яка виростає з реальної проблематики життя поневоленого народу і є продовженням його визвольних традицій, забезпеченням духовно-культурної соборності всіх українців та їх участі в національно-творчому процесі на базі української державності.

Нація не стоїть на місці, а розвивається в процесі історичного буття, вона постійно видозмінюється, але ніколи (!) не пориває зі своїм минулим, навпаки – воно є фундаментом нації, невичерпним джерелом її творчого потенціалу. Українська нація жила, творила, розвивалася і боролася задовго до Т.Шевченка. Він лише довів, що вона є, що вона животворча і вічна, відкрив закони її буття (як свого часу Ньютон відкрив закон земного тяжіння, яке існувало ще до нього, із часу зародження планети Земля), окреслив магістральний шлях подальшого поступу.

З моменту народження нації народжується головний чинник її захисту, самозбереження, самовираження, буття і неухильного розвитку – націоналізм.

Т.Шевченко у поетичній формі вивів ґенезу та висвітлив засадничі постулати і прикмети української нації та її життєдайного творіння – українського націоналізму, вказав його політичну ідею-мету, форми, зміст, методи та способи діяльності. Подальша практика боротьби на основі націоналізму відкривала, відповідно до історичних умов і обставин, його нові прикмети, засади, програми. Вони в жодному разі не відкидали, а доповнювали, ідейні надбання своїх попередників. Так започатковувалася, формувалася й надалі вдосконалюється ідеологічна база українського націоналізму.

Нині ми перебуваємо у якісно іншій фазі боротьби. Тому необхідно в нових умовах, на основі націоналізму відкрити, знайти ті нові потенціали, засади, напрямки, форми та методи, які не суперечать минулим, продовжують їх та адекватні сьогоденню.

Націоналізм – основа відродження й справедливого впорядкування світу на противагу імперіалізму, космополітизму, глобалізму, лібералізму, комунізму, фашизму, анархізму та іншим «ізмам».

Націоналізм має вироблені поколіннями і випробувані у боротьбі на життєздатність ідейно-програмові засади, що мають світово-історичне значення:
- примат духовного первня у філософії та в суспільній діяльності;
- примат етнічної нації, що в минулому і сучасному світі є наріжним каменем у стосунках між національними державами;
- стратегічну мету: «Світ – без імперій», у якому кожна нація має право на власну державність на своїй землі;
- нерозривна сув’язь вирішення національних і соціальних проблем;
- ідеал національної соборної держави, суверенної на всіх етнічних землях;
- доктрина соціальної справедливості для всіх верств і прошарків суспільства;
- гідність людини як Богоподібної істоти;
- віра в Бога і важливість релігійного життя;
- культивування і примноження традицій;
- опертя на голос крові й духу давнини;
- культ честі та лицарства, героїчна концепція життя;
- свобода думки і творчості;
- примат спільнотного над егоїстичним;
- на прикладі Криму – справедливе вирішення міжнаціонального та міжрелігійного питання;
- розв’язання проблеми взаємостосунків корінної нації та національних меншин.

2. Програмні засади

Програма націоналістів в усі часи була і є незмінною: побудова власної української національної соборної держави на своїх етнічних землях.

Єдина програма, що нині варта уваги, це «Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення», яку ВО «Тризуб» ім. С.Бандери пропонує суспільству.

Її необхідно зробити об’єктом для предметного обговорення в активній частині суспільства та на її основі зробити спільну для всіх «Програму українських націоналістів».

3. Революційний провід

Поводирем кожної нації в її нестримному історичному русі до ідеї-мети – національної держави, а при її здобутті – державним політичним керівництвом є провідна верства нації або національна еліта – найкращі одиниці з-поміж усіх прошарків суспільства.

Українська провідна верства завжди змагала до Української Держави і вела за собою народ. На нинішньому історичному етапі українську провідну верству треба (вкотре?) заново створити. Витворитися вона може лише із тої категорії людей, що ставить перед собою завдання боротися, а не нидіти, повести народні маси революційним шляхом боротьби, ліквідувати внутрішній окупаційний режим, вибороти та зберегти Українську Національну Державу.

Поява таких провідних кадрів можлива лише у безкомпромісній, жертовній борні, веденій на основі християнських та національних цінностей.

Для продовження національно-визвольної революції ми маємо усе:
- заповіти великих предків;
- политу потом і кров’ю українців землю;
- своїх святих, мучеників, пророків, геніїв і героїв;
- безперервність героїчної боротьби;
- незгасну жагу до свободи;
- базовану на Шевченковому «Кобзарі» ідейну платформу;
- базовану на християнстві й націоналізмі світоглядну базу;
- націоналістичну ідеологію і програму;
- випробувану часом багатогранну методику боротьби проживаючих в Україні та розкиданих долею по цілому світу щонайменше сімдесяти мільйонів українців.

Бракує одного: політичного революційного проводу – провідників сучасності, здатних взяти на себе тяжку і відповідальну ношу – відродити ОРДЕНСЬКУ НАЦІОНАЛІСТИЧНУ діяльність, об’єднати усі покоління, згуртувати мільйони під прапором національної ідеї і виконати першу точку Декалогу українського націоналіста: „Здобути українську державу, або згинути у боротьбі за неї!”

Проблема провідництва не була би такою пекучою, якби не існувало тривожного для новітньої історії України явища: замаскованого під український, а насправді чужого чи ворожого до всього національного й українського продажного політикуму.

Політична дезорієнтація суспільства; ідейна вихолощеність; настанова на лідерів, а не на доленосні програми; культивування чужих, а не власних націорятівних ідей; випускання пари з котла народного гніву; творення політичної ширми – ось далеко не повний перелік (зло)„діянь” цього троянського коня українського політичного життя, цієї бацили світового глобалізму.

Щоби витворити політичний революційний провід нації, необхідно повернути сьогоднішнє покоління на той шлях, яким ішли наші мудрі предки – у вир боротьби за торжество Свободи, за Українську Національну Соборну Державу. У нашій історії вже неодноразово були такі ситуації, коли етапи героїчної боротьби змінювалися черговими втратами, руїнами, занепадами. Але з’являлися нові великі ідеї, чергові провідники, генії й пророки і вказували народові шлях у пітьмі неволі, своїм могутнім голосом і прикладом закликали до боротьби, відроджували її знову і знову. На їх заклик ставали нікому не відомі раніше наймити «на нашій не своїй землі», – Шевченків Ярема, який, будучи причетним до святої справи, перетворився у народного месника Галайду.

Необхідно створити передумови для відродження такого типу української людини, яка зуміє до глибини всього свого єства перейнятися ідеями українського націоналізму, і в наш надскладний для української нації, затиснутої між двома типами імперіалізму час повести її на революційну боротьбу – за свободу, за національну державу. Подальший розвиток цієї боротьби неможливий без формування нового типу людей, які кинуть виклик нинішньому здемонізованому, оплетеному масонськими сітями світу, піднімуть Знамено Христа і прапор національної ідеї та підуть пробоєм проти течії.

Необхідне відродження людей зі старими, притаманними шляхетному лицарському середньовіччю і якісно новими для нинішнього безбожного світу прикметами: культом героїки й честі, безкомпромісністю, жертовністю, мужністю, шляхетністю, відвагою, високою духовністю, мораллю й правдивим християнством, здатних повністю поставити проблему нації над особистими проблемами і в ім’я БОГА, УКРАЇНИ, СВОБОДИ стати на шлях орденської боротьби. Тільки такий шлях дає можливість розбудувати залізну організаційну сітку; створити власну національно-визвольну революційну та державотворчу систему; нав’язати ворожій антиукраїнській державній системі свої правила гри; усунути впливи ворожих ідеологій і доктрин; переорієнтувати, радикалізувати й революціонізувати народні маси; залучити їх до національно-визвольної боротьби і в якісно нових й перспективних умовах завершити національно-визвольну революцію.

Це можливо лише у борні проти всіх без винятків ворожих сил, за власними правилами гри, усіма доступними методами і засобами, в чітких організаційних рамках, поза межами існуючої державної системи, з орієнтацією на найвищі ідеали, розраховуючи виключно на власні сили і силу власного народу, відкинувши засадничо будь-яку політичну доцільність, ідейну  половинчатість чи найменший компроміс.

Слід знати і пам’ятати, що в державі, де панує режим внутрішньої окупації, система влади є поліцейською, а кожне міністерство є штабом нищення всього українського. Тому тотальна боротьба повинна точитися на всіх фронтах, при чому з двох позицій одночасно: «За» і «Проти».

Політичному – боротися проти будь-якого типу імперського поневолення, повалення нинішнього окупаційного режиму та за владу української нації на своїй землі.

Ідеологічному – проти засилля ворожих ідеологій і доктрин: лібералізму, демократизму, нацизму, расизму, соціалізму, комунізму, глобалізму.

Повсякденно доводити політикуму, духовенству, громадам, колективам, спілкам, а також на індивідуальному рівні те, що порятунок нації і держави – лише в націоналізмі. 

Духовному – не допустити втілення у життя антихристиянських, содомітських законів з їхньою гендерною рівністю та сучасною практикою ювеналістики в т.зв. демократичній Європі. (Тут прикладом є розгін націоналістами содомітів, коли вони намагалися провести сатанинський гей-шабаш у Києві, постійне нищення їхньої літератури, зриви зібрань тощо).

Релігійному – де головним ворогом є «поганське капище» – московський патріархат, а також засилля різних сект та намагання замість Христа Спасителя повернути дохристиянських, язичницьких ідолів. Допомагати діяльності традиційних українських церков: УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ з перспективою їх з’єднання в одну Помісну Українську Церкву. А, головне, своїм прикладом у повсякденному житті доводити, що таке віруюча людина, практикуючий християнин.

Суспільному – боротися проти всіх течій, які розкладають ще досі несформоване українське суспільство. Пропагувати й практикувати український солідаризм. Особливу увагу приділити становлення класу української інтеліґенції.

Молодіжному – звернути особливу увагу на цю проблему, де молодь кинута напризволяще і стала об’єктом для експериментів різних спецслужб та ворожих ідеологічних центрів. Повести активну пропаганду проти виїзду молоді за кордон. Захопити активних молодих людей, головно студентство та «дипломованих безробітних» революційними ідеями, залучити їх до активної боротьби. Ідейно сформована та організована молодь – головна рушійна сила революції.

Соціальному – стати на захист простих громадян від чиновницького та судового свавілля, нахабства роботодавців, ініціювати організовані акції спротиву, бути завжди у гущі подій, ставати лідерами, підвищувати свій та організаційний авторитет в очах громади.

Практично і в усіх інших сферах життя: економічному, аграрному, культурному, освітньому, науковому, екологічному, оборонному і т.д. створено прекрасні умови для паразитування й розкішного життя представників привілейованих національних меншин та одночасного рабського животіння українців і перетворення їх в безідейну отару, якою легше маніпулювати та її визискувати.

Український націоналізм включає у свій арсенал усі напрямки боротьби, а його носії – орденський шлях боротьби як єдиноправильний.

4. Народні маси

Перед націоналістами стоїть складне та відповідальне завдання: за допомогою теорії птаха (Революційно-політичний орден – ВО «Тризуб» ім. С.Бандери – УПО «Тризуб») створити організований націоналістичний рух та долучити до боротьби широкі верстви населення.

Питання участі народних мас у національно-визвольній революції, з поміж усіх написаних на цю тему праць, найкраще висвітлив С.Бандера: «Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий народ за поширення ідеї і концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби».

Розуміючи значення у національно-визвольній боротьбі широких верств суспільства, він писав: «Наша внутрішньополітична праця скерована на те, щоб дослівно охопити весь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя… Нам треба опанувати своїми ідеями, боротьбою і відповідними акціями теж саму масу як збірну одиницю. Треба втягнути її у політичну дію. Бо вона дає політичному рухові та організації широке опертя. Масовість же надає революційній боротьбі та кожній політичній дії велику розгінну силу та помножує її кількість».

Кожна нація має свою, визначену Творцем історичну візію та свій витворений нею впродовж віків національний ідеал. Кожне покоління, в тій чи іншій мірі причетне до їх творення і функціонування, є їхніми складовими, тільки не кожне сповна готове до своєї місії на конкретному історичному відтинку і відповідає цим абсолютним для нації критеріям.

Степан Бандера вказував: «...Якщо ми не охопимо мас, то вони частинно підуть не з нами, чи частинно навіть проти нас та великою мірою здеморалі­зуються».

Сьогодні на плечі усіх, хто живе на Землі і є українцем,  незалежно від віку і статі, лягла чи не найбільша відповідальність подальшу долю України, а тому до національно-визвольної боротьби за українську та християнську Україну повинні бути долучені усі.

Українська Політична Організація  «ТРИЗУБ» –
необхідність творення та перспективи боротьби

Гарантувати безпеку України може тільки сам український народ, об’єднаний українською національною ідеєю. В Україні, поряд із ростом державницької, неухильно йде ріст національної свідомості в гущі народних мас. А це обнадіює та спонукає до боротьби.

Усі так звані опозиційні парламентські політичні партії, що активізувалися і дорвалися до владних крісел під час виборів-2012, вкотре виявилися неспроможними закликати народ до революційного зриву, тому мають неминучу перспективу – найближчим часом вкотре себе дискредитувати.

Головним орієнтиром для людей та організатором революційної боротьби повинна виступити новостворена суспільно-політична, революційна організація елітарного типу –Українська Політична Організація «Тризуб», елітарність якої визначатиме її ідейно-вишколене, світоглядно-однорідне, політично-сформоване й жертовне членство.

Започаткувати цей процес може (і повинна) невелика група ідейних, організованих за принципом орденської системи, відданих національній справі людей, незалежно від віку, статі й професії: політики, громадські діячі, науковці, священики, інтеліґенти, військові, службовці, студенти, селяни, робітники.

Не від кількості, а від сукупності якісних характеристик залежить кінцевий результат. Головне, щоб ці люди увібрали в себе усі постулати українського націоналізму, жили ним, вміли безпомилково орієнтуватися в будь-якій суспільно-політичній ситуації, правильно зчитували її та робили правильні висновки. А найголовніше – були генераторами нових ідей та організаторами втілення їх у життя. Ця група повинна бути єдиним монолітом, згустком єдиної волі, мати всі прикмети революційної націоналістичної організації, а саме: ідейна і світоглядна однорідність, програмова одностайність, політична воля, революційність, визнання права нації понад законами держави, орденський, а не партійний спосіб мислення і діяння, революційний волюнтаризм і романтизм, жертовність і самозреченість, тверді наміри і переконання в правильності позицій, вміння мислити стратегічними, а не лише тактичними категоріями.

Створення фундаментальної ідейної, світоглядної, програмної, політичної, матеріальної, вишкільної та кадрової бази для втягнення широкого й перспективного молодіжного прошарку суспільства в національно-визвольні процеси – головне завдання сучасності. Поява нових революційних лідерів свідчитиме про створення новітньої, життєдіяльної, націотворчої та націозахисної системи у нинішніх нових для українського націоналізму умовах. Вони в перспективі природно і закономірно очолять всі ланки і напрямки національно-визвольної боротьби.

УПО «Тризуб» повинна стати політичним крилом організованого націоналістичного руху в безкомпромісній, постійній боротьбі за право українців бути господарями власної долі на своїй прабатьківській землі. Творити всеохопний, громадський, національно-зорієнтований громадський революційний рух треба разом з іншими націоналістичними організаціями: ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, НІЦ ім. Д.Донцова, «Жіноча січ», українським відділенням МАІФ та своїми симпатиками в інших суспільно-політичних організаціях.

Стратегічна мета УПО «Тризуб» – продовжити недовершену у 1991 році національно-визвольну боротьбу та шляхом революційних перетворень здобути державність української нації, демонтувати внутрішній, неукраїнського походження окупаційний режим. Боротьбу за українську національну державу УПО «Тризуб» повинна вести через систему захисту прав українців від безчинств режиму внутрішньої окупації та політичних функціонерів всіма доступними методами та засобами. Діяти УПО «Тризуб»  повинна у різних напрямках: політичному, пропагандивному, націозахисному. Одночасно УПО «Тризуб» має стати на захист інтересів пригнічених поліцейсько-кримінальною системою окремих громадян у їхніх щоденних проблемах, допомогти їм зорганізуватися у боротьбі з чиновницькою сваволею.

Діяльність УПО «Тризуб» має базуватися на ідеологічній платформі українського націоналізму в інтерпретації С.Бандери – ідеології захисту, збереження і державного самоутвердження української нації. Боротьба за владу народу, а не за владу над народом. Боротьба за Україну, а не за посади; змагання за право українців бути господарями своєї долі, країни, держави, а не за можливість панувати над власним народом.

Соціально-економічною платформою УПО «Тризуб» повинно бути гасло: «Від створення національної держави – через державний захист економічних інтересів нації – до добробуту кожного».

Чужі, ворожі доктрини й ідеології та їхні організовані форми, які УПО «Тризуб» необхідно поборювати, це: комунізм, усі форми соціалізму, космополітизм, інтернаціоналізм, імперіалізм, фашизм, расизм, нацизм, анархізм, демократизм, лібералізм, глобалізм, фундаменталізм, масонство, гомосексуалізм, наркоманія, поганські і псевдохристиянські секти та всяка інша нечисть, за допомогою якої вороги прагнуть паразитувати на крові й поті українців.

В ідейній боротьбі компроміс недопустимий...

Головна проблема на початковому етапі боротьби, яку повинна вирішити УПО, – ліквідація спланованої і втіленої в життя внутрішнім окупаційним режимом роздрібненості та ідейної дезорієнтації українського суспільства і впровадження принципу ідейної української націозахисної політики.

Позицією УПО «Тризуб» повинна бути опозиція: бути завжди з народом; з іншими політичними середовищами – тільки доти, доки вони діють в інтересах нації; з сьогоднішнім режимом влади – безкомпромісна боротьба.

УПО «Тризуб» повинна орієнтуватися виключно на власні сили, на національно-патріотичну свідомість українського народу.

Враховуючи нинішню ситуацію, УПО «Тризуб» може діяти як відкритими, так і закритими методами – в пропагандивній, націозахисній, політичній, громадській, суспільно-правовій, а в разі потреби – і силовій площинах.

До політичних проблем, які УПО необхідно буде вирішувати, належать:
- політична безправність українців в усіх сферах життєдіяльності;
- активізація проросійських сил та загроза втрати державності;
- наступ глобальних сил світової космополітичної мафії.

До життєвих проблем, з якими постійно зустрічаються українці і які УПО необхідно буде вирішувати щоденно, належать: 
- земельна проблема (адже перспектива втрати українцями землі, як і мови – це головна і стратегічна небезпека сьогодення). Необхідно розтлумачити людям сучасну земельну проблему та організувати їх для захисту від земельної та будівельної мафій.
- сваволя владних чинуш, голів міських та сільських рад, продажність різношерстих політиків-партійців, податковий «безпрєдєл», масова корупція в правоохоронних органах, судах та цілковита безправність українців;
- сплановане масове заробітчанство та проблема «нічийних» дітей;
- спланований наплив емігрантів-афроазіатів та захоплення ними впливів у сферах господарсько-економічного, а у перспективі (приклад об’єднаної Європи) – суспільно-політичного життя;
- обездуховлення, денаціоналізація, русифікація та американізація підростаючого покоління;
- витіснення з ринку продукції місцевого виробника та наповнення його неякісними імпортними товарами;
- екологія та демографічна ситуація.

Тому у повсякденній діяльності УПО «Тризуб» повинна:
- очолити боротьбу з антиукраїнською «п’ятою» колоною;
- провести зустрічі в українських громадах та колективах;
- творити громадські об’єднання за спільними інтересами (підприємці, науковці, творча інтелігенція, студентство, військові) та націоналістичні станиці за територіальним та професійним принципом;
- організувати захист громадян у судах, «лівоохоронних» органах, владних коридорах, чиновницьких кабінетах;
- організувати виступи в ЗМІ, друк листівок та газет;
- проводити мітинги, демонстрації, пікетування, а в разі потреби – блокування приміщень антинародних владних структур;
- забезпечити присутність уповноважених від громади представників на сесіях, виконкомах та інших заходах влади;
- створити профспілкові організації на підприємствах місцевих олігархів-скоробагатьків, які ущемлюють права українців;
- створити незалежну юридичну структуру для захисту та надання консультацій українцям, які потребують цього;
- активно готуватись до виборів, створюючи списки кандидатів у депутати усіх рівнів.
- допомагати українським митцям та науковцям у проведенні наукових конференцій, художніх виставок, театралізованих вистав, концертів, вечорів, друкуванні літературних та наукових творів.

Особливим пунктом для УПО «Тризуб» є створення дружин народної самооборони для захисту своїх прав від контрольованих корумпованою владою кримінальних структур. У разі московської військової агресії вони стануть кістяком народного збройного ополчення.

Ставлення УПО «Тризуб» до влади повинно виходити із питання: «Зрештою, це українська чи антиукраїнська влада? Це влада українців чи влада над українцями? Це українське державотворення чи нищівна для українців внутрішня окупація?»

Ставлення УПО «Тризуб» до Президента України повинно виходити з двох позицій:
- до Президента України як найвищої державної посади, яка є ґарантом її державності;
- до Президента України як особи, яка обрана народом і на цьому посту легітимно перебуває.

В ситуації, що склалася нині, з усіх владних структур лише президентська (хоча й не природна для ментальності українців форма правління), створена ще Л.Кравчуком, владна вертикаль зуміла втримати територіальну цілісність України. Хоча кожен Президент до Януковича розумів, що прийти до влади і керувати державою можна тільки з опорою на політичну силу – внутрішню чи зовнішню. Витворити таку силу з українського народу жоден з них або не вмів, або не хотів, або не мав на це дозволу. А тому шукав підтримки й опори в чинниках позаукраїнських. Але це явище тимчасове.

Як щодо сьогоднішньої особи, що перебуває на посаді Президента? Тут відповідь очевидна: пРезидент – нелегітимний зек-узурпатор, ставленик російських спецслужб та мафіозних кланів. З усіма наслідками!

УПО «Тризуб» повинен виступати за сильну президентську владу, навіть, за потреби, з диктаторськими повноваженнями в перехідний післяреволюційний період.

Ставлення УПО «Тризуб» до чинного законодавства повинно випливати із того, що влада в Україні окупаційна, система влади антиукраїнська, структури влади поліцейські, а тому українці не зобов’язані дотримуватись витворених ними окупаційних антинаціональних законів, які суперечать Закону Божому та Праву нації на свою власну національну державу. Бо такі закони – це правила поведінки для рабів та інструкції для їхніх наглядачів. Громадянин чинить зло, якщо виконує закон, спрямований проти нації, держави, людяності. Тимчасово чинними слід вважати лише ті положення нинішньої космополітичної Конституції, які декларують захист державності та суверенітету України.

Ставлення УПО «Тризуб» до сучасного політикуму в Україні охарактеризував ще у 2003 році В.Іванишин: «Варто буде новому диктаторові Росії (хто б ним не став) глянути на наших «провідників» спідлоба, як вони побіжать наввипередки здавати Україну. І справа тут не тільки у холопстві окремого політика. Холопство з його органічною потребою мати над собою пана з канчуком у руках – це не просто хвороба, а ціла пошесть серед нашого безідейно-космополітичного політикуму: не боротись, а скаржитись; не протиставлятись, а продатись іншому; не ідейно озброювати свій народ, а плаксиво апелювати до чужих правителів; не самим ставати сильними, а вимолювати ласки в сильного... От і їздять – зі скаргами, доносами, «компрою», чолобитним: і новими маршрутами – до Страсбурга і Вашингтона, і старими, давно наїждженими – до Варшави і Москви». До нині, на жаль, нічого не змінилося.

Ставлення УПО «Тризуб» до виборчих процесів виходить з питання: «Чи повинні націоналісти йти у нинішні неукраїнські структури влади?»

Однозначно – так повинні, але не так, як це роблять усі інші. Боротьбу за українську національну державу УПО «Тризуб» повинна вести через систему захисту прав українців від безчинств режиму внутрішньої окупації та політичних функціонерів всіма доступними методами та засобами.

Бо опозиційне, а не революційне ставлення до існуючої системи влади, наміри туди проникнути, щоб в еволюційний спосіб її розрушити зсередини без паралельного творення організованого націоналістичного орденського революційного руху є ухилом в бік опортунізму. Таким чином, ми втягнемо націоналістичний табір у чуже середовище, почнемо грати за його правилами гри, визнавати його ворожу щодо корінної української нації законодавчу базу. Втягувати націоналістичну організацію у боротьбу з режимом внутрішньої окупації лише «легальними» політичними методами, зводити її з орденського до партійного методу діяльності – згубний і безперспективний шлях.

Ставлення до виборів повинно виходити із того, що УПО «Тризуб» повинна розглядати боротьбу за владу як боротьбу за Україну, а тому брати участь в усіх виборчих кампаніях з метою приходу українців у владні представницькі структури для захисту їхніх прав та створення, за допомогою і підтримкою громади, української системи влади – впливового українського владного середовища, яке складатиметься із депутатського корпусу та голів районів, міст та сіл, контрольованого політичним проводом УПО «Тризуб».

Для УПО «Тризуб» стратегічними є напрямки боротьби як за місцеву владу, так і за мандати ВРУ та виконавчі структури. Влада на місцях створить передумови для усунення антиукраїнського, корумпованого владного елементу на низах та заміни його молодими, перспективними кадрами, а також перспективу створення власної націозахисної системи та відповідної матеріальної, фінансової і кадрової бази для майбутньої боротьби за повне опанування міст, сіл, районів, областей, а також мандати ВРУ.

В УПО «Тризуб» вироблено концепцію діяльності націоналістів у нинішніх структурах влади. Неправда, що окремий депутат, партія чи блок не можуть нічого зробити для реалізації наказів виборців. Можуть! Бо за ними – маси виборців. Підняти, згуртувати, повести їх на боротьбу за інтереси громади, нації, держави – обов’язок тих, кого обрав народ.

Люди чекають конкретних дій, а не пустопорожньої, хоча і високопатріотичної балаканини. Хто буде діяти в інтересах народу, за тими і піде народ. Отже, з моменту виходу на суспільно-політичну арену УПО «Тризуб» має постійно діяти, причому наступально.

Ще одною невідкладною потребою УПО «Тризуб» є творення в кожному селі чи місті, у колективі чи професійному об’єднанні української національної громади. Саме з національної громади треба починати творення власної національної держави – тої політичної «хати», у якій, кажучи словами Тараса Шевченка, буде «своя й правда, і сила, і воля». А щоб здобути її, «треба миром, громадою обух сталить».

Неможливо в одному окремо взятому селі чи місті збудувати собі власну національну державу. Бо вони – тільки елементи у тій гігантській системі, що називається державою, а система завжди сильніша за окремий елемент. Але й наша олігархічно-кланова злодійська система не зможе безкарно грабувати народ і країну, якщо їй протиставити організований опір іншої системи – системи творення української національної держави із всеохопним національним народовладдям. Тому основою цієї системи можуть і повинні стати українські національні громади.

УПО «Тризуб» не зможе зараз ставити собі за мету створити проукраїнську більшість у Верховній Раді, в Уряді чи в Адміністрації Президента: і ЗМІ, і механізм формування та контролю влади повністю в руках сил внутрішньої окупації України, тому там домінують неукраїнські та антиукраїнські сили. Але ми зобов’язані творити таку національно-свідому більшість у кожному українському селі чи місті, у виробничому чи творчому колективі, у кожному професійному, освітньому чи релігійному об’єднанні.

* * *
На підготовчому етапі створення та початку активної діяльності стержневою структурою УПО повинна стати  ВО  «Тризуб» ім. С. Бандери – організація орденського типу, яка послідовно, незважаючи на жодні несприятливі політичні реалії, всупереч псевдонаціоналістам, владі та продажному політикуму веде боротьбу за українську Україну в націозахисній, пропагандивній, виховній та політичній площинах. «Тризуб» виробив чітку націозахисну «Програму реалізації української національної ідеї в процесі державотворення», є ініціатором і лідером об’єднавчих процесів в націоналістичному таборі, має вишколені, підготовлені і перевірені кадри.

Наша доля – у наших руках!

Бо незмінними правдами є Шевченкове: «Борітеся – поборете!..»

Тільки так – переможемо!

І хай допоможе нам Бог!

Тернопіль. 02.02.2013 р. Б.

Немає коментарів:

Дописати коментар